Час

Коли набирають стяги епохи
Вітру нового і висоти,
Думай, що світ змінити хоч трохи
Повинен і ти.

Ти, що на темній мозольній долоні
Прочитав письмена зобов'язань і прав
Ти, що в любові, а не в прокльоні,
Серця свого всю потугу зібрав.

Ти, що виносиш сонце зі штолень,
Ти, що гориш на незримім вогні.
Ти, що неправду чуєш, як олень
Чує мисливця в гущавині.

Ти, що то пісня твоя, мов невіста,
Тче й розгортає небес полотно.
Ти, що несеш ім’я комуніста
Не як парасолю, а як знамено.

Трудяться важко на цім суходолі
Руки,
Мислі,
Мрії,
Слова
Тільки в твоїй неприборканій долі
Час ожива.

Ні, не від часу тьмяніють дати,
Іржавіє голос, душа і перо,
Час — тільки те, що можна віддати
Людям на щастя і на добро.

Він не у зморшках і не в сивизні,
В праці і в битві час постає.
Час відчуває лиш той, хто Вітчизні
Дає безіменне безсмертя своє.

1970