Юрій Федькович. Пречиста діво, радуйся, Маріє!

У синє море сонце ясне тоне,

І своє світло, ніби кров, червоне,

По всій країні доокола сіє;

А там зозульку в гаю десь чувати,

А там дзвіночок став селом кувати,

Там в борі вітер листям шелевіє:

Пречиста діво, радуйся, Маріє…

Пречиста діво, радуйся, Маріє!

Он молод жовняр ліг си на мураві,

Личко студене, шати му кроваві, —

Розстрілен нині; бо самий не вміє…

Камраття яму темну му вкопали

І на спочинок бідного в ню склали;

Уже не скаже, як дзвінок запіє:

«Пречиста діво, радуйся, Маріє…»

Пречиста діво, радуйся, Маріє!

Під плотом сіла удовиця-мати,

До себе тулить бідне сиротяти

І плаче ревне, серденько їй мліє, —

Ба вже не плаче, вже і не голосить,

Склонила голов — більше не підносить;

Зірниці плачуть, а дзвінок німіє…

Пречиста діво, радуйся, Маріє.

Пречиста діво, радуйся, Маріє!

Там онде блудить сплакана дитина

Без тата, мами, бідна сиротина,

Нічо не їло, душечка му мліє, —

І хоче в хату бідня навернути,

Господар псами тровить єго, чути:

Верескло, впало, кров ся з ніжки ліє…

Пречиста діво, радуйся, Маріє.

Пречиста діво, радуйся, Маріє,

Бо я не можу… Вшак я маю душу,

І чути мушу, і дивити мушу,

Що тут на світі, ах, тутки ся діє;

Да як до гробу зложать моє тіло,

е темно, тісно, студено, зотліло,

Де нич не плаче, де усе німіє,—

Пречиста діво, радуйся, Маріє!