Голос
Облудний вірш у золотому горлі
Свого творця звучить, як правди звук,
Ляклива нота — смілістю бринить,
Безсила — грає громом помсти й кари.
Коли ж гортань нездари відпалає,
Його поезії втрачають блиск.
Вони бояться вийти із книжок
Без голосу його, як без одежі.
Немов ляльки,— допоки є актор,—
Вони говорять, плачуть і сміються;
Відходить він — приходить німота.
А ти, моє трудне й пекельне слово,
Чи заговориш, як мене не стане,
Чи разом з голосом моїм умреш?
1978
