Прийшло життя

Він роботи ходив просити,
Свої руки худі простер,
Та сказав багатій неситий,
Що роботи нема тепер.

Він про долю спитав ворожки,
Відказала йому вона:
— Бачу в картах — чотири дошки,
Бачу в картах — якась труна...

Коли голод тяжкий стрічає,
Коли руки твої слабі,—
За гуцульським старим звичаєм,
Домовину роби собі.

Переднівок заходить в хату,
І збиває труну Лука,
А малята питають:
— Тату, Це колиска у нас така?

Покотилися сльози тихо
По лиці, як стіна, блідім.
Що сказати малим про лихо,
Чорнооким синам своїм?!

А як осінь прийшла у гори,
Повтікали з Карпат пани.
Гей, Лукине, іди на збори,
Воскресай же! Вставай з труни!

Чи він чує усе направду,
Чи обманює, може, слух,—
Обирають його в сільраду,
Пастухів обирають, слуг.

Буде грунт біднякам ділити
Справедлива його рука!
Ох, як хочеться жити, жити...
І згадав ворожбу Лука.

Неправдива гуцулка віща,
Говорила не до пуття,
Бо навіщо труна, навіщо,
Коли в гори прийшло життя!

А вночі, щоб ніхто не бачив,
Навпростець по стежині в ліс
Крізь густі смерекові хащі
Домовину Лука поніс.

І ніхто не побачив місця,
Де він скинув її з плеча.
Тільки з хмари дивився місяць,
Як цікавий сусід з куща.

А Лука оберемок ріща
Підложив під труну тяжку.
Ех, скоріше б вогню, скоріше!
Сльози-іскри печуть щоку. ...

Над землею вставало сонце,
Повертався Лука в село.
Може, тільки щасливий сон це?
З димом горе його пішло!

1955