Рожеве диво Софії

Рожеве диво Софії

Микола Станіславський

Коли дочитуєш останню сторінку роману Павла Загребельного «Диво», проймаєшся повагою до велетенської праці, здійсненої письменником.

Події роману охоплюють майже тисячолітній відтин часу і розгортаються на неосяжних просторах всієї Східної Європи. ...Друга половина шістдесятих років двадцятого віку — наш з вами, читачу, теперішній час. Південне узбережжя Криму, Київ, Західна Німеччина і знову Київ.

...Страхітлива осінь 1941-го і зима 1942-го в окупованому гітлерівцями Києві.

І, нарешті, — цьому періодові у романі присвячено найбільше місця, — кінець десятого і перша третина одинадцятого століть: епоха Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

Наддніпрянська незаймана пуща, загублене у дрімучому пралісі дерев’яне місто Радогость, стародавній Київ, Великий Новгород, Болгарське царство часів Симеона і Самуїла, казковий Царград — Константинополь...

Отака панорама постає перед нами зі сторінок твору, заселеного десятками різноманітних характерів — наших предків і наших сучасників. Мимоволі виникає відчуття — дороге відчуття! — безперервної спадковості епох, природної естафети поколінь.

Незважаючи на календарні дати, «Диво» — роман передусім історичний.

Свого часу В.Г. Бєлінський дуже точно сформулював вимоги до жанру історичного роману, такого поширеного в минулому сторіччі: «Роман відмовляється від викладу історичних фактів і бере їх лише у зв’язку з окремою подією, що становить його зміст, але цим він розкриває перед нами внутрішній, так би мовити, зворотний бік історичних фактів, уводить нас до кабінету або спільні історичної особи, робить нас свідками його хатнього побуту, його родинних таємниць.:. Історичний роман є начебто точкою, в якій історія зливається з мистецтвом, є доповненням історії, її другим боком».

Роман «Диво» відповідає цим вимогам. Але рецензований твір до того ж спирається і на надійний грунт історичного матеріалізму з властивим йому аналізом об’єктивних закономірностей історії. Знання сучасної історичної науки допомагає авторові ввести читача в цілком реальний, матеріально відчутний світ, незважаючи на величезний проміжок часу, що лежить між нами і легендарною епохою Ярослава Мудрого.

У художньому втіленні своїх задумів письменник, безперечно, орієнтувався на багатющий творчий досвід як радянської, так і класичної літератури: адже тему боротьби за єдність і міць Київської Русі розробляли як І. Франко («Сон князя Святослава»), так і І. Кочерга («Ярослав Мудрий»)...

Автор «Дива» шукає, власне, трактування образу «хрестителя Русі» — великого князя Володимира. У Загребельного це не тільки розумний, далекоглядний і безпощадний державний діяч, але й дитя свого часу: він «ненаситний у блуді..., велить приводити до себе мужніх жон, і дівиць розтляє, і сини всі його не від одної жони»...

Та й весь численний Володимировий рід показано у «Диві» суворо реалістично. Особливе місце у романі належить князеві Ярославу, з ім’ям якого пов’язано становлення молодої Київської держави. Ця людина змальовується з раннього дитинства в усій складності й суперечностях. На наших очах Ярослав поступово зростає в незалежного державного керманича, якого сучасники справедливо назвали Мудрим.

В образах варягів Еймунда, Ульва і Торда, дочки свейського короля Інгигерди (Ірини), що стала дружиною Ярослава, в опуклому образі лукавого князівського слуги Коснятина письменник уникає однокольорової, схематичної соціології, данину якій часто сплачують автори історичних романів.

Та найголовнішим персонажем свого роману, його справжнім героєм письменник зробив не Ярослава Мудрого, не когось з інших князів, володарів та полководців, а принадного простого хлопця Сивоока — сина всемогутньої матінки-природи.

Сивоок — природжений бунтівник, нещадне життя навчило його протестувати, боротися, битися не на життя, а на смерть, часом падати в цій борні, але підводитись і перемагати. Цей непокірний бунтар має видатний хист живописця: пензлеві Сивоока автор «Дива» приписує всесвітньовідомі мозаїки і фрески Софійського собору у Києві. Це Сивоок спромігся оздобити величний храм «не богами, їхніми прислужниками, а намалювати людей, які утверджують своє буття на землі. Полюють, грають на дудах, хороводять, кохаються з жінками, дивляться кінські перегони і змагання силачів».

Багатовіковій історії Софійського собору, красномовним описам його унікальних скарбів автор відвів чимало найкращих, найпоетичніших сторінок свого роману. «Рожевим дивом» називає він цей дивовижний храм.

Храми у нас з давніх-давен споруджувались народними майстрами й умільцями, подібними до Сивоока. Це вони втілювали у банях і арках свої високі художні ідеали. Ось де коріння нев’янучої краси Софії Київської та інших стародавніх храмів. Іхня-бо краса і сьогодні зворушує і хвилює кожну неупереджену людину.

Торкаючись проблем християнства, Загребельний йде стежками, прокладеними тут Лесею Українкою.

Слідом за великою Лесею Загребельний устами свого улюбленого героя Сивоока питає: «Що ж то за бог, який уміє слугувати відразу двом ворогуючим народам, і чи справді він такий всемогутній і хитрий та меткий, щоб устигав давати і нашим, і вашим?»

А ось натхненні рядки, присвячені святій Софії: «Цей собор уже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для бога — він сприймався як надійне втечище людського духу, тут відразу задомовився дух громадянства і мудрості тих, хто вибудовував державність Київської Русі, може, тому й не боялися звинувачень у богохульстві усі ті хани, князі, королі, що налітали в різні часи на Київ і найперше плюндрували собор Софії, і кожен намагався зітерти його з земної поверхні, але собор стояв уперто, несхитно, вічно, так ніби не будований був, а виріс із щедрої київської землі, став її продовженням, гучним її криком, її співом, мелодією, барвою».

Є у романі картини великої емоційної наснаги. Це смерть діда Родима, криваві весільні бої турів у пущі, панорама Бабиного торжка і Десятинної церкви богородиці у Києві, прилюдне випікання очей у полонених болгаринів у Константинополі, ліричні сцени побачень Ярослава з Шуйцею, а в наш час Бориса Отави з московською художницею Таїсою.

Надовго залишаються у пам’яті і трагічні сцени життя в окупованому фашистами Києві, допит професора Гордія Отави в гестапо, дикунська оргія гітлерівців у Софійському соборі.

З бездоганним знанням місцевості й стародавнього побуту описує автор і Київ, і Новгород. Хто знає ці міста, той відразу впізнає деталі їхнього неповторного ландшафту.

Світ, у якому відбуваються події «Дива», — світ особливий. В ньому химерно переплелися сива давнина з сучасністю, реальний побут з нестримною фантазією.

«Диво» переконливо . доводить, що патріотизм «виростає й формується в серцях поколінь протягом віків і віків, а не прищеплюється за одним замахом, як віспа».

Новий роман Загребельного примушує замислитись над нашим ставленням до всього прекрасного, що створив народ на землі.

Л-ра: Вітчизна. – 1969. – № 4. – С. 206-208.

Біографія

Твори

Критика



Ключевые слова: Павло Загребельний,Павел Загребельный,Диво,критика на творчество Павла Загребельного,критика на творчість Павла Загребельного,скачать критику,скачать бесплатно,характеристика творчості Павла Загребельного,українська література 20 ст.

Читайте также