Ретроспекція у романі «Диво» П. Загребельного

УДК 821.161.2.09 ”06” C-19

Сушкевич Т.О., 2010

У статті проаналізовано ретроспекцію в історичному романі П. Загребельного «Диво» і її зв'язок із композицією твору. Розглянуто види рет­роспекції, за допомогою яких письменник створює художній час «Дива». Предста­влено також функції, засоби й особливості ретроспекції в історичному романі П. Загребельного.

Ключові слова:ретроспекція, аналепсис, композиція, сюжет, історичний ро­ман.

В статье проанализирована ретроспекция в историческом романе П. Загребельного «Диво» и её связь с композицией произведения. Рассматриваются виды ретроспекции, с помощью которых писатель создаёт художественное время «Дива». Представлены также функции, средства и особенности ретро­спекции в историческом романе П. Загребельного.

Ключевые слова:ретроспекция, аналепсис, композиция, сюжет, историчес­кий роман.

In the article flashback is analyzed in the P. Zagrebelnyj's historical novel «Miracle» and its connection with composition of text. The types of flashback are studied, by which a writer creates artistic time of «Miracle». Functions, facilities and features of flashback in the historical novel P. Zagrebelnyj's are presented also.

Key words:flashback, analepsis, composition, subject, historical novel.

Павло Загребельний відомий як автор прози 60­70-х рр. на виробничу тематику («Розгін», «День для прийдешнього» та багато ін.) і сучасних творів («Тисячолітній Миколай», «Стовпотворіння», «Брухт»). Найбільшої ж популярності йому принес­ли історичні романи, зокрема цикл творів про Ки­ївську Русь («Диво», «Смерть у Києві», «Первоміст» і «Євпраксія»). Серед них найбільш відомим і, відповідно, широко дослідженим є «Диво». Осо­бливості цього роману у своїх працях розглядали В. Дончик [1], В. Фащенко [6], М. Слабошпицький [5] та ін. Проте у дослідницьких роботах специфі­ку використання П. Загребельним прийому ретроспекції у романі «Диво» висвітлено фрагментарно.

Теоретичний зміст ретроспекції досліджували в різних аспектах, наприклад:

- як граматичну категорію вияву часу в тек­стах;

- як основу «психологізації часу (Г. Мейєргоф, «Час у літературі»), «зруйнований час» (А. Роб-Грійє, «Новий роман, нова людина»), «змістовий» компонент часу (М. Бахтін, «Вопросы литературы и эстетики») [4, с. 4];

- як частину образу часу, що «відбиває по­няття часу, у тому числі й поняття соціально- історичного часу як загальне, так і індивідуальне» [3, с. 178].

Тож ретроспекція може розглядатися як скла­дова художнього часу, використання якої впливає на його розгортання в тексті й композицію твору. Вивчення видів ретроспекції, їх функціонування і змістових сторін в історичному романі «Диво» П. Загребельного має виняткове значення для про­никнення в архітектоніку цього твору.

Події роману «Диво» розгортаються у межах трьох часових відрізків, а саме Х-ХІ ст., 40-і та 60-і рр. ХХ ст. Відповідно до зображеного часу сюжет «Дива» становлять три сюжетні площини, у кож­ній з яких відбуваються окремі події, діють окремі персонажі. Сюжетні площини об'єднує спільний просторовий образ Софії Київської, з яким розгор­таються основні події сюжету. При змалюванні подій, пов'язаних із будівництвом (ХІ ст.), захис­том (40-і рр. ХХ ст.) і вивченням (60-і рр. ХХ ст.) собору, автор широко використовує ретроспектив­ні засоби для зображення минулого (дитинства героїв, фактів історії, важливих моментів життя персонажів).

У творі спостерігається наявність ретроспекції і від імені автора, і від імені персонажів. У різних сюжетних лініях ці види пригадування минулого використовуються неоднаковою мірою. У площині 60-х рр. ХХ ст. наявні згадки про життя Таї після спроби зустрітися з Борисом у Москві, викладені в її листі. У ретроспективному ракурсі від імені дру­горядних персонажів подані й перекази з «Повісті минулих літ» про запровадження християнства на Русі й про помсту княгині Ольги Іскоростеню за смерть князя Ігоря. Очевидцем подій першої істо­рії був хмизонос, якого Сивооок і Лучук зустріли у Києві (... Як був я такий малий, як ви, [...] то не було в Києві церков.»), а другої - тітка Звенислава з Радогості («... а тільки відаю, що тому богові першою вклонилася баба нинішнього князя Київ­ського»). Використовуючи так звану «персонажну» ретроспекцію у випадку з листом Таї, автор «інтимізує» розв'язку сюжетної лінії. Другий ви­падок спогадів персонажів надає переказам реаліс­тичного характеру, адже маємо справу з історич­ними оповідями.

У сюжетних площинах Х-ХІ ст. і 40-х рр. ХХ ст. ретроспекція безпосередньо від головних героїв відсутня. Звернення до минулого Сивоока, Ярослава Мудрого і Гордія Отави відбувається через всезнаючого гетеродієгетичного наратора («Слово «тріумф» штовхнуло Сивоока в груди: він згадав свою колишню ганьбу...» [2, с. 389]; «Було тоді так. Прокидався іноді вранці (Ярослав. - Т. С.), а прокидатися не хотілося...» [2, с. 205]; «Отава по­сміхнувся... Просто згадав, як багато років тому вперше сформулював тему своєї роботи…» [2, с. 170]). Завдяки можливості наратора вільно проникати у свідомість і внутрішній світ героїв «Дива» розповідь про події їх життя тяжіє до нейтра­льності, прозорості. Читач сприймає зображене в історичному романі як об'єктивно дане і має змогу зіставити вигадану і домислену інформацію з істо­ричними фактами.

Найбільш поширена ретроспекція від автора, яка поступово переходить у різні види авторських відступів, наявна при зображенні подій, пов'язаних із життям Ярослава Мудрого («Зате прикутий до постелі (Ярослав. - Т. С.), начувся всього стільки, що вистачило згодом на половину життя. Найперше, ясна річ, про батька якому Рог- ніда ніколи не могла простити зла, ніколи, ніколи! Узяв ґвалтом після вбивства рідних...» - далі йде історичний авторський відступ [2, с. 173-174]). Меншою мірою цей тип аналепсису представле­ний у сюжетних лініях Сивоока, батька і сина Отав. Оскільки князь Ярослав - реальна історична постать, то змалювання характеру цього персона­жа потребує більшого рівня об'єктивності, ніж при зображенні подій з вигаданими головними героя­ми. Чітко окреслений образ наратора, подекуди відокремлений від образу персонажа (тобто при переході ретроспективних спогадів героя в авторські відступи), дозволяє історичні факти переосмисли­ти з авторської позиції, ввести історичний матері­ал у художню канву роману і водночас залишити його історією. Свідомістю і минулим життям Си- воока й Отав, тобто вигаданих героїв, автор воло­діє більш вільно, тому гетеродієгетичний наратор з нульовою фокалізацією єднає ретроспективні еле­менти їх художньої біографії з художньою біогра­фією історичних постатей, насамперед Ярослава Мудрого.

У «Диві» П. Загребельного помітне викорис­тання хронологічної й асоціативної ретроспекції як від імені автора, так і від персонажа.

До хронологічного аналепсису автор вдається в основному при введенні персонажів у сюжетну дію. Так перед читачем з'являється Борис Отава і його товариство («Може, їх вабило вікно. Ще по­заторік його не було. Отава добре пам'ятав, що в цій оберненій до моря стіні кафе «Ореанда» були звичайні два вікна…» [2, с. 8]; «Вікно запримітив ще знадвору не поет, і не Отава, і не лікар […], а інженер...» [2, с. 9]). Через хронологічне пригаду­вання поступово у текст вводиться персонаж Таї Зикової. Спочатку про її знайомство з інженером розповідає наратор: «Інженер, поки вони ще не бачили свого вікна, кілька разів рвонув на танці, навіть завчасно вибрав собі партнерку і поставив її кандидатуру на обговорення всього їхнього това­риства. Ясна річ, інженер, як людина сучасна і з великими претензіями, накинув оком на жінку найвродливішу, точніше найпоказнішу в усьому санаторії. Була вона ще зовсім молода, висока…» [2, с. 12]. Пізніше Борис і його знайомі згадують Таю у своїх розмовах, доки вона сама не з'явилася у кафе «Ореанда».

У подібний спосіб перед читачем постає Гордій Отава. Вперше бачимо його на лекції професора Шнурре у концтаборі, коли зазначається, що перед початком своїх лекцій німецький професор розшу­кував Отаву. Але Гордій не виказував себе, тому Шнурре вдається до такого нетрадиційного пошу­ку, як лекції з історії культури. Таким чином, хро­нологічна ретроспекція у цьому випадку вказує на мотивацію появи персонажа, а саме штурмбанфюрера Шнурре. У вигляді хронологічного аналепсису подається інформація про Гордія Отаву: «А колись вже було все так розмірено конкретно, так спокій­но і неквапно, їхні статті (Отави і Шнурре. - Т. С.) навперемін з'являлися в журналі. Журнал, як більшість суто академічних видань, розрахований на всеєвропейську авдиторію...» [2, с. 74-75], тоб­то Гордій - вітчизняний історик, який до війни вів полеміку зі своїм німецьким колегою на сторінках періодичної преси.

Тож, одна з основних функцій хронологічної ретроспекції поряд із мотиваційною (поява персо­нажа Шнурре) - інформативна. Така форма пере­дачі подій минулого становить основу затриманої експозиції у романі «Диво». Зображення ретроспек­тивної інформації «програмує» розвиток характеру персонажів, їх поведінку.

У романі П. Загребельного в ретроспективному ракурсі розповідається про дитинство Ярослава Мудрого. Цей аналепсис можна розглядати як хронологічний, бо наприкінці спогаду героя наяв­на вказівка автора: «Так відтоді й затямив собі: треба бути впертим у всякому ділі - і в зненависті, і в любові, та навіть у дріб'язку» [2, с. 176]. Читач помічає риси характеру персонажа. Також через звернення до біографії київського князя автор уво- дить у текст «Дива» історичні факти, художньо їх осмислюючи. При передачі історичного матеріалу зберігається хронологія подій. Водночас у цьому випадку ретроспекцію можна розглядати і як асо­ціативну. Зміст спогаду Ярослава зосереджено на факті подолання малим князем власного каліцтва. При поверненні дії у сюжетний час персонаж Яро­слава Мудрого намагається позбутися думок про фізичні, а можливо, і «душевні» вади (на думку князя): «... ноги князеві, власне, викупувалися в воді, але він того не зауважував, а може, так було й ліпше, бо холод у ногах відтягував пекучі думки, якими нутрувалася князева голова» [2, с. 177]. Та­ким чином, у романі «Диво» П. Загребельного спостерігається поєднання хронологічної й асоціа­тивної ретроспекції. Н. Копистянська зазначає, що така ускладнена ретроспективна форма є наслід­ком усвідомлення, що «художній час, на відміну від реального, не є одноваріантним, що автор має владу над часом, може надати йому напрямок, швидкість, ритм...» [3, с. 180]. Так, специфічно визначається часовий відрізок, пов'язаний із ди­тинством Сивоока. У цьому випадку події не ма­ють чітко вираженого ретроспективного характе­ру. Вони сконцентровані й ущільнені у часі. Окре­мі ж епізоди, такі як полювання на оленя з дідом Родимом (Сивоок вперше стикнувся зі смертю), процес виготовлення фігурок язичницьких богів (досвід, необхідний для формування таланту Си- воока) та ін., несуть смислове навантаження, більш деталізовані, а тому розтягнені у часі. Вони впли­вають на ритм сюжету, а відтак і на компонування «Дива».

Оскільки роман складається з трьох сюжетних площин, то при такій ускладненій структурі твору у змісті хронологічної ретроспекції від імені авто­ра повторюються попередні події, що спонукає читача концентрувати увагу на цих подіях і навіть певною мірою самому вдатися до «читацької рет­роспекції», пригадуючи попередньо прочитане. Наприклад: «З тих темних див вимальовувалося Сивоокові те, що пережив насправді: велетенські тури, дику силу яких ще ніколи не вдалося приру­чити, замерзлий Дунай, чорний від мільйонів пацюччя, яке перемандровує від одної землі до ін­шої, табуни вовків, що обсідають купецькі валки, або, знахабнілі до краю, никають навіть коло веле­тенських торговищ, темні хмаровиння ненажерли­вих пруг, не зримість безжального голоду, страшні громовиці, безмежні повені» [2, с. 371-372]. Або: «Він (Борис. - Т. С.) згадав, як покинув усе і гай­нув до Москви. […] Ще згадав початок війни в Києві. Чомусь найбільше запам'яталося, як виво­зили звідусюди, вантажили на машини сейфи…» [2, с. 538].

У «Диві» великою мірою поширена ретроспек­ція, яка використовується для порівняння подій і обставин формування характерів персонажів. Так, після спогаду Бориса Отави про смерть батька у ретроспективному плані зображено життя Таї до знайомства з Борисом: «Ось він носить у собі страшну історію про життя і смерть свого батька. […] А вона? Мов та балерина у вальсі Равеля. Міс­тичні страждання, яких ніхто не розуміє. «Сужде­ны нам былые порывы». Молоденькою студент­кою вона закохалася в свого майбутнього чолові­ка, який проводив у їхньому інституті якісь там збори» [2, с. 362-363]. Наведений аналепсис від імені автора спонукає читача зіставити долі двох героїв, провести між ними паралелі, пошукати асоціації в межах ретроспекції. Тому такий вид передачі минулих подій називається асоціативною ретроспекцією.

Асоціативний аналепсис у творі П. Загребельного маємо при зіставленні умов подій, які відбулися у різні часові проміжки. Гордію Отаві двічі довелося захищати пам'ятки культури від рук фа­шистів: на початку війни він рятував храми від вогню, а потім намагався зберегти Софію Київсь­ку. Ці дві ситуації порівнюються через ретроспек­цію: «Тепер (коли рятував Софію. - Т. С.) усі його зусилля здавалися йому так само наївними, як оті крадіжки мішків з піском у перші тижні війни. [...] Він намагався рятувати собори з покрівлі. А воро­ги заклали тонни вибухівки в підземеллях...» [2, с. 299].

Події асоціативного аналепсису у «Диві» роз­кривають особливості становлення характеру Сивоока, демонструючи розвиток його таланту, шлях митця («А Сивооком заволоділа дивна затятість. Так колись хотілося йому дістатися серця пущі, дістатися найнижчого низу, де мало кінчатися її невпинне, приголомшливе западання, а коли потім випадком опинився там, у царстві лісових володарів-турів, то виніс звідти свавільне відчуття моло­дечих буйнощів, як у того молодого Рудя, а згодом те відчуття пригнітилося іншим: відчув свою ма­лість і незміцнілість, спостерігши дико закостенілу силу Бутеня, що за іграшки здолає Рудя навіть після поранення» [2, с. 121].

Асоціативна ретроспекція, окрім функцій зістав­лення подій і розкриття характеру персонажа, мо­же використовуватися як засіб уповільнення роз­повіді про зображуване. Саме таку функцію вико­нує ретроспекція-спогад Сивоока про лук діда Ро­дима. Перед напруженим моментом зображуваних подій вона гальмує розповідь про сутичку двох турів, за якими спостерігав Сивоок.

Вищевказані функції характерні й ретроспек­тивним спогадам Ярослава Мудрого: «Згадав про сина Іллю, якого полишила йому небіжчиця Анна. Хирлявий, як і мати, хлопчик нагадував чимось Ярославові його власне дитинство, може, саме тому не часто ходив до нього, щоб не роз'ятрювати душу,і в цьому схожий був на свого батька, князя Володимира, який теж не любив хворобливих дітей і жон» [2, с. 197]. Крім того, за допомогою цієї ретроспекції П. Загребельний на­водить факти історичної біографії князя і, худож­ньо їх осмислюючи, творить домислений образ Ярослава.

У «Диві» трапляються ретроспекції, які привер­тають увагу своєю формою. Так, спогади київсько­го князя, подані від імені автора, чергуються із прямими цитатами з Псалтиря. У такий спосіб діз­наємося про взаємини Ярослава з новгородським посадником Костянтином, з варягами. Пізніше читач подибує вказівку на мовця цитат Псалтиря: «Ярослав і далі був задуманий, і далі ворушилися його уста в молитвах» [2, с. 182]. Через таку форму аналепсису «авторський», сюжетний час та ретро­спекція поєднується, наближаючи персонаж князя до читача. Образ Ярослава ніби «осучаснюється», читач сприймає його спогади і думки у теперіш­ньому часі. Згадана ретроспекція містить окремі історичні факти, тому час сюжетної дії ущільню­ється і має фрагментарний характер.

Одна з поширених форм аналепсису у романі П. Загребельного - це ретроспекція в ретроспекції. У межах згадки Бориса Отави про його колишню студентську закоханість, яка не мала майбутнього, у ретроспективному ракурсі подається розповідь Бориса про смерть його батька. Таким чином дві ключові події в житті героя ставляться поряд. Між ними простежуються асоціативні й причинно-наслідкові зв'язки: взаємини Бориса і Таї можуть бути приреченими на завершення через почуття обов'язку Отави-молодшого щодо справи життя не лише його, але й Отави-батька. Окреслюється про­відний конфлікт твору, який розгортається в усіх трьох сюжетних площинах «Дива», - між особис­тими почуттями та обов'язком завершити справу життя.

Ретроспекція в ретроспекції спостерігається і в розділах роману, присвячених воєнним рокам. Спогади Гордія Отави про евакуацію з початком війни перериваються згадками цього героя про події, пов'язані з науковим співробітником Бузи­ною, що передували початку війни. Таким чином, пізніший у часі аналепсис деталізується вставним аналепсисом. Автор звертає увагу на події, у яких бере участь Бузина, адже пізніше цей персонаж буде безпосередньо причетним до загибелі Гордія. У цьому випадку ретроспекція в ретроспекції мо­тивує розгортання сюжету.

Ретроспекція у романі «Диво» П. Загребельного передається різними засобами. Найбільш поширені серед них є спогади персона­жів. Герої трьох сюжетних площин часто прига­дують період свого дитинства або ключові події власної біографії, наприклад: для Бориса - це смерть батька, для Гордія Отави - порятунок хра­мів, для Сивоока - Амастріанський форум, на яко­му осліплення тисячі болгар називалося тріумфом (у митця слово «тріумф» мало б викликати інші асоціації), для Ярослава - споглядання мистецьких виробів, виготовлених дітьми («... зненавидів одтоді всіх, хто має мистецькі здібності, але з роками в глибині душі став поважати за наслане від Бога вмільство, бо відав тепер гаразд, як багато мистец­твом можна завоювати душ» [2, с. 473]). Н. Копистянська наголошує: у тому, про що лю­дина згадує і як (частота, деталізація спогаду, по­чуття персонажа), «виявляється її характер, світо­сприйняття і навіть риси епохи» [3, с. 181]. Як уже зазначалося вище, ретроспективні згадки героїв «Дива» подані від імені автора. Автор долучається до усіх формальних і змістових характеристик спогаду, поєднуючи таким чином власний авто­рський час із часом історичним, надає другому теперішніх, «сучасних» ознак. В історії розкрива­ється сучасність, історичні образи і події стають ближчими і зрозумілішими читачеві.

Засобом ретроспекції у романі П. Загребельно- го виступає сон персонажа: «Але й крізь мертву змореність пробився до нього (до Сивоока. - Т. С,) сон: снилося йому, що знову переживає він відразу аж три смерті: смерть діда Родима, Лучукову, і що вже й зовсім негадано й несподівано, смерть Велички...» [2, с. 145]. Н. Копистянська відмічає, що сновидіння, марення вводять інший ритм, іншу швидкість і сполучення часових відрізків» [2, с. 182]. Справді, у сні Сивоока спостерігається прискорен­ня часу. Адже трагічні випадки з героями сну тра­пляються у різний час дитинства Сивоока. А смерть Велички, про яку невідомо ні героєві, ні читачеві, можна потрактувати символічно: Величка - подруга дитинства Сивоока; смерть дівчинки асоціюється із закінченням дитинства героя, на що далі вказано в тексті: «... знав добре, що вже во­роття нема, що він не повернеться ніколи в дитин­ність, з якої сам вискочив, зате він міг бодай на якусь годину сховатися від самого себе, міг повер­нутися в сон...» [2, с. 148].

Н. Копистянська стверджує, що в ретроспекції пригадується «не голий факт, а місце дії, всі об­ставини: запах, колір, звук, смак, усі відчуття. І через ці відчуття і почуття автор характеризує не лише окрему людину, але й епоху, в яку вона жи­ве» [2, с. 181]. Засобом ретроспекції, який поєднує у собі зазначені характеристики, у «Диві» є пей­заж. Гнітюче і моторошне враження викликає у героя і, відповідно, у читача пейзаж Києва в роки війни: «А Гордій Отава бачив увесь Київ так, наче підіймала його дивна сила над містом, але все по­ймалося для нього сірою імлою, всі київські гори схожі були чомусь на Байкову гору,і в чіткій розкресленості центральних кварталів, і в милій плу­танині маленьких вуличок і провулків знову було щось від цвинтарного змішання порядку з безлад­дям, він мимоволі біг думкою до тої алеї Байково­го кладовища, де під чорною камінною плитою спочивав його батько - Всеволод Отава.» [2, с. 73]. Загадкова природа київської осені схиляє думки князя Ярослава до образів книжок: «… в Києві були колись ночі, що світилися, з київських гір видно було в далекі світи, і малому Ярославу від­кривалися в ті ночі найдальші землі з кедрами й оливами, […] поставали невмирущі герої...» [2, с. 189].

Як своєрідний засіб ретроспекції можна роз­глядати лист Таї до Бориса. Почуття і відчуття Таї у зв'язку з подіями в Москві, передані у листі, означуються минулим часом. Проте переживання Бориса сприймаються у теперішньому часі. Ретро­спекція у вигляді листа пояснює вчинок Таї: Отаві важливіше довести історичну правду про Софію Київську, ніж бути поряд із коханою людиною. Водночас форма листа дозволяє читачеві розмір­ковувати над можливою розв'язкою сюжетної лі­нії, над майбутнім вчинком Бориса. Таким чином, через згаданий аналепсис окреслюється майбутня дія, поведінка персонажа.

Отже, в результаті дослідження ретроспекції у романі «Диво» можна зробити висновок, що спо­сіб, форми і засоби зображення минулих подій у ретроспективному ракурсі є одним із чинників, які впливають на композицію твору П. Загребельного. Оскільки ретроспекція спільно із сюжетним часом створюють художній час всього твору, то перева­жаючий «авторський» аналепсис над «персонаж- ним, сприяє тому, що у «Диві» минулі події пере­даються в основному через гетеродієгетичного всезнаючого наратора. Цей тип наратора формує наративну модель твору, дозволяє авторові (адже йдеться про історичний роман) художньо осмисли­ти і сформувати власну концепцію подій як ХІ ст., так і ХХ ст. Тож ретроспекція у «Диві» має конце­птуальне значення.

Через використання хронологічного аналепсису розповідь про події трьох сюжетних площин будується у різних часових відрізках: через дії ге­роїв у сюжетному часі дізнаємося про їхнє минуле. Асоціативна ретроспекція, крім того, що дозволяє читачеві пізнати характер персонажа, його став­лення до певних ситуацій, спонукає читача перед­бачати, як розгортатимуться події у майбутньому.

Три сюжетні площини «Дива» можна розглядати в ретроспективному відношенні одна до одної, адже їх подієві основи асоціативно близькі, завдяки чо­му відбувається зв'язок часів. Водночас кожна із площин є самостійною складовою романного сю­жету, бо має своїх персонажів, час, простір, події.

Ретроспекція у творі П. Загребельного впливає і на такий визначальний елемент композиції, як сюжет. Через інформативну функцію аналепсис деталізує події, уповільнюючи розповідь, або при­скорює рух сюжету, ущільнюючи сюжетний час.

Використані у «Диві» засоби ретроспекції (спо­гади і сни персонажів, пейзажі) гальмують прямий розвиток сюжету і внаслідок цього спричинюють композиційний прийом - ретардацію.

Аналепсис в історичному романі П. Загребельного означує особливості елементів сюжету. Через спогади і хронологічну ретроспекцію у «Диві» наявна затримана експозиція. В усіх сюжетних лініях твору вона, характеризуючи героїв, «симво­лізує» шлях до розв'язки. Через використання рет­роспекції сюжетні елементи однієї часової площи­ни можуть проникати в іншу. Так, кульмінація і розв'язка подій 40-х рр. ХХ ст. уміщена у вигляді аналепсису у події 60-х рр. ХХ ст. Таке викорис­тання ретроспекції в історичному романі також вказує на зв'язок давноминулих часів із менш від­даленими у часі.

Література

1. Дончик В. Істина - особистість : Проза Павла Загребельного : [літ.-крит. нарис] / В. Дончик. - К. : Рад. письменник, 1984. - 248 с.
2. Загребельний П. Диво : [роман] / П. Загребельний. - К. : Махаон-Україна, 2000. - 576 с.
3. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства : [монографія] / Н. Копистянська. - Львів : ПАІС, 2005. - 368 с.
4. Меркулова М. Ретроспекция в жанровой структуре трагедий Эсхила. Значение ретроспекции греческой трагедии для запад­ноевропейской «новой драмы» / М. Меркулова // Вестник Оренбургского государственного университета. - Том 1. Гумани­тарные науки. - 2005. - № 10. - С. 4-9.
5. Слабошпицький М. Літературні профілі : [літ.-крит. нариси] / М. Слабошпицький. - К. : Рад. письменник, 1984. - 310 с.
6. Фащенко В. Павло Загребельний. Нарис творчості / В. Фащенко. - К. : Дніпро, 1984. - 207 с.

Стаття надійшла до редколегії 05.05.10 р.