(бл. 1325 – 1389 чи 1390)
Одна з суттєвих сторін поезії Гафіза – витонченість, спокій перед обличчям усіх хвилювань і негараздів життя, глибока віра у шляхетні якості людини, бажання жити щасливо, навіть зіштовхуючись із найбільшими нещастями, глибока віра в розум і здоровий глузд людини, ненависть до будь-якого вияву лицемірства, невпинні пошуки внутрішньої правди і краси в житті та природі у всьому їхньому різноманітті.
Серцевиною його поетичного мислення є земне людське життя – фізичне, інтелектуальне та духовне – у всій його повноті. Гафіз прагне наповнити це життя красою і витонченістю, плідною художньою діяльністю.
У своїй поезії Гафіз торкається проблем індивідуальних і колективних людських взаємин; він шукає красу в навколишній природі, фізичній досконалості чоловіків і жінок, у їхньому способі життя, їхніх діях, у їхніх інтимних стосунках і суспільних відносинах.
Твори
Критика
Знайшли помилку або виникли питання?
Напишіть нам.
Поділитися