Чи впевнені ви, що існуєте?
А що, якщо вас насправді немає? Дивне питання. От же ж він - я. Але не все так просто. Без жартів. Що, коли вас насправді немає?
Першим до цього питання підійшов Декарт у своїй книзі ''Роздуми про першу філософію'', де він будує свої роздуми на відмові від всіх взятих разом уявлень про світ.
Картина навколишньої реальності формується на основі сигналів, які поступають у мозок від органу сприйняття. Світ такий, який він є завдяки нашим органам чуття. Обдурити їх важко, але можливо. Буває, що здалека ми плутаємо людину з іншою чи не ловимо м'яча, який нібито летів прямо в руку.
Гаразд. Але зараз, при звичайних обставинах - які можуть бути сумніви? Очі, руки, ноги, тіло - ось він я. Щоб це заперечувати, треба бути ідіотом. А я ж не ідіот і не сплю, хоча, що якщо все, що навколо - це сон?
Буває, що сон не відрізняється від реальності. Уві сні людина плаває, літає та перемагає монстрів голими руками, при цьому тіло знаходиться у ліжку. Але як після пробудження вона зрозуміє, що не спить? Якщо все ще спить, то ніяк. Доказів тому, що ви не спите, немає. Не виключено, що ваше тіло лише ілюзія. Може бути і таке, що сама реальність, в тому числі й такі відволікаючі поняття, як час, форма, колір та кількість - підробка. Штучний світ, який створив який-небудь злий геній? Жарти в сторону.
Декарт задається питанням: чи можливо спростувати гіпотезу про те, що реальність, що дана людині у відчуттях, існує лише як навіювання такого собі злого демона? Якщо цей бісів шахрай створив ілюзію цілого світу, у тому числі вашого тіла і всіх відчуттів, довести, що все це підробка - неможливо. І якщо прибрати цю підробку, що залишиться від вас? Нічого. Висновок: вас немає, а життя всього лише сон.
Чи весело при цьому плисти рікою життя? Яка ж тут веселість, якщо вас тупо розвели, вклали замість реальності яке-небудь щось або ніщо (потрібне підкреслити). Чи запевнив вас такий хід речей? Сумнівів не з'явилось? Якщо з'явились, то добре. Якщо ні, то ще краще. Тому що, якщо ви не сумніваєтесь, значить, не існуєте. Не існуючи в реальності, думати навіть на тему свого неіснування неможливо. Думки, якими б вони не були, властиві лише думаючій істоті. У формулюванні Декарта це звучить так: я мислю, значить, я існую. Теж саме стосується і вас. Згідні?
© md-eksperiment.org
