Моя сопілка

Сяду я над бором коло хати,
Пальці покладу на сопілчину
Та й заграю про мої Карпати,
Ніби серцем трохи відпочину.
Не дивуйся, брате мій, що в школі,
Там, у Львові, не забув я грати,
Бо ж забуть не зможу я ніколи
Цю сопілку, як тебе, мій брате.
З нею ріс, як з рідною сестрою,
І блукав по селах, як бурлака,
З нею пас я вівці за горою,
Разом з нею веселився й плакав.
Ще тоді сходив я наші гори,
Все шукав, опришками закляті,
Легендарні Довбуша комори,
Панським сріблом-золотом багаті.
Не знайшов я золотого схову,
Ані топірця, ані клейноду,
Та знайшов я пісню барвінкову,
Найдорожчий скарб мого народу!
Сяду я над бором коло хати,
Де трепета піднімає галузь.
Дайте мені подиху, Карпати,
Щоб моя мелодія не рвалась!