Мені приходять телеграми...

Мені приходять телеграми,
Мені сповнилось двадцять п’ять.
Нічого лиш нема від мами,
Та їй не будем докорять.
До мене четверо вродилось,
Ще й після мене мала двох...
І каже: «Четверо лишилось,
А трьох забрав до себе бог».
Вона не пам’ятає дати,
Лиш пам’ята, що восени
Вродився я, коли копати
Картоплю з батьком йшли вони.
Вона не плакала нітрішки,
Кусала з болю кулаки,
Тверда земля була за ліжко,
Шорсткий киптар — за пелюшки.
Мене поклали на солому
В якийсь чужий багацький віз,
І батько мій мене додому
Разом із матір’ю відвіз.
Тоді вона йому сказала:
«Навіщо нам ще й ця біда?»
...Гіркі були мої начала,
Але промчали ся літа...
Я поздоровив нині маму.
О, скільки буде вдома втіх!
Послав листа і телеграму,
Подякував за все, як міг,
За те, що взяв від неї вдачу:
Як радість — всю до дна доп’ю,
Як горе — хоч убий, не плачу,
Зневірі слова не даю;
За те, що я не мерз в морози,
У школу йшов — хай між панят,
За те, що я не випав з воза
Літ рівно двадцять п’ять назад!