​В матері твоєї руки в мозолях...

В матері твоєї руки в мозолях,
В матері твоєї горем битий шлях.
То вона ходила змалку на завод
І на хліб свій чорний не кривила рот,
То вона в лікнепі вчилася читать,
Не платив ніхто їй за «чотири» й «п’ять»,
І любов дівочу чисто всю, до дна,
Лиш одному в світі віддала вона.
То вона сказала: «Час настав! Іди! »,
Коли він прощався з нею назавжди.
То вона сивіла в той тривожний рік,
Як з війни чекали дужих і калік,
Бо не дочекалась... Ну, а ти, що ти?
Ти росла й не знала жодної біди.
Виросла нівроку, й не жалію я,
Що не схожі долі — мамина й твоя.

Тільки ти не знаєш зовсім, далебі,
Чом цілую руку їй, а не тобі!

1953