Думала сумна смерека...

Думала сумна смерека:
«Де краса у мене?
В інших, бачу, розвилося
Листячко зелене.
А я стою однакова
Літом і зимою;
Як мій дуб мене покине,
Що буде зі мною?»
І, щоб він простяг до неї
Широкі долоні,
У калини попросила
Корали червоні.
У берези позичила
Білої сорочки,
Щоб на неї задивлялись
Хлопці-ясеночки.
А вони не задивлялись,
Тільки дивувались,
Відхиляли від небоги
Пишнолисту галузь.
Уночі вона тихенько
Запитала дуба:
— Чи й тобі у цій одежі
Стала я нелюба?
— Ні, нелюба, у чуже ти
Одяглася всує,
Той убір, що іншим гарний,
Тобі не пасує.
Я тебе любив без нього
Щирою любов’ю
І любитиму, як станеш
Знов сама собою.