Директорія УНР: ключові факти, лідери та уроки історії

У 1918 році, коли Україна боролася за свою державність, Директорія УНР стала новим шансом для Української Народної Республіки. Створена після повалення Гетьманату, вона прагнула відновити демократію, об’єднати націю та захистити незалежність. Що таке Директорія УНР? Хто її очолював? Які події визначили її долю? І чому її історія залишається актуальною для сучасної України? У цій статті ми зібрали все, що потрібно знати про цей драматичний період.

Що таке Директорія УНР?

Директорія УНР — це тимчасовий орган влади, який керував Українською Народною Республікою з 14 листопада 1918 до 10 листопада 1920 року. Вона виникла після антигетьманського повстання, спрямованого проти гетьмана Павла Скоропадського, чия політика викликала невдоволення через співпрацю з німецькими окупантами, консервативний курс та федералізацію з небільшовицькою Росією. Директорія мала відновити республіканський устрій, проголошений Центральною Радою, і боротися за незалежність України в умовах війни.

Чому саме "Директорія"?

Назва "Директорія" має історичний контекст. Вона відсилає до Французької революції (1789–1799), коли Директорія була виконавчим органом влади, що складався з п’яти директорів. В Україні цю назву обрали, щоб підкреслити колегіальність і демократичність управління. За словами історика Ярослава Тинченка, лідери УНР також могли надихатися прикладом російських революційних комітетів, які використовували термін "директорія" для позначення тимчасових урядів. Назва символізувала прагнення до справедливого врядування без монархічних чи авторитарних рис Гетьманату.

Як виникла Директорія УНР?

Антигетьманське повстання 1918 року стало поштовхом до створення Директорії. У травні 1918 року Український Національний Союз, до якого входили соціалісти, селянські спілки та військові, почав готувати повстання проти гетьмана Павла Скоропадського. 13 листопада 1918 року в Білій Церкві було створено Директорію у складі п’яти членів:

• Володимир Винниченко — письменник, соціаліст, голова Директорії до лютого 1919.
• Симон Петлюра — головний отаман військ, ключовий лідер після відставки Винниченка.
• Федір Швець — учений-географ, представник селянських інтересів.
• Опанас Андрієвський — юрист, дипломат.
• Андрій Макаренко — інженер, соціал-демократ.

14 листопада повстання охопило більшу частину України. Завдяки підтримці селян і січових стрільців Директорія швидко захопила Київ, а Павло Скоропадський 14 грудня зрікся влади. Цей успіх показав, що народ прагнув демократичних змін, але попереду були нові виклики.

Ключові постаті Директорії: Винниченко та Петлюра

Директорію очолювали яскраві, але суперечливі лідери, чиї рішення впливали на долю УНР.

Володимир Винниченко був головою Директорії з листопада 1918 до лютого 1919 року. Відомий як письменник і драматург, він виступав за соціалістичні ідеї та "трудовий принцип" — владу трудящих без експлуатації. Винниченко розробив Декларацію Директорії (26 грудня 1918), яка проголошувала демократичні реформи, скасування поміщицького землеволодіння та підтримку селян. Проте його ідеї про співпрацю з більшовиками викликали конфлікти з Петлюрою, що призвело до відставки та еміграції.

Симон Петлюра, головний отаман військ УНР, став лідером Директорії з лютого 1919 року. Він очолив боротьбу проти більшовиків, білої армії Денікіна та польських військ. Петлюра підписав Акт Злуки з ЗУНР і намагався залучити міжнародну підтримку. Однак його діяльність затьмарена звинуваченнями у причетності військ УНР до єврейських погромів, що залишається предметом дискусій. У 1926 році Петлюру вбили в Парижі, але його ім’я й досі викликає як повагу, так і суперечки.

До складу Директорії входили також Федір Швець, який відповідав за аграрні реформи, Опанас Андрієвський, який займався дипломатією, та Андрій Макаренко, який підтримував соціал-демократичні ініціативи. Пізніше до уряду долучився Володимир Чехівський, який очолював Раду Народних Міністрів і просував ідеї автокефальної церкви.

Головні досягнення Директорії УНР

Незважаючи на короткий період правління, Директорія залишила значний слід в історії України. Ось ключові події:

Акт Злуки 22 січня 1919 року

На Софійській площі в Києві Директорія УНР і Західноукраїнська Народна Республіка проголосили об’єднання в єдину соборну державу. Акт Злуки став символом єдності українських земель, хоча реальна інтеграція була ускладнена війною.

Декларація Директорії 26 грудня 1918 року

Цей документ став тимчасовою конституцією УНР. Він проголошував:

• Скасування приватної власності на землю.
• Передачу влади трудящим (селянам і робітникам).
• Демократичні вибори до Трудового конгресу.

Розширення міжнародних зв’язків УНР

Директорія доклала зусиль для визнання України на міжнародній арені. УНР визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія та ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних відносин з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

Чому Директорія УНР зазнала поразки?

Незважаючи на початкові успіхи, Директорія не змогла втримати владу. Історики виділяють кілька причин:

• Внутрішні розбіжності: конфлікти між Винниченком і Петлюрою, а також між соціалістичними та консервативними групами послабили уряд.
• Отаманщина: неконтрольовані повстанські загони (наприклад Григор’єва) підривали дисципліну армії.
• Зовнішні вороги: Директорія воювала одночасно з більшовиками, білою армією Денікіна та Польщею. Історики називають цей період "трикутником смерті".
• Брак міжнародної підтримки: Антанта не визнала УНР, а Польща підписала Ризький договір (1921) з Росією, розділивши українські землі.
• Соціальні проблеми: епідемії тифу, голод і деморалізація армії підірвали бойовий дух.

До листопада 1920 року Директорія втратила контроль над територією України, а Петлюра емігрував до Польщі.

Погроми за часів Директорії: суперечливий аспект

Одним із найскладніших питань є погроми за часів УНР. У 1919 році на території України відбулися антиєврейські погроми, у яких звинувачують деякі підрозділи військ УНР. За даними історика Генрі Абрамсона, ці акції не були офіційно санкціоновані Директорією, а сам Петлюра не завжди міг контролювати дії окремих отаманів. Симон Петлюра видавав накази проти погромів, але їхня ефективність була низькою через хаос війни.

Сучасні історики, як-от Ярослав Грицак, зазначають, що звинувачення Петлюри у погромах часто перебільшувалися радянською пропагандою. Водночас ці події вплинули на репутацію Директорії і залишаються темою дискусій.

Сучасна оцінка Симона Петлюри та Директорії

Симон Петлюра залишається однією з найсуперечливіших фігур української історії. Для одних він герой, який боровся за незалежність, для інших — постать, пов’язана з трагедіями погромів. У сучасній Україні його вшановують як символ державності: у багатьох містах є вулиці Петлюри, а в 2019 році до 100-річчя Акту Злуки проводилися меморіальні заходи.

Директорію УНР розглядають як спробу зберегти державність у надскладних умовах. Її поразка стала уроком про необхідність єдності, сильної армії та міжнародної підтримки.

Уроки історії Директорії для сучасної України

Чому варто знати про Директорію УНР? Її історія вчить нас кільком ключовим речам:

• Єдність — запорука успіху: Акт Злуки показав, що об’єднання українських земель можливе, але потребує злагодженої роботи.
• Внутрішні конфлікти послаблюють державу: розбіжності між лідерами Директорії нагадують про важливість компромісів.
• Міжнародна підтримка критична: поразка УНР підкреслює значення дипломатії в боротьбі за незалежність.

Сьогодні, в умовах зовнішньої агресіїї з боку Росії, коли Україна знову захищає свій суверенітет, історія Директорії нагадує про ціну свободи. Паралелі з Ризьким договором і сучасними переговорами показують, що уроки 1918–1920 років залишаються актуальними.

Директорія УНР була сміливою спробою відстояти українську державність у часи хаосу та війни. Очолювана Володимиром Винниченком і Симоном Петлюрою, вона досягла значних успіхів, як-от Акт Злуки, але зазнала поразки через внутрішні та зовнішні виклики. Її історія — це не лише про минуле, а й про уроки для сьогодення: єдність, рішучість і дипломатія є ключовими для незалежності. Вивчаючи діяльність Директорії, ми краще розуміємо, як будувати сильну Україну сьогодні.