27-11-2018 Панас Мирний 217

Фонові оніми у прозовому дискурсі Панаса Мирного

Панас Мирний. Критика. Фонові оніми у прозовому дискурсі Панаса Мирного

УДК: 81’1

Гогуленко О. П.,
ОНМУ, м. Одеса

У статті розглянуто онімну систему творів Панаса Мирного. Схарактеризовано структурно-семантичні моделі, визначено особливості функціонування та з'ясовано стилістичну роль фонових онімів.

Ключові слова: онімна система, Панас Мирний, структурносемантичні моделі.

In this article deals with the onimi system in the works by Panasa Mirny. The author describes their structure and semantics, caries out the comparison their functioning in the system of the work of art onimi.

Key words: onimi system, Panas Mirny, describes their structure and semantics.

Як відомо, онімічний простір художнього твору складається з різних онімічних полів. Їх розташування у межах простору залежить від ідейнотематичної концепції, жанрових особливостей твору, індивідуального стилю, різних текстоутворюючих факторів. Як зазначає Т. Б. Гриценко, “аналіз ономастико ну художнього твору як одного із засобів текстотворення та індикатора індивідуального стилю письменника вимагає уваги до репертуару власних назв усіх типів ономаоб’єктів” [1, с. 97]. У структурі онімічного простору художнього твору виділяються ієрархічні впорядкування ономастичних класів: статус провідних онімів набувають антропоніми та топоніми , а інші “ономастичні класи мають властивості створювати фон оповіді, увиразнюючи окремі деталі життя персонажів, процесу їх мислення, практичної роботи, захоплень, звичок, спостережень тощо” [4, с. 113]. В ономастиконі творів Панаса Мирного до фонових онімів відносимо назви релігійної, ідеологічної та прагматичної сфери людської діяльності. Досліджуваний матеріал визначив можливість об’єднати згадані класи в одну парадигматичну групу і назвати їх фоновими, в основі такого об’єднання лежить ознака антропоцентричності художнього тексту, а фонові оніми виявляють себе у тексті на рівні оточуючих персонажа об’єктів.

Найчастотнішими серед розглядуваних онімних розрядів у творах Панаса Мирного є космоніми, теоніми та геортоніми. Метою представленої розвідки є аналіз функціонування зазначених онімічних розрядів оповіданні “Казка про Правду та Кривду” Панаса Мирного.

Зазначимо, що поза увагою дослідників художнього дискурсу Панаса Мирного залишилося найобразніше лексико­семантичне поле мовлен­ня митця – “небесні тіла”, тобто космонімічна лексика. Цей шар лексики завжди вважався асоціативним і цікавим для досліджень. Проте існують певні лексико­семантичні групи слів, що лишаються невичерпним джерелом поетизації мови в усі часи. До них належать, зокрема, власні та загальні назви небесної сфери.

Аналізуючи онімний простір оповідання “Казка про Правду та Кривду”, ми спостерігаємо таку картину: назви реалій зоряного неба зустрічаються 50 разів. Аналізуючи зафіксовану космонімічну лексику, ми розділили цей шар на дві групи: власне космоніми і назви­апелятиви небесної сфери.

Кожен досліджуваний матеріал повинен бути належним чином аналізований і опрацьований, а оскільки косомоніми в художньому тексті можна доліджувати з різних боків, то спочатку ми вирішили покласифікувати їх за частотністю вживання, оскільки класифіксація частоності вживання лексем, на нашу думку, є дуже важливим показником в текстах письменика. Наводимо наші результати:

Ясне сонечко – 5 разів вживається в казці: “ Аж ось одного разу Ясне сонечко , натомившись світити за цілий день , пливло до спокою” [3, с. 220].

Місяченько – 1 раз вжито: “Не йде – летить Місяченько та прямо до Вечірньої зорі” [3, с. 218].

Вечірня Зірка – 1 раз зустрічаємо в творі Панаса Мирного: “– Ану , сестриці ! Де ви забарились? – гукнула Вечірня Зірка , вискакуючи перша на краї неба “ [3, с. 223].

Вечірня Зоря – вживається 5 разів: “Вечірня Зоря вдарила в долошки й окрутнулася , її сестриці , побравшись у боки , пішли кругом неї” [3, с. 228].

Місяць – 13 разів вживається у казці: “Достанеться тепер бідному Місяцеві!” [3, с. 231].

Сонце – 24 рази зустрічаємо у творі: “Нехай Сонце спить – дрімає” [3, с. 232].

При розподілі космонімів за значенням, в якому вони вживані, ми побачили, що в прямому значенні онім Сонце вживається лише 11 разів. Переважну більшість конструкцій, в яких вживається цей онім в прямому значенні, становлять дієслівні словосполучення.

Переносне вживання оніма Сонце характеризується, в основному, метафоричним типом.

Аналіз функціонування у межах контексту дозволяє виділити найбільш характерні текстові комбінації, що роблять можливою метафоризацію оніма.

В іменникових (або субстантивних) словосполученнях особливості семантичної орієнації іменника та закріплена за його внутрішньою структурою оцінність зумовлюють метафоризацію оніма Сонце. Ми виділили такі основні типи його трансформацій:

1. Антропоморфне переосмислення, яке взагалі наближає світило до людини, створює ілюзію дружнього спілкування з ним. Але в нашому прикладі таке надання Сонцю антропоморфних ознак дещо негативно забарвлене. Метафоричне значення в цьому випадку продукується не онімом, а сполучуваним з ним іменником.

2. Предметні переосмислення, утворення яких зумовлене здебіль­шого усталеністю зорових зближень, пов’язаних з якісними ознаками денотата.

Отже, підсумуємо: при нетрадиційному вживанні астроніма Сонце емотивно­оцінна позначеність і семантична орієнтація метафоричного варіанту оніма у випадках субстантивних сполучень залежить від іменника. Іменники у таких словосполученнях можуть продукувати: антропоморфне переосмислення (тобто наділення оніма рисами людини); предметні переосмислення за формою і спектральними ознаками Сонця; деякі інші, ототожнюючи Сонце з майбутнім, з життям, з найвищим законом, з найвищою цінністю людини.

Метафоричне вживання астроніма Сонце в дієслівних конструкціях, а точніше, його емотивна оцінність і варіювання семантики залежать від дієслова(переважно функціонують дієслова з позитивною оцінністю). У подібних сполуках дієслова продукують: антропоморфне переосмислення; образи, пов’язані з контекстуальним переосмисленням оніма на основі колірних асоціацій; зоонімних переосмислень; акваморфних зближень і флористичних зближень (сприйняття Сонця як квітки).Окрім того, до дієслівних конструкцій з онімом ми віднесли також сполучення Сонце + дієприкметник (оскільки дієприкметник є формою дієслова) на позначення спектральних ознак.

У деяких сполуках колірна характеристика базується на обігруванні червоного кольору, а Сонце спочатку сприймається як скривавлене, а вже потім як червоне, що надає усьому сполученню взагалі дещо негативної оцінності.

Персоніфікація відбувається шляхом виділення оніма як звертання і означає сприйняття Сонця як живої істоти.

Отже, онім Сонце сприймається як щось прекрасне, яскраве, позитивне, щире. У подібних прикдладах ці ознаки мають виключно позитивний характер, а онім сам продукує те чи інше переносне значення для слів, з якими сполучається.

Підсумовуючи все вище сказане, ми можемо зробити такі висновки щодо функціонування астроніма Сонце в прозі Панаса Мирного:

1. Онім Сонце – найчастіше уживаний з усіх космонімів.

2. Лише невелику кількість разів (11) онім вживається в прямому зна­ченні. Переважну більшість конструкцій, в яких Сонце функціонує традиційно, становлять дієслівні словосполучення, поряд з якими зустрічаються також атрибутивні і субстантивні; вказують вони на просторові показники і характер руху, на часові й кольорові ознаки.

3. Найчастіше астронім Сонце вживаний у переносному значенні (нетрадиційно) в іменникових, дієслівних, атрибутивних та деяких інших словосполученнях.

4. Окрему групу становлять випадки персоніфікації цього астроніма, які означають сприйняття Сонця як живої істоти і являють максимальний ступінь олюднення(антропоморфізації) з позитивною оцінністю.

Порівняння з Сонцем може відбуватись за спектральними характеристиками, за загальним сприйняттям Сонця як чогось прекрасного, за яскравістю, загальною позитивністю, щирістю, природністю. При такому вживанні онім сам продукує те чи інше переносне значення для слів, з якими він сполучається. Наявне також зворотнє порівняння, коли Сонце порівнюється з чимось, а не навпаки (як в усіх інших порівняльних зворотах).

Поява астроніма Місяць пов’язана з діалектною формою “месик” (рос. луна) і фіксує видимі зміни форми Місяця – зміни, що дозволили людям вимірювати час і розділити рік на дванадцять частин .В ідіолекті Панаса Мирного за частотністю вживання цей онім посідає друге місце, що, звичайно, свідчить про його популярність.

Випадки традиційного вживання оніма Місяць фіксуються на рівні мікроконтекстів у дієслівних, атрибутивних, субстантивних та деяких інших конструкціях. Так, з одинадцяти прикладів вживання, тільки в трьох випадках він ужитий в традиційному значенні. Це свідчить про пов’язанність його сприйняття із переважно міфологічним, “чаклунським” значенням.

Отже, ми можемо зробити висновки щодо функціонування астроніма Місяць в художньому мовленні автора: в переносному вживанні астронім вживається в іменникових, дієслівних і прикметникових словосполученнях. В субстантивних сполуках з астронімом основне місце посідає метафоризація, пов’язана з якісними перевтіленнями Місяця.

До другого виду фонових онімів, зафіксованих у творах Панаса Мирного, насамперед відносимо теологічні найменування вищого порядку .

У кожному творі (особливо в кінцівках) вживається ім’я Бога, що має ряд варіативних найменувань: Христом­богом – вживається 3 рази:, Господь 20 разів, Христос– зустрічаємо 12 разів.

Також спостерігаються у якості фонових онімів геортоніми (назви християнських свят) : Великдень, Різдво, Василя, Петра тощо.

Геортоніми в текстах творів виконують щонайменше три функції: найперше, як одиниці, що служить для називання свят, як мовні ознаки, які засвідчують любов до своєї християнської віри і всього того, що пов’язане з цією вірою, і, як елементи художнього тексту – що також не мало важливо – акумулюють у собі цілі узагальнено­символічні картини. Наприклад, свята Пилип, Варвара, Сава, Микола – вживаються в аналізованій прозі Панаса Мирного по одному разу.

Вживання назв свят Петра (12 липня за новим стилем) та Різдва (7 січня за новим стилем), свято Петра співвідноситься з літнім часом, а Різдво – із зимовим; отже, протиставляються, з одного боку, літо (тепло) – зима (холод), іншими словами – любов, потяг до рідної душі (теплота почуттів) – відмова (холод почуттів). Це протиставлення на зовнішньому рівні. На внутрішньому – інша опозиція: шляхом поєднання, зіставлення несумісних понять: свята Різдва з замерзанням рік­озер та свята Петра з зацвітанням калини в лузі. Ці два рівні художніх протиставлень зовнішнього і внутрішнього – взаємодіють між собою, утворюючи, що очевидно, складний комплекс чуттєво­почуттєвих (емоційно­експресивних) та ідейно­змістових вражень, покликаних образно, сильно і переконливо передати сутність висловленої думки.

В іншому випадку геортонім концентрує не менший спектр емоційнозмістових вражень, проте їх розгортання відбувається в іншому ключі.

Варто зазначити функціональність ономастичних одиниць (космонімів, теонімів, геортонімів та інших), що підпорядковуються в цілому ідейно­художньому задумові, всій сюжетно­композиційній структурі творів.Отже, ономастичний простір, представлений в добутках Панаса Мирного – широкий і своєрідний.

Література:

1. Гриценко Т. Б. Ономастикон художнього тексту як об’єкт цілісного ана­лізу // Щорічні записки з українського мовознавства. – Одеса: ОДУ, 1999. – Вип. 6.

2. Лукаш Г. П. Структурно­семантична організація онімної лексики ху­дожнього тексту // Питання сучасної ономастики. – Дніпропетровськ, 1997.

3. Мирний П. Зібр.тв.: У 7­ми т. – К.,1968 – 1971.


Читайте также