Павло Житецький – дослідник української мови та її історичних витоків
Павло Житецький – видатний український мовознавець, педагог і громадський діяч, який першим вивів українську літературну мову на академічний рівень дослідження. Його роботи стали основою для розуміння розвитку української мови та літератури, а його життєвий шлях – прикладом самовідданого служіння науці й культурі свого народу. Він залишив по собі вагомий спадок, який і сьогодні надихає філологів, істориків та педагогів. Ця стаття розкриє основні сторінки його біографії, наукового доробку та громадської діяльності, підкреслюючи роль Житецького у формуванні української національної ідентичності.
Шлях до науки: шкільні та студентські роки
Павло Гнатович Житецький народився 4 січня 1837 року в Кременчуці на Полтавщині в родині священика. Після закінчення Полтавського духовного училища в 1851 році юнак продовжив навчання в Переяславській духовній семінарії. У 1857 році Житецький вступив до Київської духовної академії, але вже через три роки, у червні 1860-го, вирішив залишити академію за власним бажанням.
Його прагнення до знань привели його восени того ж року до Київського університету Святого Володимира, де він вступив на історико-філологічний факультет. Після закінчення університету Житецький розпочав педагогічну кар’єру, отримавши призначення в Кам’янець-Подільську гімназію, де працював молодшим вчителем російської словесності впродовж 1864–1868 років.
З 1868 року він повернувся до Києва, де працював у кількох гімназіях, водночас розвиваючи свої наукові інтереси. У цей період Житецький почав досліджувати історію української мови та літератури, формуючи основи наукового підходу до цих дисциплін, які згодом визначили його як одну з ключових постатей української філології.
Педагог і натхненник еліти
У 1870-х роках Павло Житецький активно долучився до створення та розвитку Колегії Павла Галагана — одного з найпрестижніших навчальних закладів свого часу. Ця колегія, заснована Григорієм Галаганом для представників дворянства, мала на меті не лише дати ґрунтовну освіту, але й формувати висококультурних і освічених громадян, здатних впливати на суспільний розвиток.
Павло Житецький став не лише викладачем словесності, а й автором статуту колегії, заклавши принципи, які визначали її унікальний підхід до освіти. Його викладацька діяльність тут тривала майже 20 років і стала зразком педагогічної майстерності.
Житецький не лише навчав, а й виховував любов до українського слова. Саме його зусилля сприяли формуванню нової літературної мови, яку почали використовувати як засіб освіти та творчості.
Одним із найяскравіших прикладів впливу Житецького на учнів був Агатангел Кримський — майбутній видатний мовознавець, поліглот і академік. У своїх спогадах Кримський зазначав: «Щасливий я був і в тім згляді, що вчителем словесності був у Колегії Павло Гнатович Житецький, людина, що її вплив я й досі на собі відчуваю».
«Гросмейстер від філології»: науковий доробок
Павло Житецький зробив надзвичайно вагомий внесок у розвиток української мовознавчої науки, залишивши по собі низку важливих досліджень, які стали основою для подальшого вивчення української мови та літератури. Він є автором близько 30-ти ґрунтовних праць з історії української мови, літератури і фольклору. Однією з перших його значущих праць був «Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876), що став справжнім фундаментом українського мовознавства. У цій роботі Житецький глибоко досліджує питання розвитку фонетики української мови, зокрема досліджує занепад редукованих голосних «ъ» і «ь», а також перехід старої букви «ѣ» в «і». Він також розглядає низку інших фонетичних процесів, які відіграють важливу роль у формуванні сучасної української мови. Важливим результатом цієї праці є й встановлення особливостей української орфографії, зокрема запровадження букви «Є», що є тепер основною рисою в українському письмі.
Не менш важливим є його дослідження Пересопницького Євангелія, що стало основою для його розвідки «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876). У цій роботі він не тільки зосередив увагу на мовних та палеографічних аспектах цього пам'ятного рукопису, але й виявив значущі риси живого народного мовлення, що містяться в тексті. Він показав, яке велике значення має цей рукопис для вивчення історії української літературної мови, оскільки саме в ньому зберігаються відомості про ранні етапи формування української літературної традиції.
Особливу увагу Житецький приділяв дослідженню розвитку української літературної мови у 17-18 століттях. Його праця «Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст.» (1889) розкриває зміни, які відбулися в українському письмі в цей період. Житецький показав два типи старої літературної мови: церковнослов'янську, яка продовжувала традиції старої церковної мови, і книжну українську мову, що поєднувала церковну традицію з елементами живого народного мовлення. У цьому контексті особливо важливою є його робота над «Енеїдою» Івана Котляревського, яку він визнавав як основну точку відліку для формування нової української літературної мови. Завдяки Житецькому ми отримали розуміння того, яку роль цей твір зіграв у розвитку національної літератури.
Окрім того, Павло Житецький активно долучався до розробки норм українського правопису. Його система правопису частково була використана в україномовній частині «Записок Юго-Западного отдела Русского географического общества» (1873–1876) і залишила свій слід у правописі «Словаря української мови», який редагував Борис Грінченко (1907–1909). Житецький також сприяв упорядкуванню та підготовці цього словника до друку.
Не менш важливими є його праці в галузі українського фольклору і теорії перекладу. Вивчення народних дум, зокрема в його праці «Думки про народні малоруські думи» (1893), стало важливим кроком у фольклористичних дослідженнях. Житецький також зробив значний внесок у розвиток українського перекладу, зокрема у праці «Про переклади Євангелія малоруською мовою» (1905), що поклала основи для подальших досліджень у цій сфері.
Павло Житецький також зробив значний внесок у педагогіку, ставши автором низки шкільних підручників, як-от «Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії» (1898) та «Нариси з історії поезії» (1898), які стали важливим інструментом для навчання літератури та поезії в школах того часу.
Громадянин із серцем патріота
Павло Житецький активно долучався до культурно-освітніх рухів свого часу. Разом з видатними діячами, як-от Володимир Антонович, Тадей Рильський, Микола Лисенко, Михайло Старицький та Павло Чубинський, він був одним із засновників київської «Громади» у 1861 році. Крім того, він був дійсним членом Історичного товариства Нестора-літописця (1879), членом-кореспондентом Петербурзької академії наук (1898) та доктором російської словесності (1908). Активно співпрацював із виданням «Київська старовина».
Житецький зробив значний внесок у шевченкіану. Він був безпосередньо залучений до видання творів Тараса Шевченка, консультував щодо орфографії під час підготовки празького видання «Кобзаря» (1876) та виступав на пам’ятних заходах, присвячених поетові. У 1903 році його обрали дійсним членом Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка, що стало визнанням його зусиль у збереженні та популяризації спадщини Шевченка.
Павло Житецький товаришував з Михайлом Драгомановим, що принесло йому переслідування з боку імперської влади: через політичні зв’язки з ним Павло потрапив до списків неблагонадійних осіб після Емського указу 1876 року. Його звільнили з колегії, але після клопотання Григорія Галагана його поновили на посаді. Однак через подальші гоніння Житецькому довелося виїхати до Петербурга, де він викладав у місцевому університеті (1880-1882).
Непохитний дух і боротьба до останнього
Життя Павла Житецького стало прикладом неймовірної сили духу перед обличчям важких випробувань. У 1893 році, під час уроку в Колегії Павла Галагана, у Павла Житецького стався інсульт, внаслідок чого було паралізовано праву частину тіла. Ця трагедія позбавила вченого можливості працювати як раніше, але не зламала його волю. Завдяки наполегливості та незламності Житецький навчився писати лівою рукою, використовуючи лише олівець.
Попри фізичні обмеження він не припиняв своєї наукової діяльності. Щоденні 10 годин читання і письма стали для нього способом продовжувати боротьбу за знання й реалізацію своїх ідей. У листі до сина він згадував про свою виснажливу працю, яка стала символом його нескореності.
Останні роки свого життя Павло Житецький провів у Києві, у будинку на Андріївському узвозі, де боротьба з хворобою стала ще складнішою після другого інсульту в 1909 році. Попри ясний розум і здатність говорити він повністю втратив рухливість. Два роки його незмінно підтримувала дружина Варвара Семенівна, котра до останнього залишалася поруч з ним.
18 березня 1911 року Павло Гнатович відійшов у вічність, залишивши після себе вагомий науковий і культурний спадок. Його поховали на Байковому кладовищі в Києві, де учні встановили пам’ятник своєму вчителеві. Під час прощання з ним слово вдячності виголосила письменниця Олена Пчілка.
Особливою сторінкою пам’яті Житецького стала його бібліотека з понад трьома тисячами томів, яку його дружина передала Українському науковому товариству в Києві. У Львівському музеї українського мистецтва зберігається олійний портрет Павла Житецького, написаний Іваном Трушем у 1900 році, як нагадування про людину, котра до останнього подиху залишалася вірною своєму покликанню.
4 січня 2017 року в Україні на державному рівні відзначили 180-річчя з дня народження Павла Житецького, чиї досягнення значно вплинули на розвиток української науки. У рідному місті Павла, Кременчуці, з 2009 року є вулиця його імені, також у Києві з 2022 року існує вулиця Сім'ї Житецьких.
Павло Житецький: на перетині науки, мови та культури
Павло Житецький став символом невтомної праці заради розвитку української мови, культури та освіти. Його внесок у науку й громадське життя є неоціненним, а його приклад слугує нагадуванням про важливість збереження національної спадщини. Він довів, що любов до мови і культури може змінювати суспільство й формувати його майбутнє.
Його ім’я вшановують на рівні держави, а його праці залишаються актуальними для сучасних дослідників. Павло Житецький — не лише історик мови, а й патріот, який присвятив своє життя служінню українському народу.
