Тетяна Грицан-Чонка

        КОЛИ  Темрява покриває Тіло, можна просто закрити очі. Але коли темрява покриває душу, очі не можуть тут зарадити, бо то вони стають собою і тією темінню… То вони надто чемно приймають тіні, носять тіні, натягують на себе маски. Тоді стає так пружно, так, ніби ти у великій Кулі, а вийти не можеш, бо скрізь темно, ще гірше – темінь навіть там , за межею Кулі…. І що тоді? Пронизаєшся в куток, виймаєш свою темінь Душі на середину Сфери, сподіваючись, що твоя темінь зробить світлішою темінь ззовні.

       ТАК БИ розводила мости цілу вічність, якби чорні пасма не ставали ще чорнішими, а між них не проходив би світлий відгомін Світла. Оскільки Світло має здатність бути у потенційно живому стані, то Живизна, якою б маленькою цяткою не була, має змогу нею бути. Тоді вже не може бути вічної темряви, бо промінчик проникнеться навіть під землю, куди ймовірніше, що навіть під Землю. Бо саме в темряві й ховаються світлячки, що несуть у собі Світло.

      Чим більща темрява, тим яскравіще світить та єдина Цятка, котра світліша за потемки, котра вирізняється рухом. Ставши рухом, МисЛею, стаєш Світлом, Живизною.

         І вже тепер, навіть Душа, заповнена темінню, може розгорітися. Тоді вже не страшна темрява ззовні, тоді очі не треба закривати, бо вони самі стануть тим Світочем, що пробивається назовні.

     Куля потроху стає ламкою, навіть безрозмірною, куля нейтрально приймає і світло, і темряву. Тепер півкулі  - Сонце, і кулі  ночі, маленькі тьмяні сфери, котрі дрібняться і дрібняться, аби розпливтися у часі. Їх несе Світло, рух…. Як жити в темряві? А просто, розжеврювати оту єдину жаринку, жаринку Життя. Тоді Життя витисне смерті за одвірки тієї ганебної, але неодмінної, існуючої попри все , темної частини Кулі, чи розбурхає рух так, як може тільки Світло.

ТОДІ йде справжня Ватра, котра не зупиниться, поки не вигорить вся чорнота. Залишить тільки білий попіл…

Читати також


Вибір редакції
up