Творчість
На палі гинеш. Сліпне тихий зойк,
Сухою виноградною лозою
Висить рука і ніби не твоя вже
По слупі кров тече, як афинник.
Втім подають тобі на кпину лука —
Султан регоче, євнухи пищать.
І ти, хто смерті в них благав,— скоріш! —
Тепер хапаєш кілька стріл зубами.
Так творчість починається. Болить,
А потім правди й помсти прагне серце.
Пиши — так ніби мить остання йде.
Не зрадить слово тільки те, якому,
Мов Байда, зором ти відміряв шлях
І дав співаючу, сміливу душу.
1967
