Музей історії релігії

Музей історії релігії
(Казанський собор у Ленінграді)

Я радію, що в тобі, соборе,
Правлять службу доброти й ума.
Та чи зникне всетворяще горе,
Як сказати, що його нема?!

Бог — єство жорстоке та байдуже,
Слухає віками плач людей.
Всемогутній владар, та не дуже,
Раз його замкнули вже в музей.

Бачу мощі дивного святого,
З багатьох церков дістали їх,
Виявилось потім, що у нього
Двадцять сім голів і безліч ніг.

Цей шолом, розпечений набіло,
Надівали на єретика.
Певно, на таке жорстоке діло
Тільки в папи здійметься рука.

Краще місце і шукати ніде
Для катівні — папський темний льох.
Ні один не впився кров’ю ідол
Так, як впився ватіканський бог.

Породив його далекий морок,
Зрада у палаци завела.
І стоїть науки лютий ворог
На серцях, попалених дотла.

Він переплавляв хрести і дзвони
На ножі, на танки, на дроти.
Та народ звів знамено червоне,
Встав народ, щоб жити і рости.

Сонце правди устає зі Сходу,
І його побачив цілий світ,
Обдурить не може вже народу
Ні чернець, ні піп, ні єзуїт.

Люди жити хочуть, будувати,
Всім богам-чортам наперекір,
І ніхто не зможе відібрати
У людей добуте щастя — мир.

І тремтять «намісники Ісуса»,
Бо чекає кара їх страшна
І за Галілея, і за Гуса,
І за Ярослава Галана.

1952