Роман Кісь: Престижний статус українця зростає надто повільно

Сьогодні відбувається культурна анексія України, а ми маємо захищатися. Бо державні квоти на музику не є панацеєю. Нашою перемогою буде творення національного культурного продукту та престижності статусу українця.

Так вважає відомий український філософ, автор двохтомника «Фінал Третього Риму», «Сенс сенсотворчості», «Як зупинити розукраїнювання України?», Роман Кісь.

Письменник зараз активно буває на Сході та поширює українську газету. У спілкуванні з журналістом Дмитром Тирусем він розповів, чому зі скепсисом ставиться до державного квотування музики в ЗМІ і як перемогти тотальну русифікацію в країні.

Українська культура села та урбанізму

Сучасна культура це – культура урбанізму. Життя розвивається в містах, а не селах. У них розвивається наука, бізнес, політика та все та розвивається суспільство. Отже культура є масова, бо урбаністична. У тому числі до масової культури належить популярна музика. Але я не вважаю її цілком примітивною. Особливо, коли пригадую стиль диско. Це був кінець 70-80х років. Вона була доброю сентиментальна музика. Музикою з хорошими текстоми. У пісні гурту АBBA згадуються такі рядки «Thank you for the music (…) For giving it to me» і її текст можна зрозуміти так: ‘‘Дякую тобі за ту музику, яка повертає мене до своєї глибинної сутності’’.

Натомість, українську поп-музику я вважаю примітивною. Вона є набором слів, які не несуть глибокого сенсу. В цих піснях є Марічки, Смерічки та Карпати. Ці образи пов’язані з селом. Не стосуються вони таких окремих виконавців, як Марічка Бурмака, Океан Ельзи, Друга Ріка, Антитіла, Скрябін та інших. Та й не можна їх назвати попсою, бо їхня музика перетинається з іншими музичними стилями. Але і зараз Океан Ельзи, Друга Ріка, Антитіла і навіть Марічка Бурмака не стали попсовими цілком.

Сьогодні гуртів з якісною музикою у нас не так вже й небагато. Це просто десятки з хорошими глибокими текстами. Але саме від них залежить розвиток нашої урбаністичної української культури. Державні спроби ввести квоту на музику нічого нам на дадуть, якщо не матимемо багатобарвної музичної палітри для різних поціновувачів.

При бажанні купити в кіоску газету або журнал, то ми не так багато знайдемо їх українською мовою. Українські письменники мають наклади видання своїх книг тисячі, але це мало на сорок п’ять мільйонів українських громадян.

Русифікація та націомаргінали

Так українська культура не має свого масового споживача. І причиною такого гнітючого культурного стану України є столітня русифікація ‘‘старшого брата’’. Вона здатна до самовідтворення. Русифікація існує досі тому, що престижний статус українця зростає надто повільно. А українська мова, яка не обслуговує бізнес та науку, стає непрестижною.

Націомаргінали є продуктом русифікації. Вони не стоять за межами культури, як традиційні маргінали. А знаходяться на межі української та російської культур. Маргінали не можуть визначитися чітко до якої культури бажали б належати. Вони роздвоєні, бо не сприймаються ані правдивими українцями, ані росіянами. На жаль, таких мільйони і це така певна перехідна ланка до русифікації. Вже сьогодні деякі діти націомаргіналів є зрусифіковані. І наша перемога залежить тільки від того, чи зможемо ми пригорнути їх на свій бік.

Завдяки війні наш патріотизм зріс, але він випливає тільки з оборони та захисту країни. Але якщо ми не захищаємо свої цінностей – ми порожній тил.

Дмитро Тирусь