25.02.2024

Гафіз Ширазький

Поезія Гафіза в Європі: дослідження, переклади, рецепція

Т. Ф. Маленька

Завоювання Гафізом - найяскравішим ліриком Іранського Ренесансу (Х-ХV ст.) - європейського інтелектуально-літературного простору почалося наприкінці XVIII ст., коли перший перекладач й інтерпретатор його поезії угорський сходознавець граф Карой Ревіцкі (1736-1793) у 1771 році переклав і прокоментував 16 газелей.

Публікація, написана мовою оригіналу (перською) і в латинському перекладі, заклала основи європейської гафізіани. Наступним з угорців був визначний поет епохи Просвітництва Міхай Чаконаї (1775-1805), який, володіючи перською і арабською мовами, глибоко зрозумів поезію Гафіза, насичену ремінісценціями з Корану. На поетичну творчість М. Чаконаї серйозно вплинула перська класична поезія і, насамперед, творчість Гафіза.

У ХІХ ст. виходили друком угорськомовні «Дивани» і «Вибране» Гафіза в перекладах Ф. Габера, Б. Каролі, Е. Харрач-Бела; у ХХ ст. - К. Геза і Й. Раковскі.

Поряд з угорською школою перекладу з фарсі одним з перших європейських центрів з дослідження й перекладу поезії Гафіза стала Польща. «Товариство друзів науки», в яке входили О. Чарториський, С. Замойський, Я. Тарновський, П. Пробус, відіграло важливу роль у вивченні і популяризації поезії перського газеліста. Перекладачі сконцентрували свою увагу на передачі форми газелі.

У 1838 р. в Польщі виходять друком «Wiersze Perskiego poety Hafiza» в перекладах Й. Сенкевського та Я. Вєрніковського.

З найвідоміших польських видань ХХ ст. варто згадати «Gazele Wybrane Hafiza» (1957), перекладені з оригіналу А. Зайончковським та «Pieśni miłosne Hafizа» (1973) з коментарем іраніста В. Дулеби.

А. Зайончковському належить і низка статей про Гафіза та польську літературу в «Przegląd Orientalistyczny» 1949-1955 рр.

Під впливом К. Ревіцкі у 1774 р. в Лондоні Дж. Річардсон видав англомовні переклади з Гафіза. Двомовна (перською і англійською) книга мала назву «Зразки перської лірики або оди Гафіза», супроводжувалась аналізом і була адресована «тим, хто бажає вивчати перську мову». Англійський сходознавець У. Джонс - автор відомої праці «Поезія Азії з коментарями в шести книгах» (1774) - трьома роками раніше за Дж. Річардсона - у 1771 р. видав «Граматику перської мови», куди вперше включив англійський переклад широковідомої газелі Гафіза «Agar an turki shirazi» («Якщо ширазька турчанка»). Цей же переклад під назвою «Перська пісня Гафіза» увійшов до збірника У. Джонса «Вірші, перекладені з азіатських мов» (1972). «Перська пісня Гафіза» була одним з найкращих перекладів У. Джонса й увійшла в англійські антології як явище власне англійської літератури і до недавнього часу сприймалася як поетичний твір самого У. Джонса. Вона стала взірцем зародження в англійській та європейській літературах романтичної лірики й орієнтальних мотивів. Цьому сприяли сходознавчі праці і переклади У. Джонса перських класиків латинською, англійською, французькою мовами [Several ... 1797-1799].

Вплив Гафіза на англійських романтиків проявився у творчих імпульсах, які вони опосередковано отримали через творчість У. Джонса. Зокрема Дж. Г. Байрон двічі використовував притчу У. Джонса «Про солов’я і троянду» (переклад газелі Гафіза «Sahar bolbol hekayat ba saba kard», яку в російській літературі інтерпретував О. Пушкін) в «Гяурі» та в «Абідоській нареченій».

Під впливом сходознавчих праць У. Джонса та його ж перекладів з Гафіза в англійського романтика П. Шеллі відбувся перехід від раціонального матеріалізму до містичного пантеїзму [Буяновская ... 1987].

Наприкінці XVIII - протягом ХІХ ст. в Англії поряд з філологічними науковими перекладами лірики Гафіза Дж. Нотта, Е. Гардінга, У. Оуселі, видавались так звані «вільні переклади». Це були або прозові перекази змісту газелей Гафіза, або написані англійською власні газелі поетів-перекладачів зі змістом та образами далекими від Гафіза.

Проте внесок англійських поетів-перекладачів ХІХст. Г. Бікнелл, У. Лоу, А. Роджерса, Дж. Маккарті, Г Белл, У. Ліф потребує належної оцінки.

У. Лоу видав свої переклади у супроводі коментарів відомого турецького коментатора Суді [Twelve ... 1877], а переклади Г. Белл [Poems ... 1897] були схвально відзначені англійською критикою за свою легкість і витонченість.

У. Ліф [Versions ... 1898], зацікавившись теорією персько-арабської просодії і спираючись на праці європейських сходознавців У. Джонса, Й. Гаммера-Пургшталля, Ф. Рюккерта, вперше переклав Гафіза з урахуванням перської метрики.

Англомовна гафізіана ХІХ-ХХ ст. поряд з німецькою - найпомітніше явище в європейському сходознавстві і в школі перекладу з фарсі. У «Бібліографії Гафіза», укладеній у 1988 р. М. Нікнамом [Ketabshenasi ... 1988], вона нараховує 25 сторінок, куди входять індійські й американські переклади і дослідження, у тому числі відомих поетів - Р. Кіплінга, Р. Емерсона, сходознавців- іраністів - А. Арберрі, М. Хілманна, Е. Брауна, А. Джексона, Р. Леві та ін.

Газелі Гафіза в перекладах називалися по-різному: оди, поеми, пісні і навіть сонети. Друкувались і рубаї Гафіза, які виходили як у «Вибраному» з його «Дивану», так і окремими книгами [The ruba’iyat ... 1910], очевидно під впливом широковідомих перекладів Е. Фіцджеральда рубаїв О. Хайяма.

В англомовній бібліографії Гафіза є й такі «унікальні» видання як «Диван» Гафіза для екзаменування з перської мови офіцерів армії і цивільної служби» (Калькутта, 1881 р.); «Вибране з рубаїв і од Гафіза» (Лондон, 1920), укладене з багатьох старих перських манускриптів і перекладене англійським віршем з урахуванням суфійського містицизму невідомим ученим з Лондонського перського товариства (Persia Society of London); «Поетичний гороскоп чи оди Гафіза» (Тегеран, 1965) в перекладах А. Кашкані, що включає декілька перських і англійських віршів перекладача. Звичною стала східна традиція середньовічних переписувачів манускриптів додавати щось від себе у стилі Гафіза чи Хайяма (!), традиція, завдяки якій до сьогодні остаточно не встановлена автентичність окремих газелей Гафіза чи «хайямівських рубаї», яких спочатку нараховувалось 1000, згодом 500, а тепер сходознавцями визнається не більше 100.

Відкриття О. Хайяма в Англії завдяки перекладам Е. Фіцджеральда (1859) відсторонило поезію Гафіза. Центр її вивчення, перекладів і наслідувань змістився в Німеччину. Тут Гафіз переживає нове народження в перекладах Й. Гаммера-Пургшталля, Г. Даумера, В. Розенцвейга-Шваннау, Г. Нессельмана, Ф. Боденштед- та, у критичному виданні тексту «Дивану» Г. Брокгауза (1854) і в «Західно-Східному Дивані» (1819) Гете.

Німеччина початку ХІХ ст. стала другою батьківщиною Гафіза: тут уперше в Європі було видано повний переклад його «Дивану» як прозовий [Der Divan ... 1812-1813], так і віршований [Der Divan ... 1858-1864]. Саме завдяки школі німецьких романтиків і, зокрема, Гете Гафіз тріумфально увійшов до світової літератури, спровокувавши в ній появу абсолютно нового явища - західно-східного синтезу.

Західно-східному синтезу у творчості Гете присвячена велика кількість європейської, зокрема, німецької літератури.

Гафіз у Гаммера і Гете викликав «ланцюгову реакцію» гафізівських мотивів у німецькій поезії: А. Фон Платен, Г. Гейне, Ф. Рюккерт, Г. Даумер, Ф. Боденштедт, Г. Гофмансталь.

Переклади Гаммера і його фундаментальна праця «Історія перської літератури», а також «Зауваження і тлумачення до Дивану» Гете допомогли німецьким поетам глибше зрозуміти Гафіза й особливості східної поезії.

Гете наголошував на внутрішніх законах перської поезії, її містичності, на гармонії змісту і форми, зауваживши, що форма цієї поезії одночасно є й формуючим її зміст началом: «Диван» Гете вирізняє поєднання східних тем, образів, власних імен з довершеною природністю і простотою тону. «Гете був найдалі від простої стилізації: його Схід не орієнтальний... Гете займають не стільки особливості східної мови, скільки те, що цією мовою виголошується. Гете захоплює світогляд перських поетів; він більше радіє з їхнього ставлення до світу, ніж із вдалих словесних образів. Яскравість сприйняття світу в перській поезії він порівнює зі східним базаром» [Иванов ... 1985]. Що ж до форми, то Гете далекий від наслідувань перської газелі і її бейтової структури (у цьому до персів ближчий А. фон Платен). Ґеніальний німецький поет і філософ намагався передати загальнолюдське в поезії перського поета і філософа: поєднання чуттєвого і надчуттєвого, стрімкий потік пристрасті. Це була ґеніальна спроба зрозуміти себе через Схід, а Схід через Захід. Захоплення філоорієнталізмом і принадною екзотикою, яке існувало в європейських літературі і мистецтві до Гете, заважало зрозуміти і сприйняти інший глибинний Схід, обмежувало це сприйняття реаліями східного колориту - єгипетськими пейзажами, гаремами, жінками в так званому «турецькому вбранні». Гафіз став частиною німецької літератури і через неї вплинув на інші західно- і східноєвропейські, включаючи російську й українську [Маленька 2003].

До перекладу Й. Гаммера «Дивану» Гафіза, яким користувався і Гете, німецька і європейська сходознавчі науки поставилися неоднозначно. «Переклад той, нема де правди діти, був поганенький: і неточний, і неелегантний», - зазначив А. Кримський. Проте при всіх недоліках і неточностях цього перекладу, Гаммер-Пургшталль був одним з першовідкривачів Гафіза у Європі. Його переклад «має велику історико- літературну вагу, бо «Westostlicher Divan» (1819) німецького класика Гете заснований саме на Гаммеревому перекладі [Кримський ... 1972].

Німецькі романтики - Ф. Рюккерт, А. фон Платен, Г. Даумер, Г. Нессельман - під впливом сходознавчих праць Й. Гаммера шукали вищий романтизм у східних літературах. А. фон Платен під впливом Гаммера, Шлегеля і філософії Шеллінга створює «Нові газелі» і «Дзеркало Гафіза». Німецькі поети зробили акцент, насамперед, на містицизмі Гафіза.

У циклі А. фон Платена «Наслідування східного» у вірші-зверненні до Гафіза чи не вперше в європейській літературі була виголошена теза: «Есть только два у нас пути: Петь виноградники Шираза, иль хмурый восхвалять Берлин!» (пер. В. Купріянова). Це протиставлення духовного Сходу і бездуховного Заходу від Гете («Гіджра») і А. Фон Платена пройде «червоною ниткою» у французьких модерністів - Ш. Бодлера й А. Рембо, деклараторів «природної людини» - Р. Кіплінга і П. Гогена, у творчості російського художника і філософа М. Реріха, які уявно і реально тікали з Європи на Схід. «С Востока свет, с Востока сила!» - виголосив «батько» російського символізму філософ В. Со- ловйов в «Ex Oriente Lux» (1890). Символ Сходу як місця прихистку душі стає значимим у поезії та мистецтві кінця ХІХ - початку ХХ століття. «Я послав до чорта пальмове гілля мучеників, яскраві промені мистецтва, гордість винахідників, рвіння грабіжників, я повернувся до Сходу і до мудрості, найпершої й вічної,» - писав А. Рембо в «Одному літі в пеклі». Ці слова французького поета-модерніста ХХ ст. перекликаються із зачином «Західно-Східного Дивану» Гете - «Гіджра», в якій оспівано Схід як келію святого Гафіза і келію Духу і Слова.

У Франції поезія Гафіза вивчалась і перекладалась, починаючи з XVIII ст. У 1697 р. французький орієнталіст Б. д’Ербело надрукував статтю про життя і творчість Гафіза в «Bibliothèque orientale», запозичивши відому перську «Тазкират аш-шо’ера» Давлат-шаха - першого біографа Гафіза. Проте ще до цієї публікації Гафіз згадувався у «Подорожі кавалера Шардена в Персію та інші країни Сходу» (1681). У 5-му томі - «Про поезію» - називалися два провідні поети Персії - Гафіз і Сааді: «перший відрізняється привабливістю віршів, а другий - гострим розумом і змістом». Зазначалося, що в поезії Гафіз дуже шанований, і людей, які складають вірші, подібні до його газелей, в Персії називають чудовими поетами.

Відомий французький сходознавець С. де Сассі, засновник європейської орієнталістики, також здійснив переклад розділу про Гафіза з «Тазкират ашшо’ера»(«Біографії поетів») Давлат-шаха.

Гафіза згадував і А. Дюперрон - першовідкривач «Авести», який назвав його «двоюрідним братом Сааді», очевидно, маючи на увазі творчу спадкоємність двох поетів з Ширазу.

Першим французом, хто безпосередньо займався творчістю Гафіза і перекладав його газелі, був сходознавець Огюст Ербен (1783-1806), який у праці „Зауваження про Ходжу Гафіза аль-Ширазі» (1806) побачив у Гафізі попередника європейських романтиків. Наслідуючи європейських орієнталістів, О. Ербен називає Гафіза співцем вина і кохання - «Анакреонтом Персії» (таку ж характеристику - «Анакреонта» - знаходимо і в працях А. Кримського). О. Ербен, переклавши лише 6 газелей, не зберіг їхню форму, а кожен бейт передав строфою і модернізував Гафіза у дусі його сучасників- романтиків. Лише наприкінці ХІХ ст. з’являється повний переклад газелей Гафіза А. Ніколя [Quelques ... 1898], а ще майже через чверть століття - рубаї у перекладі Дж. Карпелє [Roubayyat ... 1921]. Така «байдужість» французів до Гафіза змусила А. Кримського в передмові до його перекладів у «Пальмовому гіллі» (1922) зазначити: «Взагалі на протязі ХІХ століття Гафіз зробивсь рідним поетом для всіх європейських народів... окрім французів (розбивка А. Кримського - прим. - Т. М). У французів чомусь нема охоти до Гафіза: віршами не перекладалася на французьку мову ще аніякісінька його поезія, а науковою прозою не знайдеться по-французьки, мабуть, і півсотні газелей, та й то деякі переложено не з перського первопису, а з німецької мови» Як бачимо, А. Кримський частково помилявся. Деякі переклади все ж були.

В епоху символізму ім’я Гафіза і свідчення про нього були внесені до всіх енциклопедій Франції 1860-1920 рр. У 1927 р. вийшла книга перекладів з Гафіза (175 газелей) Артюра Гі [Les poèms ... 1927] з передмовою-дослідженням життєвого і творчого шляху східного митця та коментарями Суді. У цьому виданні вперше була проаналізована поезія Гафіза, зауважено про її символізм, ліризм, еротизм і високу емоційність. Переклади, як зазначив перекладач на титульній сторінці, зроблені у відповідності з перським ритмом і римою. До перекладів Гі у 1922 р. вийшли друком 111 газелей Гафіза в інтерпретації Ш. Девілле [Les ghazels... 1922]. Виконані французьким віршем у прозі ці переклади передають образні особливості поезії перса, багатство його мови. Проте лише переклад А. Гі може вважатися філологічним і розглядатися як точний підрядник для поетичного перекладу.

Мінорський зауважив, що А. Гі прагнув зрозуміти перський текст, і його переклад може бути довідником для любителів, котрі бажають читати Гафіза в оригіналі.

У 1932 р. в Алжирі вийшов франкомовний переклад відомого сходознавця Анрі Массе [Vingt ... 1932]. А в 1948 р. світ побачили «25 перських мініатюр» з поезіями Фірдоусі, Нізамі, О. Хайяма, Сааді й Гафіза в інтерпретації П. Рене.

У 50-х роках у Франції з’являються газелі Гафіза в перекладах В. Монтейя і P. Лескота, Ш. Девілле.

«Золота книга Дивану Гафіза» (1978, 1980 рр. видання) у перекладі П. Сагера [Le livre ... 1978] вийшла після конкурсу Національного центру філологічних наук. Проте це була вільна версія 41 газелі. До сьогодні французький читач не має повного і точного видання «Дивану» Гафіза. Серед досліджень ХХ ст. вирізняються праці Дж. Лазара [Lazard ... 1957].

Ремінісценціями з Гафіза насичена французька поезія XIX-XX ст. і, зокрема, творчість В. Гюго, Ш. Леконт де Ліля, Ф.Р. де Шатобріана, О. Барб’є, А.Ж. де Реньє, Г. Аполлінера.

На відміну від німецьких романтиків, які інтерпретували Гафіза, насамперед, як поета-містика, французькі поети сприймали Гафіза, як і О. Хайяма чи Анакреонта, як гедоніків - оспівувачів вина і земних спокус.

Від романтиків до символістів і модерністів простежується перська тема і мотиви Гафіза, змінюючись і розвиваючись у європейських літературах від епохи до епохи.

Здавалось, зовсім не гафізівські образи й теми в модерністській, написаній верлібром «Ісфагані» Г Аполлінера. Проте чи не гетівська тема втечі на Схід - у Землю Обітовану мистецтва, духу і слова, - і чи не гафізівська концепція краси природи (троянд) і краси обличчя коханої як уособлення Краси Абсолюту прочитуються в «Ісфагані».

У ХХ ст. з’явилися переклади газелей і рубаїв Гафіза італійською, іспанською, португальською, швецькою, норвезькою, данською, фінською, грецькою, чеською, болгарською, сербохорватською, румунською та іншими мовами. На жаль, до «Бібліографії Гафіза» (Тегеран, 1988) не увійшли українські переклади А. Кримського, а переклади В. Мисика занесені до списку російських. Лише єдина з іраністичних праць А. Кримського - монографія «Хафіз та його пісні» (К., 1924) - потрапила до розділу російських книжок.

Освоєння російською та українською літературами поезії Гафіза, аналіз наслідків, які вона у них викликала, потребує окремої розмови.

Література:

Буяновская С.М. Основные этапы освоения персидской поэзии на Западе. Москва, 1987.

Иванов Вяч. Вс. Темы и стили Востока в поэзии Запада. В кн.: Восточные мотивы. Стихотворения и поэмы. Москва, 1985.

Кримський А. Твори в п’яти томах. Т. I. Київ, 1972.

Маленька Т. Особливості засвоєння перської класичної поезії, філософії та мистецтва українською поезією XIX-XX ст. // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Східні мови та літератури, 2003, № 7.

Der Divan / von Mohammed Schemseddin Hafiz... von Josef v. Hammer. Stuttgart und Tübingen, 1812-1813. 2 v.

Der Divan des grossen lyrichen Dichters Hafiz /.ins deutsche metrisch übersetzt und mit Anmerkungen versehen von V.R.Rosenzweig Schwannau. Wien., 1858-1864. Ketabshenasi Hafiz. Gerdavarande Mehrdad Niknam. Tehran., 1988.

Lazard G. Littérature persane. Histoire des Littératures, I Paris, 1957.

Les ghazels de Hafiz / traduits du persan par Charles Devillers. Paris, 1922.

Le livre d’or du Divan / presenté et adapté par Pierre Seghers. Paris, 1978.

Les poèmes érotiques; ou, Ghazels de Hafiz, en calque rhytmique et avec rime à la Persane / par Arthur Guy. Paris, 1927.

Poems from the divan of Hafiz, translated by Gertrude Lowthrian Bell. London, 1897. Quelques odes de Hafiz / traduites pour la première fois en français par A.L.M. Nicolas. Paris, 1898.

Roubayyat de Hafiz et d’Omar Khayyam / traduction de J.C. d’après l’adapt. Anglaise de Cranmer Bynd pour Hâfiz et d’après la version poétique anglaise d’Edward Fitzgerald pour O.Khayyam. Paris, 1921.

Several ghazals translated in Latin, English and French in William Jones’ works. London, 1797-1799.

The ruba’iyat of Hafiz. Transl. with introduction by S.Majid. Rendered into English verse by L.Cranmer. Lond., 1910.

Twelve odes of Hafiz done literally into English, together with the corresponding portion of the Turkish commentary of Sudi, / Translated by W.H.Lowe. Cambridge, 1877. Versions from Hafiz; an essay in Persian metre / By Walter Leaf. Londone, 1898.

Vingt poèmes de Hafiz / Par Henri Massé. Alger, 1932.

Л-ра: Східний світ. – 2005. – № 2. – С. 102-107.

Біографія

Твори

Критика