Що відбувається у темряві. Юлія Сухорукова

Що відбувається у темряві. Юлія Сухорукова

— Розплющщщщ очі! — хтось шепотів хрипко зовсім поруч, нахиляючись до її обличчя так близько, що Емма відчувала, як легкий холодний вітерець торквся її повік на голосних звуках. Голос був незнайомий.

Серце закалатало, але вона щосили повільно вдихала і видихала повітря, вдаючи, що мирно спить. Якби вона навіть розплющила очі, нічого б не змінилося. Темрява, вязка і важка, навалювалася своєю вагою на кожну клітину її шкіри.

Щодня після заходу сонця дівчина щільно зашторювала вікно товстою чорнильною гардиною. Після цього ретельно перевіряла, щоб ні краплі світла не пробралося до кімнати, поки вона відпочиватиме. І тільки потім вкладалася у міцні обійми Морфея.

Напередодні Емма повернулася з роботи така втомлена, що не було сил повечеряти, і вона одразу лягла в ліжко. Шкільна метушня, галасливі прерви та гамір дітей забирали з молодої вчительки всю енергію. Перед сном вона уявляла, як величезна чорна діра ковтала її, забирала і проносила крізь глухий космічний простір.

— Розплющщщ очі! — голос ставав голоснішим і пронизливішим, леденячим тремтінням проникаючи через голову в клітини мозку, змушував волосся підвестися біля коренів.

Еммі на мить здалося, що крізь тонку шкіру повік з темряви їй стали проглядатися контури з великою гладкою головою, наче покритою срібним латексом. І дві великі чорні западини – очі. Тіло заніміло, а серце сповільнилося, ніби розкачаний маятник, що зупиняє свій рух.

— Розплющ очі! — голос ставав на тон нижчим. Край ковдри ворухнувся біля шиї, ніби маленькі пальці торкнулися і випадково прим'яли його. Губами вона відчула новий струмок повітря, наче чийсь тихий подих. Потім легкий дотик до лівої щоки. Наступної секунди пташине перо ледь торкнулося її обличчя.

— Емма, Емма, розплющ очі! — крило пройшло по щоці, нові удари серця відбивались в скронях. Дуже повільно вона прочинила повіки, вдивляючись у щілинки між віями.

— Розплющ очі, — пролунало ще раз. Вона відкрила очі назустріч своєму страху. Кєша, папуга, якого їм із мамою подарували місяць тому, сидів біля обличчя та стискав між кігтиками край ковдри. — Цссс, Цссс, Цссс. — зацсокав він, побачивши розплющені очі хазяйки.

— Кєша! Ти заговорив!!! — серце Емми вибухнуло вже від почуття радості. Вона присіла на ліжко. Очі так звикли до темряви, що бачили кожну пір’їнку на сірій пташці. Він пройшовся по ковдрі біля колінок, наминаючі її маленькими лапками, і провсяк випадок ще раз повторив:

— Розплющ очі, розплющ очі, Емма!

Щоразу саме так казала мама, коли будила Емму на роботу зранку.

Читати також


up