До робітників Чілі

Companeros! Браття! Комуністи!
Біль у мене в серці.
Він болить,
Він жадає, щоб його повісти,
І несе до вас — швидкий, як мить.
Бачу ваші погляди печальні.
Чую ваші голоси трудні.
Глухо, як обвалища в копальні,
Падають на вас камінні дні.
Анди йдуть скорботні й сполотнілі
Під вагою стогонів і ран.
Ріками і ручаями Чілі
Кров стікає в Тихий океан.
Сталь радіє в перемозі куцій —
Словесами не скрушить її.
Силу танків, а не конституцій,
Вибирають завжди глитаї.
Воля їх, що ніби йде пустопаш,
Вся доцільна і страшна, як бронь...
Голуба з шакала ти не зробиш,
Не відвернеш ласкою вогонь.
Край ваш обсотали, як гадюки,
Чорні тучі вдушливих порідь.
І для сейлу * закордонні дуки
Кров’ю збагатили вашу мідь.
Робітнича сило нездоланна,
Ти ж ні вдень ані вночі не спиш,
Вірю: знайде пана й капелана
Кров, відлита в кулях, наче спиж.
Кров’ю переїджене залізо
Ще впаде з обшмагляних зап’ясть.
Над Сантьяго, над Вальпараїсо
Залп Свободи океан віддасть.
Всіх живих і мертвих, як з легенди,
З мідних руд покличе океан,
І воскресне Сальвадор Альенде,
І Неруда вийде на майдан.
Струсонуть із себе сиві гори
Генералів, наче кінь мухву.
Знов у ящик темної Пандори
Зберете ви нечисть неживу.
Кинете її в ясне багаття,
В полум’я цілюще й молоде.
Companeros! Комуністи! Браття!
Сонце йде — звитяга ваша йде!