11-03-2017 Ірина Вільде 303

Епічна мініатюра

Епічна мініатюра

Фединишинець В.

Характеристика збірки Ірини Вільде "Окрушини" (К., 1969).

Розлогою епічністю «Сестер Річинських» дивується й захоплюється читач і критик. Роман Ірини Вільде йде в тому щедрому руслі оповіді, що асоціюється з образом крислатого дуба, сторічного дуба — батька сім’ї дубків, що вростають в землицю рідну побіч нього. Не доводиться сумніватись, ці дубки перегодом стануть міцними крислачами.

І ось авторка-епік вдалася до коротного прозового жанру. Сама письменниця жартома пояснила це так:

«— Що це ви, друже? З романів переключились на мініатюри?

— А так! Думаю, з меншою ношею легше буде проштовхнутися у безсмертя».

Кому як, а мені ця окрушина говорить багато про що. Роздумуючи над жанром сатиричної мініатюри, яка вже наводнила журнали України, бачиш, що сатирики часто переповідають сто раз відоме. Критикам треба спрямувати нашу сатиру и гумор на створення серйозного твору, твору, все-таки, солідного жанру (хоч несолідних жанрів немає).

Мені згадалося й те, що Тичина казав: у вік зореплавання не можна бряжчати мініатюрами. Це надто різкий вислів, але він має під собою грунт. І водночас пригадалася Сосюрова відповідь побратимові, що докір цей «похмурий», бо можна відбити життя в мініатюрі. Збірка Ірини Вільде «Окрушини» підтверджує, що це так.

Які ж вони, окрушини епіка? Що несуть читачеві? Як характеризують самого автора? Афоризми Ірини Вільде глибокі. Не перебільшення: словам тісно, а думкам густо. Це й вимога жанру, але й майстерність авторки. Приміром: «Всюди потрібні... симпатичні люди». Прекрасна це окрушина, гідна пера митця-епіка. Довкола цього коротенького афоризму можна роздумувати й роздумувати. «Всюди потрібні... симпатичні люди». Прекрасно й незаперечно. Тільки симпатичні. Симпатичні в поглядах на рідну землю, симпатичні в роботі, знову ж таки в ім’я майбутнього. Зрештою, симпатичні в коханні. Всюди потрібні... симпатичні люди!

Мініатюри Ірини Вільде мають конкретну соціальну приписку, що підкреслює — на цей раз вдала — анотація. Цитую її цілком: «Коли література якимсь чином відбиває пульс життя суспільності, то мініатюри, безперечно, найближчі до його ритму. Ірина Вільде не зупинилася тільки на самих афоризмах, хоч вони й домінують у книжці. Зустрічаємо тут у гумористичній, а інколи й у сатиричній формі виписані «портрети вуглем» нашого сучасника, пейзажі, любовну лірику, короткі психологічні оповідання».

Збірочка окрушин торкається й моральних проблем. Але у глибокому вимірі, а не в побутових драмах. Твори книжечки «Окрушини» зачіпають проблеми мистецтва, зокрема літературної творчості. Громадянський і ліричний аспект у щасливім поєднанні думки й почуття.

Мініатюри Ірини Вільде часто будуються yа протиставленні. Запереченням щось стверджується. Або ж навпаки. Наприклад: «Не добрий знак, коли люди у всьому потакують». Ще: «Зірваної квітки вода не лікує, а продовжує її муки».

А ліричні новелки, які до книжки окрушин закралися невипадково, вражають своєю щирістю, поетичністю:

«Десь є вулиці, якими ти ходиш.
Десь є дім, в якому ти живеш.
Десь є стіл, за яким ти вечеряєш.
Десь є ліжко, в якому ти спиш.
Десь є жінка, якій ти назустріч
посміхаєшся.
Десь є ти — мій і не мій».
(«Десь...»)

Просто, красиво, любо, зворушливо. Це — поезія. Мініатюрна лірично невгамовна, почуття кринично чисте. «Окрушини» — книга, гідна пера епіка.

Л-ра: Жовтень. – 1970. – № 5. – С. 134-136.

Біографія

Твори

Критика



Ключевые слова: Ірина Вільде,Ирина Вильде,критика на творчество Ирины Вильде,критика на творчість Ірини Вільде,скачать критику,скачать бесплатно,українська література 20 ст.

Читайте также