Тіла без діла

“Люди без тіл”. Тіла без людей. Не людина-амфібія, але амфібія без тіла. Просто люди. Ось такі думки виникають одразу, коли згадуєш оповідання Курта Воннегута. Він пише твори простим дитячим стилем, а тому написане Куртом легко читається.

Не хотілося б читачів відривати від читання, а тому не маю ні найменшого бажання переказувати оповідання “Люди без тіл”.

Особисто мене найбільше вразив персонаж доктор Еліс Конігвассер. Жив він життям таким, що не любив доглядати своє тіло. Віддавав перевагу міркуванням, жив розумом. Він сильно занехаяв свою плоть. Мився абияк. Годував себе, щоб тіло могло хоч елементарно функціонувати та рухатися.

І тут він знайшов спосіб жити без тіла. І в цьому він знайшов головну перевагу. Можна жити так, щоб його змінювати, як одяг. А без нього ще краще, бо не існує плотських проблем, які є у всіх людей.

В творі є навіть не гей-паради. Ні, це паради амфібій. Якраз тих людей, які живуть без тіла. Їх не можуть витримати ті, хто залежні від свого тіла. І як тільки ненависники амфібій не старалися розігнати такі паради – то нічого не виходило. І взагалі – нащо вести війну проти того, що вам не заважає?

Моє тіло, моє діло? Кому воно належить? Нам чи державі? Відповідати на питання доведеться кожному з нас. І відповіді на ці питання можеш дати тільки “ти”!

Але я вважаю неправильно, що держава намагалася заставити амфібій “одягнути” тіла та постійно їх використовувати на благо держави.

З іншого боку є інша крайність. Занехаяння самих себе.

Це – антигігієна, наркоманія, алкоголізм, надмірне вживання їжі, дієти аж до анорексії і так далі. Прикладів такої деградації ви і самі зможете знайти чимало.

А оповідання все таки рекомендую почитати. Можна водночас розслабитися та подивитися з боку на своє власне життя.

Дмитро Тирусь