Брудне, обірване хлоп’я...

Брудне, обірване хлоп’я
Сміялось в тихому гаю.
Не віриться, що то був я.
На тому місці знов стою,
Де крадене з гнізда пташа
Ховав у пазуху свою,
Міняв у хлопців на ножа.
Як весело було мені!
Чого ж тепер моя душа
В цій лісовій гущавині
Така сумна? А я гадав,
Що, живучи в самотині,
Купаючись у хвилях трав,
Смеречий слухаючи шум,
Забуду ту, що покохав
Собі на лихо, їй на глум!
А тут ходив я малюком,—
Що міг збагнуть дитячий ум?
Тут ось яличка із дубком
Шепочеться — послухай, цить!
В обіймах з кленом-юнаком
Трепета-дівчина тремтить,
Калина гілки простягла
До ясена, та не щастить
В любові їй — вона мала
І не дотягнеться, мабуть...
Гей, швидше звідси до села,
А завтра неодмінно — в путь!
Туди, туди, де зможу я
На тебе хоч здаля зирнуть,
Струнка яличенько моя!