Яків Павлович Новицький: співець запорозьких вольностей та дослідник Хортиці
У плеяді видатних українських діячів кінця ХІХ – початку ХХ століття особливе місце посідає Яків Павлович Новицький. Його багатогранний талант, пристрасне захоплення історією рідного краю та невтомна праця зробили його одним із найвідоміших українських фольклористів, істориків, археологів та етнографів. Життя і діяльність Новицького – це яскравий приклад служіння науці та культурі свого народу.
Маючи козацьке коріння, Новицький з дитинства відчував глибокий зв’язок зі своєю землею. Цей зв’язок став потужним стимулом для його наукових пошуків. Своїми дослідженнями він не лише збагатив скарбницю української науки, а й залишив незабутню спадщину для нащадків.
Дитинство та юність: формування науковця
Яків Новицький народився 24 жовтня 1847 року в селі Аули Катеринославського повіту Катеринославської губернії (тепер смт Аули у Криничанській селищній громаді Кам'янського району Дніпропетровської області). Його родина вела свій родовід від козацького полковника Іллі Федоровича Новицького, що належав до козацької старшини і був сподвижником багатьох українських гетьманів. Це козацьке походження, безсумнівно, вплинуло на формування особистості Новицького та його інтерес до історії України, особливо до козаччини.
Павло Іванович Новицький, батько Якова, обіймав посаду колезького реєстратора, що відповідало рангу дрібного чиновника. Мати, Єлизавета Петрівна (уроджена Мартиненко), походила з родини колишнього військового, майора. Родина Новицьких була чисельною: окрім Якова, в ній підростало ще четверо братів і дві сестри. Літо родина традиційно проводила в маминій спадковій садибі в селі Аули, а решту часу – в батьковому родовому хуторі Новики.
Ще з дитинства Яків Новицький був оточений світом народних переказів, пісень та легенд. Цей багатий фольклорний спадок, поєднаний з природним хистом до досліджень, пробудив у юнакові глибокий інтерес до історії рідного краю. Незважаючи на те, що через складні сімейні обставини – передчасну смерть батька та матеріальні труднощі – він не зміг завершити освіту в Олександрівському повітовому училищі, любов до знань не згасала. Новицький присвячував багато часу самоосвіті, вивчаючи праці таких видатних учених, як Іван Срезневський, Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Сумцов та Андрій Бекетов.
Пізніше важливу роль у його становленні як науковця відіграло знайомство з відомим педагогом бароном М. О. Корфом, який заохочував юнака до вивчення історії та етнографії.
Учитель і громадський діяч
У період з 1865 по 1868 роки Яків Новицький працював канцеляристом в Олександрівському повітовому казначействі, набуваючи першого досвіду роботи. Однак, справжнє покликання він знайшов у педагогіці. Знайомство з видатним педагогом М. О. Корфом, який очолював шкільну справу в Олександрівському повіті, стало вирішальним для подальшої долі Новицького. Під впливом Корфа, який бачив у молодому чоловікові неабиякий потенціал, Яків Новицький обрав професію вчителя. З 1868 року він розпочав свою педагогічну діяльність у Вознесенській сільській школі, де, крім викладання, активно залучав учнів до дослідження місцевої природи та проведення археологічних розкопок.
У 1871 році Новицький переїхав на нове місце роботи – в Іванівську сільську школу Маріупольського повіту. Незабаром він очолив цей навчальний заклад і завдяки своїм педагогічним талантам перетворив його на одну з найкращих у регіоні. Активно пропагуючи в школі героїчне минуле українського народу, виховуючи в учнів любов до рідної землі та використовуючи українську мову у навчальному процесі, Новицький потрапив під підозру в українофільстві. У 1877 році його звинуватили в цьому і змусили залишити посаду вчителя.
У 1879 році Яків Павлович повернувся до Олександрівського повіту і з 1880 року присвятив себе педагогічній діяльності в селі Білоцерківка. Його педагогічний талант та організаційні здібності були помічені колегами, і невдовзі його обрали секретарем Олександрійської шкільної ради. На цій посаді він пропрацював до 1896 року.
Багато років Яків Новицький виконував обов’язки попечителя шкіл Олександрівського повіту, активно сприяючи розвитку освіти в регіоні. Крім того, він був обраний почесним членом Олександрівського повітового попечительства дитячих притулків, де опікувався долею дітей, позбавлених батьківського піклування.
Захоплення археологією та фольклористикою
Під впливом сенсаційних розкопок скіфських царських курганів, а також античних пам'яток у Причорномор'ї, які проводилися в той час, Яків Павлович Новицький захопився археологією. Систематично готуючись до самостійних досліджень, він ретельно вивчив археологічні колекції в музеях Києва, Харкова, Петербурга, ознайомився з найновішими досягненнями світової археологічної науки, листувався з провідними вченими. Новицький застосовував сучасні для того часу методи дослідження, детально фіксував результати своїх спостережень, що дозволило йому зробити вагомий внесок у вивчення археологічної спадщини регіону. Довгі роки збирав свідчення про знахідки речей на Хортиці, купував окремі з них, сам обстежував численні балки, байраки та прибережну частину острова. Знайдені предмети передавалися до створеного у 1902 році Катеринославського музею. Були оглянуті і нанесені на карту 129 курганів, що стало основою для подальших наукових розвідок.
Протягом 1904-1908 років Яків Новицький систематично проводив археологічні розкопки на Хортиці та прилеглих територіях правого берега Дніпра. Для виконання земляних робіт він залучив спеціально найнятих робітників та учнів середнього механіко-технічного училища міста Олександрівська. Новицький ретельно фіксував кожен етап розкопок, створюючи детальні плани й описи знахідок. Результатом багаторічних досліджень стала фундаментальна праця "Острів Хортиця на Дніпрі, його природа, історія і старожитності", яка стала важливим внеском у вивчення історії Запорозького краю.
Протягом свого життя Яків Новицький зібрав унікальну колекцію матеріалів, що розповідають про історію Запорозької Січі. До неї входили не лише археологічні знахідки, а й фольклорні твори, стародруки, документи, природничі експонати та предмети побуту козаків. Особливу цінність представляли запорозькі гармати, люльки, народні картини "Козак Мамай", які він передав до Катеринославського музею ім. О. М. Поля. Значна частина зібраних матеріалів була опублікована Новицьким у "Літописах Катеринославської ученої архівної комісії", зокрема цінні документи з архіву Коша Запорозького. Таким чином, Новицький не лише збирав матеріали, а й активно популяризував історію козацтва.
Збирання фольклору: пісні, легенди, перекази
Протягом тридцяти років, з 1875 по 1905, Яків Новицький ретельно збирав український фольклор на території Катеринославщини. Особливу увагу він приділяв історичним запорозьким місцевостям, як-от Нікополь, Кангулівка, Кушугумівка, Новогупалівка та Поклезьке. Завдяки своїм зусиллям вчений зібрав унікальну колекцію історичних пісень, переказів та оповідань, які відображали минуле українського народу, його побут та звичаї. Опублікована Новицьким збірка стала цінним джерелом для вивчення історії українського фольклору та його змін протягом тривалого періоду.
Мандруючи землями козацької вольниці, він вслухався у шепіт віків, записуючи легенди про народження річок, таємниці скель та урочищ. Імена славетних козаків – Сірка, Калнишевського, Гладкого – оживали в його записах. Новицький зібрав скарбницю народної мудрості: гумор, сатиру, молитви, замовляння, а також рецепти, що передавалися з покоління в покоління.
Співпраця з Дмитром Яворницьким
Як визнаний дослідник топографії запорозьких земель, Яків Новицький відіграв значну роль у становленні фундаментальних праць видатного українського історика Дмитра Івановича Яворницького. Їхня співпраця, що розпочалася у 1883 році, стала яскравим прикладом наукової взаємодії та пристрасного бажання відтворити історію козацької доби.
Глибокі знання Новицького про географію та історію Запорожжя стали неоціненним доповненням до наукового доробку Яворницького. Завдяки спільним мандрівкам та ретельним дослідженням вчені змогли скласти детальний топографічний опис Запорозьких Січей, відтворити карти давніх поселень та розкрити багато таємниць козацького побуту.
У листах до Новицького Яворницький неодноразово підкреслював важливість їхньої спільної роботи. Він зізнавався, що саме завдяки своєму товаришу здобув безцінні знання про життя і звичаї запорожців, про їхні святині та місця битв. Спогади про спільні походи до Дніпра, бесіди з місцевими жителями та поїздку на острів Перуна назавжди залишилися в його серці.
Наукова спадщина: внесок в українську науку
У 80-х та 90-х роках XIX століття Яків Новицький здобув широке визнання як історик та фольклорист. Його праці були надзвичайно популярними, про що свідчить велика кількість публікацій у провідних виданнях того часу, як-от «Київська старовина», «Етнографічне огляд», «Катеринославські губернські відомості», «Дніпро», «Степ», «Катеринославський ювілейний листок» та «Дніпрові хвилі». Численні газети та журнали Києва, Москви, Харкова, Катеринослава та Олександрівська змагалися за право опублікувати його дослідження.
Наукова спадщина Якова Новицького вражає своїм обсягом - понад 200 праць з етнографії, історії та природознавства. Свою наукову кар’єру він розпочав ще у 1876 році, опублікувавши першу працю у збірнику М. П. Драгоманова. Завдяки своїм досягненням Новицький став визнаним авторитетом в наукових колах, членом багатьох наукових товариств, зокрема Російського географічного товариства та Катеринославської вченої архівної комісії. У 1924 році, після 50 років плідної наукової діяльності, його було обрано членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук.
За свої заслуги Яків Новицький був удостоєний високих державних нагород: ордена Святого Станіслава III ступеня (1903), ордена Святого Станіслава II ступеня (1914) та ордена Святої Анни III ступеня (1908).
Створення музею: популяризація історії краю
У бурхливі роки початку XX століття, коли Україна переживала складні часи, Яків Павлович Новицький докладав максимум зусиль для збереження культурної спадщини свого краю. Будучи засновником і першим директором Олександрівського краєзнавчого музею (1915-1925), він зібрав унікальну колекцію артефактів, що розповідає про історію регіону. Паралельно з музейною роботою Новицький очолював місцевий архів (1919-1925), який заснував особисто. Ці ініціативи свідчать про його патріотизм і прагнення зберегти історичну пам'ять для нащадків.
Забуття і відродження пам’яті
Яків Новицький помер 19 травня 1925 року і був похований у Запоріжжі. Могила його, як і багатьох інших, була втрачена під час руйнування міського кладовища у 30-х роках XX століття.
Протягом тривалого часу ім'я видатного українського краєзнавця Якова Новицького було несправедливо забуте. Лише у середині 1990-х років запорізька наукова спільнота почала відроджувати його спадщину. Цей процес супроводжувався низкою важливих ініціатив. Так, 5 вересня 1997 року в Запоріжжі було засновано громадське об'єднання – Запорізьке наукове товариство імені Якова Новицького. А ще раніше, у 1995 році, Запорізьке відділення Українського фонду культури заснувало премію його імені, яка з 2018 року набула статусу обласної.
Сьогодні ім`я Якова Новицького носить одна з вулиць у Вознесенському районі міста Запоріжжя.
