Духовний материк на ім’я Павло Загребельний

УДК 930.253:821. 161.2

Л. Г. Касян[*]

У тематичному огляді представлені аудіовізуальні документи з фондів ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного, які висвітлюють творчу й громадську діяльність українського письменника П. А. Загребельного.

Ключові слова: П.А. Загребельний; українська література; аудіовізуальні документи; кіносюжет; фотодокумент; аудіозапис.

Л. Г. Касян, 2014

Тематический обзор представляет аудиовизуальные документы из фондов ЦГКФФА Украины имени Г. С. Пшеничного, которые освещают творческую деятельность украинского писателя П. А. Загребельного.

Ключевые слова: П.А. Загребельный; украинская литература; аудио­визуальные документы; киносюжет; фотодокумент; аудиозапись.

The thematic review presents the audio and visual documents of the collections of the Central State Audio and Visual Documents Archives of Ukraine named after H. S. Pshenychnyi, that highlight the creative and social activity of Ukrainian writer P. A. Zahrebelnyi.

Key words:P. A. Zahrebelnyi; the Ukrainian literature; audio and visual docu­ments; movie plot; photo document; audio record.

25 серпня 2014 року виповнилося дев’яносто років від дня наро­дження українського письменника Павла Архиповича Загребельного. Понад півстоліття Павло Загребельний був активним учасником укра­їнського культурно-літературного процесу, творцем української літератури. Його перу належать близько тридцяти романів, кілька збірок оповідань та публіцистики, повісті, п’єси, кіносценарії. Кожна книга митця - своєрідний творчий експеримент. Тематично-часовий діапазон письменника вражаючий: від прадавніх глибин X століття до початку XXI. На сторінках його творів зримо і переконливо постають історичні віхи, епохи, події, й не менш переконливо у вирі вічності проявляються миттєвості життя окремої особистості, її почуття, прагнення, сподіван­ня, суперечності і сум’яття. Із калейдоскопу окремих сюжетів, розма­їття неповторних типів, характерів, людських доль створюється живе полотно української історії.

На думку дослідників, П. А. Загребельний написав найбільше з усіх українських прозаїків усіх часів. Ще за життя він став класиком. Його книжки видавалися мільйонними тиражами і користувалися неймо­вірним успіхом, за ними вишиковувалися черги в бібліотеках, роман “Диво” на “чорному” ринку в духовно дефіцитні радянські часи прода­вався по сто карбованців за примірник. Професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко так згадує про шалену популярність тво­рів письменника: “ “Роксолану” читали у всьому Радянському Союзі навіть ті, хто до того ніколи не читав по-українськи. Я жив у Одесі, коли твір з’явився. Пам’ятаю, якось сидів у перукарні, й поки мене стригли, одеські перукарки-єврейки обговорювали сюжет “Роксолани”, яку вони прочитали українською мовою <...>. Так, як автор зумів про­никнути в мусульманський світ, це, звичайно, потребувало великого таланту та ерудиції”¹.

Колеги неодноразово підкреслювали неймовірну працьовитість і працездатність П. А. Загребельного. Анатолій Дімаров у мемуарах “Прожити й розповісти” пише: “Жоден письменник не працював з та­кою самовіддачею, як Павло Загребельний. До знемоги, до нервового виснаження. З раннього ранку сідав у глибоке крісло, ставив на гострі коліна портативну друкарську машинку “Колібрі” і строчив, строчив кулеметними чергами <...>. Він міг на кілька днів, на тиждень, на мі­сяць поїхати у відрядження і, повернувшись, з ходу продовжити тер­зати “Колібрі”, навіть не глянувши на попередню фразу”². Іван Драч зазначає: “Загребельний - найпрацездатніший з усіх історичних рома­ністів. Це була неймовірна машина, яка працювала, як скажений ком­байн, продукуючи роман за романом”³. Окрім творчої роботи, письмен­ник був постійно завантажений суспільною і громадською діяльністю як секретар правління Спілки письменників України, голова, а потім член Комітету Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, де­путат Верховної Ради.

Сучасники згадують⁴ Павла Архиповича як людину колосальної ерудиції, феноменальної фотографічної пам’яті, дотепну, з тонким по­чуттям гумору, пристрасну, відверту, вимогливу до себе й до інших, особливо коли йшлося про ідейну позицію й творчу майстерність. “Він завжди тримається трохи осторонь, завжди незалежно, навіть у початківництві ніколи не був нічиїм літературним васалом, терпіти не може ніякого амікошонства, простацтва чи вивертання напоказ душі”⁵.

Доля письменника сповнена драматичними колізіями, як у багатьох представників його покоління: голодне дитинство в селі Солошено на Полтавщині, юність, обпалена війною з тяжкими пораненнями і роками фашистських концтаборів, нелегке повоєнне навчання на філологічно­му факультеті Дніпропетровського університету, журналістська праця в обласній періодиці, робота в республіканських виданнях (письмен­ник очолював відділ прози в журналі “Київ”, був головним редактором “Літературної газети”, згодом “Літературної України”, редактором-ре­форматором, який оновив формат видання, започаткував нові рубрики, підтримував творчу молодь, за його сприяння і з його благословення на сторінках газети дебютували ті, кого згодом назвуть шістдесятни­ками: М. Вінграновський, І. Драч, В. Коротич, Є. Гуцало, В. Дрозд, Ю. Щербак, В. Шевчук), непростий адміністративний тягар спілчан­ського керівництва, постійна пильна і прискіплива “увага” відповідних ідеологічних органів, боротьба з туберкульозом. Та попри все це Павло Загребельний завжди мав власну думку і свій кодекс честі, керувався принципом “письменник повинен писати”. В одному інтерв’ю він наго­лосив: “Ніхто не має права мовчати, а надто письменник. Це моє кредо, я сповідував його все своє життя. Я не шкодую, що я так жив - чесно та справедливо”⁶. У формуванні власної особистості, життєвої етичної позиції, естетичних принципів Павло Загребельний виділив два пере­ломних етапи: “Під час війни дуже важко склалася моя доля. 1942 року потрапив у фашистський полон і був там два з половиною роки. Там я бачив страшніше, ніж події 1933 року, хоч голод зачепив мене дуже сильно: я помирав, і всі наші сусіди вимерли. Голод - один урок жит­тя, концтабір - наступний. Я побачив справжню ціну людині, побачив людську велич і людську ницість. Зрозумів - де суєта, а де справжні цінності ... Моя біографія - голод, війна - до двадцяти одного року сформували мій характер, як характер незалежний. Незалежність - це найдорожче. Я сповідував її завжди й ніколи ні перед ким не схилявся. Схилявся лише перед визначними особистостями і перед людьми, які щось уміють робити, які мають неабиякий розум, які знають честь”⁷.

Павло Загребельний є і буде присутній в українській літературі, його твори перевидаються і залишаються активно читабельними, не­зважаючи на літературну моду та літературознавчу “кон’юнктуру”. Його величність Час все розставляє на свої місця, і покоління прийдеш­ні звертатимуть до материка на ім’я Павло Загребельний, щоб осягнути емоційний та інтелектуальний досвід поколінь минулих.

Загальновідома сентенція, що найкрасномовніше про письменника свідчать його твори. Щодо цього Павло Загребельний якось зауважив: “Мені здається, що я багато сказав із того, що хотів сказати у своє­му житті. У своїх книжках я досить відвертий”⁸. Але, крім творів, про письменника говорять ще і його листи, щоденники, спогади сучасни­ків, наукові розвідки, архівні документи, в яких часто за офіційними сухими рядками просвічує неповторне людське “я”.

Особливе місце серед архівних збережень посідають аудіовізуальні документи, адже вони інформують не лише про факти й події, а й пе­редають конотативне забарвлення сказаного і показаного, відтворюють ті чи інші акценти, характерні візуальні деталі, психоемоційний стан учасників.

У Центральному державному кінофотофоноархіві України ім. Г. С. Пшеничного зберігається масив аудіовізуальних документів (понад 80 одиниць обліку), які висвітлюють творчу і громадську діяль­ність П. А. Загребельного.

Фотодокументи відображають участь митця в суспільно-громад­ських та мистецьких заходах: з’їздах, наукових та читацьких конфе­ренціях, творчих зустрічах, показують письменника на відпочинку та за роботою.

Кінодокументи, переважно кіно- й телесюжети, змістовно мож­на поділити на дві категорії: документи, що зафіксували П. А. За­гребельного на різних офіційних заходах (наприклад, “Житиме у віках” (од. об. 7313); “Нарада молодих літераторів”, “Об’єднаний пле­нум” (од. об. 7340); “Письменники України на Ворошиловградщині” (од. об. 6456); “З’їзд письменників України” (од. об. 5595); “Декада чехословацької книги” (од. об. 5280); “До 60-річчя Василя Земляка” (од. об. 9081) і т. п.) і сюжети-інтерв’ю письменника з приводу тієї або іншої проблеми, явища чи події (“Говорять депутати” (од. об. 6954); “Виступ письменника П. Загребельного” (од. об. 7463); “Українські письменники - 325-річчю”(од. об. 7340). Серед останніх особливо ці­кавими видаються кіносюжет студії “Укркінохроніка” “П. Загребель­ний”, 1975 р. (од. об. 5902), що є ґрунтовною розповіддю письменника про витоки власної творчості, здобутки і плани: П. А. Загребельний ви­словлює свої міркування про шляхи розвитку української літератури в XX столітті; на плівці також детально відтворено інтер’єр робочо­го кабінету письменника, а також телефільм “Роксолана” (студія “Ук- ртелефільм”, 1981 р., режисер А. С. Савченко), (од. об. 9170). Стрічка побудована як монолог єдиного персонажа - письменника П. А. За­гребельного. Структурно він складається з двох умовних частин. Своєрідної преамбули, автокоментаря письменника щодо свого нового твору, історичного роману “Роксолана” (твір вийшов у світ 1980 р.). Митець озвучує головні константи роману й окреслює магістральні за­сади своєї творчості загалом, зокрема людиноцентричність як головну з них: “Стало вже загальним місцем говорити про те, що література - це людинознавство, що в центрі кожного художнього твору передовсім людина. І коли я сьогодні думаю про те, що я написав, скажімо, за своє життя - то чи це були романи про сучасність, чи це були романи істо­ричні, романи із циклу про Київську Русь - скрізь в центрі цих книжок була людина. У цій книжці теж є людина, людська доля, доля люд­ської особистості, і цей роман мені особливо дорогий, і тому мені хо­четься прочитати розділ саме з роману “Роксолана”⁹. % екранного часу (основна частина) - авторське читання Павлом Загребельним розділу “Відомщення”. У відеоряд включено роботи митців XVI ст.: портрети головних героїв, історичних персонажів - Роксолани-Хюррем Хасекі Султан (Насті Лісовської), Сулеймана І Пишного й численні ілюстрації до книги. Тридцятихвилинний телесюжет Республіканської студії теле­бачення “Дума про невмирущого”, 1985 р. (од. об. 11714) присвячений однойменній повісті, з якою автор фактично увійшов у велику літера­туру. П. А. Загребельний розповідає про роботу над твором, пояснює назву і структуру повісті, розкриває автобіографічні мотиви й життєву історію прототипів своїх героїв. З тридцятирічної часової дистанції від дня створення повісті письменник відрефлексовує її місце в континуу­мі власної творчості й контексті написаного про II Світову війну.

Фонотека ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного містить двад­цять п’ять аудіодокументів, пов’язаних з іменем Павла Загребельно­го. Це аудіозаписи художніх творів митця: авторське читання уривків про Київ із власних творів (1977 р., од. зб. 10265 од. об. М-23318); одне з ранніх оповідань письменника “Учитель” з однойменної збірки у виконанні блискучих акторів Д. В. Франька, Ю. М. Мажуги (1959 р., од. зб. 1287, 1288, од. об. М-3179); радіовистава за історичним рома­ном “Роксолана” у постановці акторів Київського академічного україн­ського драматичного театру ім. Івана Франка (1989 р., од. зб. М-16438, 16439, од. об. М-37358). У головних ролях - Ж. Калантай, С. Олексенко, А. Решетников, Ю. Ткаченко, О. Биструшкін; радіоп’єса “3 по­гляду вічності” за однойменним романом (1970 р., од. зб. 5173, 5174, од. об. М-13732) у виконанні акторів київських театрів: А. Пащенка, С. Лихогоденка, Н. Лотоцької, Б. Вознюка, режисер-постановник - В. В. Геккебуш; радіокомпозиція за романом “Спека” (1962 р., од. зб. 3727-3731, од. об. М-7949), режисер-постановник - В. М. Сидоряк, у ролях - О. Кусенко, Д. Франько, А. Гашинський.

Аудіозаписи виступів П. Загребельного з доповідями на з’їздах Спілки письменників України, зокрема, на V з’їзді Спілки письменни­ків УРСР, 17 листопада 1966 р. (од. зб. М-6596, од. об. 188362), VII з’їзді Спілки письменників УРСР, 14 березня 1976 р. (од. зб. М-9392, 9393, од. об. 21908), численних творчих вечорах, наприклад, виступ на урочистому вечорі, присвяченому п’ятдесятиріччю М. П. Стельма­ха, 1962 р. (од. зб. М-6024, од. об. 18078), творчому вечорі з нагоди шістдесятиріччя О. Т. Гончара, 17 квітня 1978 р. (од. зб.1О287, од. об. М-23330) тощо.

Окрему групу документів (шість одиниць обліку), які водночас є й важливими документами епохи, своєрідною ілюстрацією проблеми “митець і система”, “митець у системі і поза нею” становлять аудіо­записи виступів письменника на з’їздах компартії України, пленумах політбюро ЦК КПУ.

[*] Касян Людмила Григорівна - провідний науковий співробітник сектору публікації документів Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного.

¹Тисячна Н. “Для творчості Загребельного характерна колізія - “Моцарт і Сальєрі” / Надія Тисячна: [електронний ресурс].

²Дімаров А. А. Прожити й розповісти: Повість про сімдесят літ / А. А. Ді- маров. - К. : Дніпро, 1998. - С. 132.

³ Іван Драч: “Загребельний працював, як скажений комбайн, продукуючи роман за романом” /Іван Драч: [електронний ресурс].

⁴ Спогади про Павла Загребельного / Упор. М. Ф. Слабошпицький. - X.: Фоліо, 2010. - С. 249.

⁵Слабошпицький М. Ф. Що записано в біографію / Михайло Федотович Слабошпицький // За гамбурзьким рахунком [електронний ресурс].

⁶ Загребельний П. Рабам не дають золотих відзнак / Павло Загребельний // Думки нарозхрист, 1974 - 2003. - К.: Пульсари, 2008. - С. 224.

⁷Загребельний П. Спроба автокоментаря І Павло Загребельний // Нелож- ними устами: Статті, есе, нариси. - К.: Дніпро, 1981. - С. 14.

⁸Загребельний П. Крізь світ абсурду / Павло Загребельний // Думки нарозхрист, 1974 - 2003. - К.: Пульсари, 2008. - С. 17.

⁹ ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 9170