16-04-2024 Історія 953

Богдан та Варвара Ханенки: життя, присвячене мистецтву та меценатству

Богдан та Варвара Ханенки: життя, присвячене мистецтву та меценатству

На тлі бурхливого ХІХ століття, коли українські землі переживали часи політичних та соціальних трансформацій, сяяли зірки справжніх патріотів, які не лише творили історію, але й збагачували її духовну скарбницю. Серед них особливе місце посідає подружжя Богдана та Варвари Ханенків, чиї імена назавжди вписані в літопис українського меценатства та колекціонерства. Їхня щедрість, тонкий смак та щира любов до мистецтва подарували світові унікальну колекцію, а Україні - безцінний спадок, який і сьогодні зачаровує та надихає.

Ранні роки та освіта

Богдан Іванович Ханенко

Богдан Іванович Ханенко народився 23 січня 1849 року в родовому маєтку Лотоки на Чернігівщині. Історія роду Ханенків сягає 1661 року, коли козак Степан Ханенко отримав грамоту від польського короля Яна ІІ Казимира. Згодом його нащадки стали частиною козацької старшини, а потім й шляхти. Серед найвідоміших представників роду можна виділити лубенського полковника Данила Ханенка, гетьмана Правобережної України Михайла Ханенка та генерального хорунжого Миколу Ханенка, який у 18 столітті вів щоденники, що й досі є цінним джерелом інформації для істориків.

Дитинство та юність Богдана Ханенка пройшли в атмосфері любові до знань та культури. Батько, поважаний шляхтич, подбав про гарну освіту сина. Навчаючись у Московському університеті на юридичному факультеті, Богдан вже тоді виявляв жвавий інтерес до мистецтва.

Варвара Миколаївна Терещенко, майбутня дружина Богдана, з'явилася на світ 21 серпня 1852 року в Глухові на Сумщині. Варвара була старшою донькою в сім'ї видатного українського підприємця та мецената Миколи Терещенка. Від своїх батьків вона успадкувала не лише значний статок, але й щирий потяг до благодійництва та глибокий інтерес до мистецтва.

Варвара Миколаївна Терещенко

Її батько та брати мали власні колекції, а дядько Федір став першим у Києві, хто відкрив двері своєї арт-колекції для широкого загалу. Варвара з ранніх років виховувалась в атмосфері краси та витонченості, мала чудову освіту та володіла тонким художнім смаком.

Шлюб та переїзд до Києва

Доля звела Богдана та Варвару у 1874 році. Їхнє шлюбне життя стало не лише єднанням двох люблячих сердець, але й плідним союзом однодумців, об'єднаних щирою пристрастю до мистецтва. Молоде подружжя оселилося в Санкт-Петербурзі, де Богдан розпочав успішну кар'єру адвоката. Після Петербургу подружжя переїхало до Варшави, де Богдан Ханенко упродовж 5 років працював в місцевому окружному суді. 

Однак справжнім покликанням Ханенків ставала не юриспруденція, а колекціонування. Після деякого часу життя в Польщі, Ханенки вирушили у захоплюючу подорож Європою. Їхній маршрут пролягав через мальовничі Німеччину, Францію, Італію, Іспанію та Австрію, де вони не лише насолоджувалися красою цих країн, але й активно поповнювали свою мистецьку колекцію.

Їхні мандри по Європі, знайомства з видатними діячами мистецтва та антикварами поступово формували неперевершений художній скарб - колекцію, яка згодом стане основою Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

У 1881 році Богдан та Варвара Ханенки переїжджають до Києва, який на той час стає одним із культурних центрів України.

Підприємницька та меценатська діяльність

Саме в Києві розквітнув підприємницький талант Богдана Ханенка. Він володів декількома великими родовими маєтками, очолював потужний "Землеробський синдикат" та впливовий Київський комітет торгівлі і мануфактури.

Авторитет Богдана Ханенка в ділових колах був незаперечним. Він був членом Київського біржового товариства, входив до правління Всеросійського товариства цукрозаводчиків та брав участь в роботі рад кількох київських банків. Його ділові якості високо оцінили й брати Терещенки, запросивши його на посаду директора-розпорядника, а згодом і голови правління Товариства цукровобурякових та рафінадних заводів.

Саме тут, у Києві, розпочинається активний період їхньої меценатської діяльності.

Ханенки не шкодували коштів на придбання творів мистецтва, прагнучи зберегти та примножити культурну спадщину свого народу. Їхня колекція поповнювалася шедеврами західноєвропейського, візантійського, давньоруського, східного та українського мистецтва.

Окрім колекціонування, Ханенки щедро підтримували освіту, науку та культуру. Вони фінансували будівництво навчальних закладів, лікарень, притулків, сприяли розвитку наукових досліджень. Їхня щедрість та щира турбота про добробут ближніх здобули їм щиру повагу та шану в суспільстві.

Музей Ханенків: "Київський Ермітаж"

Візитною карткою подружжя Ханенків став їхній київський особняк. Цей вишуканий палац у стилі італійського ренесансу став не лише сімейним гніздечком, але й справжнім храмом мистецтва. Саме тут, у просторих залах, розмістилася безцінна колекція, зібрана з такою любов'ю.

У будинку Ханенків

Зібрання Ханенків сягало близько 1200 творів мистецтва, що вражало своїм розмаїттям та охопленням різних культурних епох. Їхніми перлинами були полотна таких майстрів, як Белліні, Перуджино, Сурбаран, Давід, Енгр, Ван Дейк, Веронезе, Джотто та Караваджо. Крім того, подружжя збирало цінні твори західноєвропейського, єгипетського, візантійського, давньоруського, японського та китайського мистецтва. Їхня бібліотека, що налічувала 3 тисячі томів, також вражала багатством матеріалів з мистецтвознавства. 

Сучасники та родичі захоплювалися колекцією подружжя Ханенків, називаючи їхній палац на вулиці Терещенківській справжнім "Київським Ермітажем". Самі ж Ханенки з великою любов'ю ставилися до своєї колекції, офіційно називаючи її "Музеєм" з великої літери. Особливою окрасою цього Музею вважався "Портрет інфанти Маргарити" пензля Дієго Веласкеса, придбаний Ханенками в Берліні у лютому 1912 року.

"Портрет інфанти Маргарити" роботи Дієго Веласкеса

Подружжя Ханенків мріяло про те, щоб їхня колекція стала доступною для широкого загалу. Вони планували перетворити свій особняк на громадський музей, де кожен охочий міг би долучитися до світу прекрасного.

Дарунок Києву та визнання

Окрім власного Музею, Богдан Ханенко відіграв ключову роль у створенні ще одного київського шедевру – Національного художнього музею, який на той час носив назву Художньо-промисловий та науковий.

Художньо-промисловий та науковий музей у Києві. Фото

Будучи фактичним головою Товариства старовини та мистецтв, Ханенко не лише ініціював, але й частково фінансував будівництво музею неподалік сучасної Європейської площі.

Він особисто брав участь у всіх етапах створення музею: від замовлення проекту будівлі та керування будівельною комісією до написання статуту. Автором проекту став відомий архітектор Владислав Городецький, а величні леви, які охороняють вхід з колонами, були витвором італійського скульптора Еліо Саля.

Основою експозиції Художньо-промислового музею стала археологічна колекція, що налічувала понад 3 тисячі експонатів. Її подружжя Ханенків подарувало музею, а більшість предметів були знайдені під час археологічних розкопок на Київщині, які фінансував та особисто очолював Богдан Ханенко.

Важкі часи та збереження спадщини

На жаль, доля підготувала подружжю Ханенків нелегкі випробування. Перша світова війна та революційні події поставили під загрозу цілісність їхньої колекції. Частину творів мистецтва довелося перевезти до Петрограда для збереження.

26 травня 1917 року життя Богдана Ханенка обірвалося в Києві. Його останнім прихистком став цвинтар Видубицького монастиря. За місяць до трагічної події він здійснив щедрий вчинок, заповівши всі свої статки Художньо-промисловому музею. А свій власний музей Ханенко подарував місту Києву, зробивши його безцінним скарбом для всіх його жителів.

Після смерті Богдана Ханенка Варвара самовіддано боролася за повернення колекції до Києва. Її наполегливість та дипломатичний хист дали змогу повернути більшість експонатів.

15 грудня 1918 року, на другий день після вступу до Києва військ Директорії, Варвара Ханенко зробила щедрий крок, подарувавши щойно заснованій Українській Академії Наук свій палац, безцінну колекцію творів мистецтва та бібліотеку. Цим вона не лише збагатила Академію, але й висловила щире бажання про створення при Музеї Інституту історії мистецтв, а також заповіла, щоб Музей носив ім'я Ханенків, увіковічнивши пам'ять про їхній неоціненний внесок у культурну скарбницю України.

Коли ж через два місяці більшовики знову захопили Київ, вони безжально конфіскували музей Ханенків. На чолі музею було поставлено політичного комісара, який, немовби з насмішкою над щедрістю Варвари Ханенко, виділив їй для проживання спочатку одну, а потім ще дві кімнати на антресолях.

Вшанування пам'яті та сучасність

Варвара Ханенко пішла з життя 7 травня 1922 року. Її останнім прихистком, як і колись її чоловіка, став цвинтар Видубицького монастиря. А вже за півтора року більшовицьке керівництво примусило Академію Наук вилучити з назви музею прізвища його засновників, власників і дарувальників.

Проте, її мрія про доступний для всіх музей мистецтва продовжувала жити. Протягом ХХ століття колекція зазнавала втрат та попри всі негаразди, музей продовжував свою роботу, зберігаючи та популяризуючи мистецьку спадщину подружжя Ханенків. Лише наприкінці ХХ століття музей був реставрований і повернено його історичну назву - Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві

Сьогодні музей є одним із найвідвідуваніших культурних закладів України. Колекція подружжя Ханенків і далі чарує відвідувачів своєю красою та різноманітністю. Вона слугує джерелом натхнення для митців, науковців та всіх, хто небайдужий до прекрасного.

Незгасима спадщина українських меценатів

Історія життя Богдана та Варвари Ханенків - це не просто біографія подружжя колекціонерів та меценатів. Це яскравий приклад служіння мистецтву, патріотизму та самовідданої праці на благо свого народу. 

У музеї Ханенків

Завдяки їхній щедрості та далекоглядності Україна отримала безцінний культурний спадок, який і сьогодні є її гордістю. Їхня щира любов до України та прагнення зберегти її культурну спадщину для майбутніх поколінь надихає й сьогодні.

Життя та діяльність Богдана та Варвари Ханенків - це приклад того, як завдяки щирій любові до своєї Батьківщини, невтомній праці та щедрості можна здобути безсмертя та надихати майбутні покоління. Їхня спадщина - це безцінний скарб, який збагачує українську культуру та робить її відомою всьому світу.


Читати також