Сумної дримби звуки

Твори, які прозвучать цього вечора, розділяє не одне десятиліття: Соната Клода Дебюссі створена ще у 1915 році, п’єса Євгена Станковича – у 1992-му, а Соната Дениса Литвиненка – у 2015-му. Та спільною для них усіх є духовна драма, сповнена розбіжностей: переживання, страх, сум, боротьба та водночас – віра у Світло!

Коли ж нарешті прийде кінець цієї ненависті? – писав Клод Дебюссі у 1916 році, під час Першої світової війни. Саме на початку цього року відбулась прем’єра його Сонати для віолончелі і фортепіано. Спочатку вона мала називатися «П’єро, який посварився з місяцем», а у своєму творі французький композитор прагнув до стилізації форм французьких сонат XVII—XVIII століть та програмності старовинної італійської Комедії масок.

У Сонаті жорстоким і грубим діям війни композитор демонстративно протиставляв ніжне, візерунчасте, тендітне мистецтво, ніби бажаючи підкреслити, що ніякі гармати не здатні знищити порцеляну.

П’єса «Сумної дримби звуки» Євгена Станковича побудована на українській архаїці, яку композитор вдало поєднав з сучасними композиторськими прийомами. Музика композиції навіює образи задумливої речитації кобзарів, лірики українського думного епосу та магічних звуків української дримби.

Про останній твір програми розповів Денис Литвиненко, її автор і виконавець:

“Перша частина Сонати – це молитва під дулом. Вона розпочинається з мирного прекрасного краю, який століттями топлять у крові. На початку звучить українська тема, яку охоплює хаос, війна, сирени. Також у першій частині твору є уривки радянського гімну. Їх ми почуємо у партії фортепіано, а в цей час у віолончелі звучатиме молитва «Отче наш»…

Друга – Токата – боротьба тем машини для знищення народів і одвічного українського гумору і позитиву. Що навіть у такі складні часи ми знаходимо позитив та моменти для радості. Тут я використав народну пісню «Ой піду я по грибочки». Також, як і у першій частині, у Токаті є уривки радянського гімну. Та попри все, світло (друга тема) переважає темряву!

Третя частина, Ноктюрн, розповідає про нашу прекрасну українську землю, про наших чудових людей. Вона співуча, надзвичайно мелодійна та світла. Та раптово її перериває марш – так починається фінал сонати.

Це марш російських солдатів, хоч і побудована вона на темі народної пісні «Гей, наливайте повнії чари». Але мелодія цієї пісні перероблена настільки, що в ній чується радянський марш. Ця деталь є втіленням всім відомого факту, що росіяни постійно в нас все крадуть: пісні, композиторів, художників тощо. Далі знову починається протистояння, наслідком якого є пустка, руїни… Завершується Соната віолончельною каденцією, у якій звучить мелодія колискової «Ой ходить сон коло вікон». Після колискової звучить кода, яку чудово пояснюють рядки вірша Ліни Костенко (як і Сонату в цілому):

І щось в мені таке велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна”.

Виконавці:

Денис Литвиненко, віолончель
Наталія Мартинова, фортепіано

Програма:

Євген Станкович (1942). “Сумної дримби звуки” для віолончелі і фортепіано (1992)
Клод Дебюссі (1862-1918). Соната для віолончелі і фортепіано ре мінор (1915)
- Prologue: Lent, sostenuto e molto risoluto
- Sérénade: Modérément animé
- Final: Animé, léger et nerveux
Денис Литвиненко. Соната для віолончелі і фортепіано фа-дієз мінор “Пам’яті жертв геноцидів Українського народу” (2015)
- Інтродукція
- Токата
- Ноктюрн
- Бурлеска