Другий Універсал Центральної Ради: компроміс чи крок до автономії?

Українська революція 1917–1921 років стала переломним моментом у боротьбі за державність. Одним із ключових документів цього періоду є Другий Універсал Центральної Ради, який викликав неоднозначні оцінки серед сучасників і досі цікавить істориків. Чи був він компромісом із Тимчасовим урядом, чи кроком до автономії України? У цій статті ми розглянемо передумови, зміст, ключові постаті, наслідки Другого Універсалу та його значення для сучасної України.

Передумови Другого Універсалу: переговори з Тимчасовим урядом

Після проголошення Першого Універсалу 10 червня 1917 року Центральна Рада заявила про прагнення до автономії України. Цей документ викликав занепокоєння в Тимчасового уряду Росії, який не був готовий визнавати широкі права українців. У відповідь уряд відправив до Києва делегацію на чолі з Олександром Керенським для переговорів. Ці переговори Центральної Ради з Тимчасовим урядом у червні–липні 1917 року стали вирішальними для появи Другого Універсалу.

Тимчасовий уряд вимагав, щоб Центральна Рада відмовилася від одностороннього проголошення автономії. Натомість українські діячі, зокрема Володимир Винниченко і Михайло Грушевський, наполягали на визнанні прав українців на самоврядування. Результатом цих дискусій став компроміс, який ліг в основу Другого Універсалу, проголошеного 3 липня 1917 року.

Зміст Другого Універсалу Центральної Ради

Другий Універсал Центральної Ради мав на меті заспокоїти Тимчасовий уряд, але водночас закріпити певні досягнення українців. Основні положення документа включали:

• Визнання Центральної Ради як представницького органу українського народу.
• Затвердження Генерального Секретаріату як виконавчого органу, очолюваного Володимиром Винниченком.
• Зобов’язання Центральної Ради не запроваджувати автономію України самовільно, а лише за згодою Всеросійських установчих зборів.
• Надавалася згода на створення українських військових частин у складі російської армії. 

На відміну від Першого Універсалу, який був більш радикальним і проголошував автономію без узгодження з Росією, Другий Універсал мав стриманіший тон. Це викликало критику з боку частини українців, які вбачали в ньому поступки Тимчасовому уряду.

Ключові постаті: Винниченко, Грушевський і Петлюра

Другий Універсал був результатом роботи провідних діячів Центральної Ради. Михайло Грушевський, як голова Ради, відігравав центральну роль у формуванні її політики. Його історичні знання та авторитет допомогли сформулювати документ, який балансував між прагненням до автономії та дипломатичними реаліями.

Володимир Винниченко, очільник Генерального Секретаріату, був головним переговірником із Тимчасовим урядом. Його політична гнучкість дозволила досягти компромісу, хоча сам Винниченко згодом визнавав, що Другий Універсал не виправдав усіх сподівань українців.

Симон Петлюра, відповідальний за військові питання, наполягав на формуванні українських військових частин, що стало одним із пунктів Універсалу. Його внесок у зміцнення армії УНР став важливим для подальшої боротьби.

Чим відрізняється Другий Універсал від Першого?

Щоб зрозуміти значення Другого Універсалу, варто порівняти його з Першим. Якщо Перший Універсал був актом сміливого самовизначення, то Другий став результатом компромісу. Основні відмінності:

• Тон документа: Перший Універсал проголошував автономію без консультацій із Тимчасовим урядом, тоді як Другий визнавав необхідність узгодження з Росією.
• Визнання Генерального секретаріату: Другий Універсал офіційно закріпив цей орган, що стало кроком до структуризації влади.
• Військове питання: Другий Універсал передбачав спільне формування війська, що обмежувало самостійність українців у цій сфері.

Це порівняння часто цікавить тих, хто вивчає Універсали Центральної Ради, адже воно допомагає зрозуміти еволюцію української державності.

Наслідки Другого Універсалу для Української революції

Другий Універсал Центральної Ради мав як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, він зміцнив позиції Центральної Ради, адже Тимчасовий уряд офіційно визнав її та Генеральний секретаріат. Це дало змогу розбудовувати структури влади в Україні. З іншого боку, компроміс із Росією викликав невдоволення серед радикально налаштованих українців, які вважали Універсал зрадою ідеалів автономії.

У довгостроковій перспективі Другий Універсал став лише проміжним етапом. Уже восени 1917 року Центральна Рада проголосить Третій Універсал, за яким буде створено Українську Народну Республіку. Таким чином, Другий Універсал став важливим, але не остаточним кроком у боротьбі за державність.

Актуальність Другого Універсалу сьогодні

Сучасна Україна, яка бореться за свій суверенітет, може знаходити уроки в подіях Української революції. Другий Універсал і боротьба за державність нагадують нам про складність компромісів у політиці. У 1917 році Центральна Рада зіткнулася з викликом балансування між власними амбіціями та зовнішнім тиском. Сьогодні подібні виклики постають перед українською державою в контексті міжнародних відносин.

Уроки Української революції показують, що єдність і чітка стратегія є ключовими для досягнення мети. Другий Універсал, попри критику, став прикладом прагматичного підходу, який дозволив Україні виграти час для подальшої боротьби.

Значення Другого Універсалу

Другий Універсал Центральної Ради займає особливе місце в історії України. Він став компромісом, який дозволив Центральній Раді зміцнити свої позиції, але водночас викликав дискусії про поступки Тимчасовому уряду. Завдяки діячам, як-от Володимир Винниченко, Михайло Грушевський і Симон Петлюра, цей документ заклав підґрунтя для розбудови Української Народної Республіки.

Сьогодні Другий Універсал нагадує нам про важливість дипломатії та стратегічного мислення в боротьбі за державність. Його уроки залишаються актуальними для тих, хто прагне зрозуміти, як минуле формує сучасну Україну.