Жити, поки ми живі
Я довго думала, що життя штовхає мене, тепер я розумію, що підштовхує.
Насправді, якби ми не сперечалися і не говорили, що ми самі творці свого життя, там зверху є для нас сценарій, ряд подій, які мають відбутися або не відбутися. Ми живемо по схемі, плануючи відпустки раз в рік, або чекаючи канікул чи вихідних і часом лише втрата когось, чи чогось дуже важливого в нашому житті змушує задуматись, що це навколо все така, вибачте, фігня. Головне, що ми живі, і близькі поряд.
Поки ми живі, треба жити. Жити на повну, робити те, що хочеться.
І я не шукаю слів аби зачепити, чи тему, щоб моя «стаття» чимось відрізнялась від інших. Хочу сказати, що я шкодую в певній мірі, що сказала не ті слова, не в той час, чи щось не те зробила. Звісно, можна сказати, що повернувшись в той час, в ті обставини ми вчинили б так само.
Аля я дякую Богу за ангела охоронця, за можливість щось змінити, а то ряд випадків і так би все залишилось.
У моєму паспорті є дата народження і колись на пам’ятній дошці буде дата смерті і хочеться, щоб в це тире вмістилось багато, щоб лишився слід.
Я не хотіла, щоб цей текст був такий похмурий, але поки ми маємо можливість - живіть, любіть, творіть, пам’ятайте «…велике щастя зустрічати новий день…»
Іванка Дусько - Щось Моє