​Я зрозумів у той шалений вечір...

Я зрозумів у той шалений вечір:
Розчавлена моя сопілка вщент.
Поклала тому руку ти на плечі,
Що сів, як бог, за чорний інструмент.

А він неначе не звернув уваги,
Лиш усміхнувся — переможний сміх
Мене ударив, як хльосткий батіг,
І я не знав, де дітися від наги.

Що ти любила музику до болю,
Я знав раніш, кохав тебе за це.
А що тепер подіяти з собою,
Куди побите заховать лице!

Уже великі очі не шукали
Мене в студентськім гамірнім гурті,
Здавалося, титан ламає скали,—
Рівняє небеса на висоті.

І я згадав тоді свої Карпати
І стомлених роботою батьків.
Якби на піаніно вчили грати,
То, може б, я такого не терпів.

О ні, я вам не дорікаю, рідні,
Спасибі, що учили, як могли,
Що все-таки мені за гроші бідні
Із ярмарку сопілку привезли...

1954