Біографія Гафіза Ширазького

Про життя Гафіза можна дізнатися не стільки з достеменних джерел, скільки з легенд і переказів, яких складено персами величезну кількість.

Гафіз (Гафез, Гафіз Ширазький; літературний псевдонім Мохаммеда Шамседдіна або Шамс ад-діна Мухаммада) – перський і таджицький поет, народний співець – народився близько 1325 року в Ширазі (зараз мегаполіс на півдні сучасного Ірану).

Батько Шамс ад-діна Мухаммада Бахауддін (Гаафіз) був небагатим купцем родом з Ісфагана, займався у Ширазі дрібною торгівлею (торгував вугіллям) і згодом досяг певного достатку. Він помер, коли Гафіз ще був малям. Після батькової смерті поетові брати поділили між собою спадщину, покинувши напризволяще Гафіза та матір. Щоб якось заробити на прожиття, хлопчик пішов у найми до сусідів , але незабаром покинув свою нелегку службу і взявся до виробництва дріжджів для однієї Ширазької хлібопекарні. Це давало йому змогу вчитися й утримувати матір. Свій невеличкий прибуток майбутній поет розподіляв буцімто так: одну третину віддавав неньці, другу – жебракам, а решта йшла на плату вчителеві. Пекарня, якій юнак збував дріжджі, була своєрідним літературним клубом, де місцеві поети читали свої нові твори або проводили диспути на літературні теми. Тут почав віршувати і юний Гафіз.

Саме від батька, за переказами, малий Гафіз перейняв любов до декламування, і буцімто вже у 8 років вивчив Коран напам'ять, за що й отримав своє прізвисько гафіз, що означає людину, здатну напам'ять відтворити священну Книгу всіх мусульман цілком. Також змалку Гафіз захопився поезією Румі, Сааді, Аттара й Нізамі. У дитинстві працював у пекарні, проте поєднував роботу з навчанням у мактабі. Освіту Гафіз, імовірно, отримав у медресе. Пізніше основу його заробітку становила плата за обрядове читання Корану та пожалування від покровителів.

У 21-річному віці Гафіз став учнем Аттара в Ширазі. Вже тоді він складав вірші, ставши професійним поетом і декламувальником Корану при дворі Абу-Ісхака, увійшов до суфійського ордену Таріка. Історія зберегла легендарну зустріч Гафіза з Тимуром, яка на нинішній момент вважається реальною подією.

У 1333 війська Мубариза Музаффара зайняли Шираз, і Гафіз почав складати пісні протесту замість романтичних віршів.

Після повалення й ув'язнення Мубариза його ж власним сином шахом Шуджа, Гафіз знову отримав посаду придворного поета. Однак невдовзі він відійшов від двору, відчувши небезпеку, та перебрався до Ісфахану.

Коли Гафізу було 52 роки, ширазький шах запропонував йому повернутися до двору.

Кілька разів поет отримував запрошення від іноземних володарів відвідати їхні країни, проте поїздки так і не здійснилися. Його кликав до себе багдадський султан Ахмед ібн-Увейс Джалаір. В Індії його звали султан Бенгалу Гіясіддін та головний візир султана Махмуд Бахманн.

Одружився Гафіз на схилі років, у нього народилося двоє дітей. Але обидва сини і дружина померли ще за життя поета. Є відомості, що молодший син Гафіза, Шах Нуман, переселився в Індію, в Бурханпур, а похований у Асіргархе. Жив Гафіз дуже бідно, відчуваючи постійні злидні.

Він написав багато знаменитих ліричних газелей – про любов, вино, красу природи і троянди. Завдяки цим віршам поет отримав прізвисько Шекерлеб («цукрові вуста»).

Гафіз помер приблизно 1389 чи 1390 році. Його поховали в саду Мусалла в Ширазі. По смерті Гафіза ортодоксальна мусульманська церква заборонила ховати його тіло в околицях Шираза. Тільки втручання друзів залагодило справу. Усипальниця-мавзолей поета майже відразу стала місцем постійного паломництва охочих схилитися перед його могилою.

Приблизно через двадцять років після його смерті, спеціально для труни Гафіза була побудована гробниця в Ширазі. Свого нинішнього вигляду вона набула в тридцяті роки 20-го століття і була завершена французьким археологом і архітектором Андре Годаром. На алебастровій гробниці розташована вигравірувана його віршами плита. Для багатьох іранців гробниця Гафіза є місцем паломництва і однією з найвідвідуваніших пам'яток Ширазу.

Творчість Гафіза

Гафіз був високоосвіченою людиною. Він залишив по собі чималу літературну спадщину, об'єднану (за перським звичаєм) у збірку, яку називають «Диваном». Сам він не збирав своїх поетичних творів – це зробив після смерті поета його шанувальник і шкільний товариш Мохаммед Гольандам (він же й особисто написав передмову та деталі біографії друга). Канонізований збірник (диван) Гафіза донедавна налічував 693 поезії, з них 573 – газелі. Інші видання творів Гафіза, переважно індійські літографії, доводять число газелей до понад 700, хоча найновіші текстуально-філологічні дослідження і зменшили їх до 495.

На сьогоднішній день дослідниками життя і творчості Гафіза було вивчено й доведено, що поетична збірка «Диван» Гафіза включає 418 газелей (ліричних віршів), 5 великих касид (великих панегіриків), 29 кита (невеликих віршів), 41 рубаї (афористичний чотиривірші) і 3 месневі (героїко-романтичні поеми): «Дика лань», «Саки-наме» і «Моганні-наме»

Вірші Гафіза, газелі, відрізняються незвичайною майстерністю форми та глибиною змісту. Газелі Гафіза складаються із двовіршів-бейтів, пов'язаних однією наскрізною римою. Кількість двовіршів у газелі, як правило, не перевищує десяти. Бейти зазвичай не зв'язані фабулою, найчастіше їх пов'язує тільки тема. У кінцевому бейті поет неодмінно називає свій літературний псевдонім.

Зазвичай газель складається з п'яти-семи двовіршів (бейтів). При цьому важливо те, що кожний двовірш висловлює закінчену думку, і, найчастіше, не має прямого зв'язку з іншими бейтами.

У цьому полягає відмінність східного вірша від класичного вірша європейського, в якому рядки міцно об'єднані однією думкою автора та логічно пов'язані між собою. В газелі такий логічний зв'язок не завжди видно, особливо для читача, який звик до поезії Заходу. Однак, кожна газель, особливо газель, створена майстром, є непорушним цілим.

Українські переклади та дослідження творчості Гафіза

В Україні творчість Гафіза досліджували Агатангел Кримський, Ярема Полотнюк, Василь Мисик, Микола Попов.

Агатангел Кримський, мабуть, є першим і ґрунтовним перекладачем українською мовою низки поезій Гафіза. Переклади трьох поезій і статтю «Дещиця про Гафіза. Три його пісні» він надіслав Іванові Франкові, котрий опублікував вірші у журналі «Житє і слово» (1895. – № 3). Захоплений творчістю перського поета, він у книжці «Пальмове гілля» (1922. – Ч. З) умістив переклади 48 газелей зі вступним словом. Двома роками пізніше до монографії «Гафіз та його пісні» (К., 1924) він включив «Антологію з Гафізового «Дивана», де 17 українських і 20 російських перекладів зробив сам, а 65 російських перекладів зробили його учні.

Другим по важливості популяризатором Гафіза в Україні став відомий перекладач Василь Мисик. Перекладаючи безпосередньо з персько-таджицьких оригіналів, він реалізував свої «східні» зацікавлення: протягом 1962–1972 років у його перекладах з’являються «Вибране» Рудакі, «Рубаї» Хаяма, «Лірика» Гафіза («Гафіз. Лірика» / Гафіз; пер. з перськ. і склав прим. В. Мисик; вступ. ст. Я. Полотнюка. – К. : Дніпро. – 1971. – 227 с.).

Біографія

Твори

• Леготе-вітре з коханого краю!
• Лірика
• Серце — скинія святині
• Я по троянду в сад спустився на світанні

Критика

• Агатангел Кримський – дослідник і перекладач Гафіза Ширазького (освоєння феномену суфізму на українському ґрунті)
• Паралельні переклади двох газелей Гафіза в поетичній спадщині Агатангела Кримського
• Поезія Гафіза в Європі: дослідження, переклади, рецепція
• Поезія Гафіза Шіразі: її місце в перській та світовій літературі