Дмитро Павличко. Дві ялинки

Хлопчик під муром на ринку —
Хто б не проходив, гука:
«Пане, купуйте ялинку!
Гляньте-бо, гарна яка!..»
Люди минають хлопчину,
Тонуть у шумі слова,
Вилинялу кожушину
Вітер, як ніж, пробива.
Ринок пустіє поволі,
В брамі гуде сніговій.
Треба купить бараболі
Матері хворій своїй.
Хлопчик гукає даремно,
Ніч новорічна прийшла,
Темно на вулиці, темно,
Тільки в будинках світла.
Там, за вікном, на обрусі
Сонечко хліба сія.
В маминім довгім кожусі
Ходить під муром хлоп’я.
Вікна уже погасають,
Зорі тремтять в небесах.
Зашпори серце ламають,
Очі горять у сльозах.

Хто ж би сьогодні у вузі
Серед студентів пізнав
Хлопця, що в голоді й стужі
Так ялинки продавав?!
На новорічній забаві
Хтось запитав юнака:
«Чом твої очі сумнаві?
Глянь-бо, ялинка яка!»
Може, прокинулись болі,
Смуток у згадці старій, —
Що не приніс бараболі
Матері хворій своїй.