Від мистецтва до археології і музейної справи: творчий шлях Никанора Онацького
Никанор Харитонович Онацький — визначна постать української культури, багатогранний митець, дослідник, педагог і громадський діяч. Його творчість і діяльність охоплюють численні сфери: образотворче мистецтво, музеєзнавство, етнографію, археологію, краєзнавство, літературу та педагогіку. Відомий також як поет і археолог, Онцький залишив глибокий слід в розвитку української культури та науки. Однак його ім’я довго залишалося в тіні через сталінські репресії, що призвели до його арешту і загибелі в 1930-х роках.
Діяльність Никанора Онацького була тісно пов’язана з розвитком музейництва в Україні. Він став жертвою "погрому науки", який прокотився в Україні в 1930-х роках, знищивши багатьох науковців, що закладали основи сучасної української культури та музеєзнавства. Цей період репресій не лише обірвав життя митця, але й залишив значну порожнечу в українській культурній спадщині. Лише після реабілітації у 1956 році стало можливим відновлення досліджень його життєвого шляху та наукової спадщини.
Никанор Онацький: шлях до мистецтва через випробування
Майбутній митець народився 9 січня 1875 року в селянській родині на хуторі Хоменковому, що на Сумщині. Ще в дитинстві Никанор виявив неабиякий хист до малювання, однак обставини змусили його рано стати на трудовий шлях: помер батько, і юнак, якому було всього шістнадцять років, змушений був працювати. Після кількох років важкої праці, він усе ж вирішив шукати свій шлях у мистецтві.
У 24 роки він вступив до строганівського училища технічного малювання в москві, але не закінчив його. Потім продовжив навчання в Одеському художньому училищі, а 1903 року поступив до петербурзького Вищого художнього училища при імператорській Академії мистецтв, де вчителем був сам Ілля Рєпін.
Саме в цей період Никанор Онацький активно залучався до діяльності партії українських есерів, що прагнули змінити соціально-політичну ситуацію в Україні. Однак його зв’язки з революційними колами не залишились непоміченими: влада, дізнавшись про його політичні уподобання, звернула увагу на його діяльность. В результаті, аби уникнути арешту та переслідувань, Никанор змушений був залишити навчання у петербурзі і повернутися додому.
Життя в Лебедині: родина, подорожі та мистецький розквіт
З 1906 року Никанор Онацький оселився в Лебедині, де став вчителем в місцевій гімназії, що стало важливим етапом у його житті. Це був час, коли художник не тільки викладав, а й активно продовжував працювати над своїм мистецьким розвитком. Лебедин став для нього не тільки професійним, але й особистим центром, адже саме тут він зустрів свою майбутню дружину, Надію Кривошеєву — дочку заможних поміщиків, згодом у родині народилися троє дітей: Наталя, Андрій та Оксана.
У ці роки Никанор Харитонович активно подорожує, відвідуючи різноманітні маєтки та знайомлячись з новими людьми, що безпосередньо впливало на його творчість. Зокрема відомо про його поїздки до родини Капністів, а також кілька візитів до Канева, на Чернечу гору. Він привозив із цих подорожей численні ескізи, малюнки, а також більш завершені полотна, зокрема відомий офорт "Хата під Тарасовою горою", який здобув широку популярність і згодом став основою для поштової марки.
Творча спадщина Никанора Онацького налічує понад триста робіт, серед яких живопис і графіка. Він працював у різних жанрах, однак перевагу віддавав пейзажу, відображаючи красу українських земель у всій її природній величі. У своїх картинах художник звертав увагу на деталі народного побуту, зокрема на предмети етнографічної цінності, такі як мазанка, піч, прядильний станок — все, що було частиною життя простих селян.
Найбільшу популярність Никанор Онацький здобув у 1911 році, коли його роботи були представлені на першій українській художній виставці в Києві. Його полотна експонувалися поруч із роботами таких великих майстрів, як Іван Труш, Сергій Васильківський, Федір Кричевський та Микола Бурачек. Успіх на виставці став справжнім тріумфом для митця, і його творчість стала відомою на всю країну. Зокрема, видавництво "Світанок" надрукувало десятки тисяч поштових листівок з його роботами, що ще більше підвищило популярність художника.
У період з 1906 по 1913 роки, перебуваючи в Лебедині, Никанор Харитонович удосконалював свою живописну майстерність. Він створював реалістичні картини, що зображали народний побут і природу, такі як "Місячна ніч", "Останній сніг", "Пасіка", "Надвечір’я" та "Дзвін". Ці роботи також були тиражовані як поштові картки, що дозволило митцю стати широко відомим серед українців. У 1913 році на виставці в Полтаві були представлені його картини "Хата" та "На тирлі".
Громадська діяльність Онацького в Сумах
Період із 1913 по 1933 рік став для Никанора Онацького часом інтенсивної творчої, педагогічної та громадської діяльності, більша частина якої була пов’язана із його життям у Сумах.
З 1917 року Онацький став членом всеукраїнського товариства "Просвіта", що займалося розвитком української культури, мови та освіти. У 1924 році він, разом із Олександром Олесем, заснував сумське відділення цього товариства, яке згодом і очолив. Це стало важливим внеском у збереження національної самобутності в період складних історичних випробувань.
Також Никанор Онацький зарекомендував себе як талановитий педагог, який розробив власну методику викладання. Він навчав малюванню учнів у навчальних закладах Лебедина, а згодом і Сум. Крім викладацької діяльності, митець активно брав участь у художніх виставках, популяризуючи українське мистецтво.
Заснування Сумського історико-художнього музею
У 1920 році Никанор Онацький став організатором заснування Сумського історико-художнього музею і впродовж одинадцяти років був його керівником. Він не лише організував роботу музею, а й особисто займався пошуком і збором експонатів, створюючи унікальну колекцію українського та світового мистецтва. Завдяки його зусиллям музей швидко став провідним культурним осередком регіону.
Уже через п’ять років після відкриття, в 1925 році, музей налічував 10 279 експонатів. Серед них були стародруки, полотна Іллі Рєпіна, старовинні козацькі портрети Полуботків та Апостолів, офорт Тараса Шевченка "У шинку", рідкісні екземпляри "Кобзаря" з дарчим написом поета та інші цінні пам’ятки.
Вшанування пам’яті Тараса Шевченка
Онацький очолював комісію зі спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку в Сумах, автором якого був Іван Кавалерідзе. Цей пам’ятник відкрили у 1927 році, але, на жаль, він був зруйнований у 1950-х роках. Попри це, внесок Онацького у вшанування пам’яті Кобзаря залишився важливим символом його національної свідомості та культурної спадщини.
Археологічна та науково-дослідна діяльність
У 1923–1929 роках Никанор Онацький взяв участь у кількох археологічних експедиціях під керівництвом Миколи Макаренка. Дослідження проводилися в Охтирці, Тростянці, Славгороді та інших місцевостях Сумщини. У цей період він також займався охороною пам’яток старовини, мистецтва та природи, проводячи активну науково-пошукову роботу.
Результатом цих досліджень стала публікація низки ґрунтовних праць, таких як "Старовинні кахлі Сумщини", "Українська порцеляна", "Межигірський фаянс", «Українське гутне скло». Археологічні статті Онацького, зокрема "Знахідка старовинних кахлів на Харківщині" та "Знахідка старовинних кахель у Краснопіллі", привернули увагу громадськості й науковців.
Завдяки багатогранній діяльності Никанора Онацького, Суми стали важливим культурним центром, де зберігалися й примножувалися надбання українського мистецтва. Його внесок у розвиток музеїв, освіти, археології та вшанування національних традицій залишив глибокий слід у культурному житті регіону.
Літературний шлях Никанора Онацького
Никанор Онацький був не лише талановитим художником, але й обдарованим літератором. Його літературна спадщина включає поезії, поетичні переклади, оповідання (під псевдонімом В. Смолюк), п’єси та публіцистичні статті. Перший вірш митця, "Погук", побачив світ ще у 1906 році на сторінках Полтавського часопису "Рідний край".
У 1908 році Никанор Онацький разом із видатними діячами української літератури — Панасом Мирним, Лесею Українкою та Михайлом Коцюбинським — долучився до випуску альманаху "З неволі". Цей збірник був виданий у Вологді на підтримку політичних заслань, що опинилися в ізоляції через репресії російського уряду. У альманасі були опубліковані поетичні твори Онацького: "Коваль", "Ворогам" та "Острів мертвих".
Його поетичні твори також друкувалися у відомих збірниках "Терновий вінок", "Розвага" та "Українська муза", що дозволило йому стати частиною літературного руху, який відстоював українську культуру та мову.
Однак однією з найтрагічніших і водночас найзнаковіших сторінок творчості стала поезія, написана під час ув’язнення. У 1934 році, коли репресії після вбивства Сергія Кірова набрали обертів, Онацького заарештували та відправили до в’язниці. Саме там народився його цикл віршів "За ґратами". Ці поезії стали емоційним свідченням страждань і невимовного болю, але водночас і силою духу митця, який зберіг віру в свободу.
Через кілька місяців після арешту Онацького звільнили, і йому вдалося зберегти свої рукописи, винісши із тюремних стін найцінніше — своє слово.
Переслідування та трагічний кінець
У 1933 році Никанор Онацький переїхав до Полтави, де обійняв посаду завідувача етнографічного відділу Полтавського історичного музею, а згодом став заступником директора. Він бачив музей не лише місцем збереження артефактів, але й центром дослідження історії та культури українського народу. Його діяльність була спрямована на популяризацію української спадщини та глибоке вивчення етнографії. Однак його робота тривала недовго через політичні репресії.
Активна культурно-просвітницька діяльність Онацького привернула увагу радянських спецслужб. У березні 1934 року його вперше арештували за звинуваченням в "українському буржуазному націоналізмі". Після 47 днів утримання в Харкові його звільнили, але вже у березні 1935 року позбавили роботи, обґрунтовуючи це тим, що він нібито був "есером-націоналістом". У липні того ж року його заарештували вдруге, ув’язнили у підвалі Полтавського міськвідділу НКВД, але невдовзі звільнили.
Репресивні органи трактували діяльність Онацького як "контрреволюційну". У жовтні 1935 року спеціальна комісія охарактеризувала його роботу в музеї як таку, що мала "українсько-шовіністичний напрям". Під час обшуків у нього вилучили книги, серед яких "Історія України" Михайла Грушевського, праці Бориса Грінченка, "Українські співці та кобзарі" Миколи Сумцова, "Мистецтво Слобожанщини" Стефана Таранушенка та інші. Вилучені видання було оголошено "націоналістичними".
Третій і остаточний арешт відбувся у вересні 1937 року. Никанора Онацького безпідставно звинуватили в участі у "контрреволюційній націоналістичній організації, яка готувала збройне повстання". Сфабриковане слідство завершилося трагічно: 23 листопада 1937 року за постановою особливої трійки при УНКВС його розстріляли.
Учні та сучасники згадували його як надзвичайно талановитого художника, відданого своїй справі: "він був визначним майстром пензля, глибоким знавцем своєї справи, закоханим в образотворче мистецтво".
Реабілітація та шанування пам'яті митця
Посмертна реабілітація відбулася 2 жовтня 1956 року. У листі прокурора Полтавської області зазначалося: "Никанор Харитонович Онацький реабілітований, його справа закрита за відсутністю складу злочину".
Після смерті митця його вдова Надія Василівна зберігала творчий спадок чоловіка: картини, етюди, вірші, фотографії та листи. Завдяки її невтомній праці ім’я Никанора Онацького поступово поверталося із забуття. У 1970-х роках відбулися перші виставки його робіт, що збереглися завдяки її зусиллям. Вдова стала справжнім хранителем спадщини митця, допомагаючи відновлювати історичну справедливість і продовжувати його культурну місію.
Спадщина Никанора Онацького залишається важливою частиною української культури, нагадуючи нам про ціну, яку платили митці за свою відданість справі.
Одним із найяскравіших проявів вшанування митця стало перейменування Сумського художнього музею на його честь. Ця установа стала не лише зберігачем більшої частини художньої спадщини Онацького, але й важливим осередком популяризації його творчості. У музеї організовуються виставки, лекції, які знайомлять громадськість із життєвим шляхом та творчістю митця.
Окрім Сумського музею, роботи Никанора Харитоновича зберігаються в музейних зібраннях інших міст України: Лебедина, Харкова, Луганська, Полтави, Чугуєва, Канева. Його твори також знайшли своє місце у приватних колекціях не лише в Україні, але й за її межами – у США та Франції.
Значущим моментом у вшануванні пам’яті Никанора Онацького стало встановлення пам'ятного знака на його малій батьківщині – у селі Хоменкове. Ця подія відбулася 19 вересня 2020 року і стала результатом ініціативи та зусиль громади, зокрема вчителів та учнів Берестівської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів.
