«Безбожний» імператор в пошуках Істини

«Безбожний» імператор в пошуках Істини: «Юліан Відступник. Смерть богів»

Якщо вас цікавіть духовна література без #духовнихскреп, зверніть увагу на трилогію Дмитра Сергійовича Мережковського (1865-1941)«Христос і Антихрист».

Вона складається з трьох томів:

1895—1896 — Смерть богів. Юліан Відступник

1901 — Воскреслі боги. Леонардо да Вінчі

1904—1905 — Антихрист. Петро і Олексій.

Перший том розповість про історичного візантійського імператора Флавія Клавдія Юліана (331/332-363), якого в християнській історіографії прозвали Відступником. Не сподівайтеся знайти тут достовірну передачу історичних даних. Бо написаний твір у жанрі історіософського роману письменником, філософом та богословом Дмитром Мережковським. Але в основі автор опирається на історичні факти, а тому читати цей роман пізнавально.

Християни у його романі зображені в основному примітивними. Перший вчитель Юліана Мардонай привив йому любов до Античності. Але потім його починає вчити монах Євтропій. Він жорстко виступав проти мудрості Еллади. Для нього Сократ всього лише лихвар. Під час роману вони те й роблять, що руйнують храми старих богів. Але якщо уважно читати цей твір, то можна помітити, що язичники ближче до Бога, ніж християни. Майбутній імператор дізнається від неоплатонівського філософа Ямбліха про Бога. Він говорить про Господа у сенсі апофатичної теології (так богослови можуть охарактеризувати слова, які він проповідував). А це означає пізнання Бога шляхом заперечення. Віднайденням характеристик, які не є Ним. Так Мережковський у вуста Ямбліха вкладає геніальний образ Його.

Чому подібний світ, всі ці сонця і зірки? Сітям уподібню їх, закинутим в морі. Бог обіймає всесвіт, як вода обіймає сіті; сітка рухаються, але не може зупинити воду; світ хоче і не може вловити Бога. Сітка рухається, але Бог спокійний, як вода, в яку закинута сітка. Якби світ не рухався, Бог не створював би нічого, не вийшов би зі спокою, бо навіщо і куди йому прагнути? Там, в царстві вічних Матерів, в лоні Світової Душі, є насіння, Ідеї-Форми всього існуючого, минулого та майбутнього: таїться Лагос-зародок і коника, і билини, і олімпійського бога ...

Головний герой Юліан зображений драматичним персонажем. У його душі відбувається весь час боротьба. Він у постійному пошуку Істини. До того, як він прийшов до влади, є сцена, де під час містерій присвячених богам, йому явився ангел Денниця. І сказав Юліану, щоб він повстав як він. Єрофант дав йому ключ до пізнання, який полягає в тому, щоб поєднати правду Титана (Прометея) з правдою Галилеянена (Ісуса Христа).

Коли прийшов до влади Юліан, почав жити аскетичним стоїчним життям. Він не жив розкішним життям та дуже любив книги. І він став імператором завдяки своїм перемогам над галлами. Там його вояками був вчинений воєнний бунт проти Констанція і таким чином він прийшов до влади. Юліан у творі зображений розумним володарем.
В цій першій частині трилогії імператор, на думку християн, їх переслідує і є Антихристом. А насправді він веде до того, щоб вони були послідовні у своїх поглядах. Тому забороняє їм викладати риторику та граматику. Аргументує це тим, що не можна коментувати античних авторів, а при тому заперечувати існування богів. Без цього неможливе справжнє знання Гомера, Гесиода, Демосфена, Геродота та інших авторів.

Тому в історіософському сенсі показано, що християни в основному мислять людськими мірками. Тому істинних віруючих людей мало. До них належить монах Парфеній, який розписував книги. Він міг зобразити разом Йоана Хрестителя, який лив воду на Ісуса Христа. А біля них сидить бог Йордан, який тримає напоготові рушник для Спасителя. Він не боявся давніх богів, бо вважав їх наверненими у християнство. Негативним персонажем зображений вчитель красномовства Гекоболій. Він змінював переконання на користь державної кар’єри.

А християнкою, яка розкриває особу Юліана, є його кохана Арсіноя. Він заради неї хотів здобути весь світ, а вона впала в аскетизм та пішла проти світу. Тому й не здобула таким способом свободу. Вона її здобула і приїхала до Персії проповідувати візантійському імператору Христа. Вона єдина, яка добре знала глибини серця імператора, могла сказати, що:

Коли вуста твої проклинають Розпятого, то серце бажає Його. Коли ти борешся проти імені Його, - то ти ближче до Його духу, ніж ті, хто мертвими вустами взивають: Господи, Господи.

Хоч на завершення цієї історії імператор помирає, але діло його живе далі. Тому він тут зображений предвісником доби Відродження. Роман завершується тим, що сучасники покійного імператора побачили сонце Ренесансу. Варто зазначити, що в ті часи візантійці не називали себе візантійцями, а вважали римлянами. Богословські догмати Церкви складені на основі античної метафізики. Але в майбутньому цей синтез відкинули, а тому почалися розколи в Церкві. А вони будуть так постійно, бо так званих християн багато. А Бог один. А Святий Дух віє там, де хоче (Йоанна 3:8). Тому поза Церквою нема спасіння. Але меж ми її не знаємо. Тому нелюбов до інституційної Церкви Мережковського можна зрозуміти і не опускатися до рівня забобонних християн, як у творі «Юліан Відступник. Смерть богів».

Дмитро Тирусь



Ключевые слова: «Безбожний» імператор в пошуках Істини,Юліан Відступник Смерть богів,мережковський дмитро,читати відгук,рецензія,проза,російська література,дмитро тирусь

Читайте также