Що відбувається у темряві. Берліна Тетяна. У темному-темному місті
У темному-темному місті, тобто не зовсім темному-темному, але часом темному-темному, проте не всюди. Менше з тим. У темному-темному місті, темному-темному районі (тут точнісенько), на темній-темній вулиці імені Володимира Володимировича, тільки не подумайте поганого, Маяковського, у темному-темному під’їзді темної-темної багатоповерхівки, у темній-темній квартирі жив Сашко. І мріяв він... Взагалі-то багато про що, але саме зараз мріяв про власний повербанк. Дома звісно був повербанк, але на всі гаджети його було замало. Батьки заряжали свої телефони, а на Сашковий часом не вистачало. “Нічого, менше будеш в телефоні сидіти”, казала мама, а і справді, що у ньому сидіти, як інтернету все одно нема, хіба що старі стрілялки поганяти або музику послухати, що раніше скачав. Але ігри швидко розряжали телефон, довго не постріляєш. Тому Сашко став частіше ходити у гості до свого однокласника Васька, що жив кількома поверхами нижче, грати у шахи. У школі вони не товаришували, у кожного з хлопців були свої приятелі, але це був найближчий сусіда і з ним було веселіше у ці темні-темні зимові каникули в темному-темному районі темного-нумайжетемного міста.
От і сьогодні Сашко взяв пачку чіпсів та відправився у гості. Раніше мама сердилась, коли він надто захоплювався чіпсами, змушувала їсти гарячі супи та каші, а зараз не лається, а і сама їх купує та навіть їсть. Отже Сашко із чіпсами вийшов з темного-темного коридора до темного-темного під’їзду і повз темний-темний ліфт попрямував темними-темними сходами з дванадцятого поверху на восьмий. Постукав умовним стуком у темні-темні двері, бо дзвінок без електрики не працює. Васько відкрив двері та засліпив якравим світлом ліхтарика. Ліхтарик був чудовий - на сонячних батареях. А ще переключався з вузкого променя на кінці на широку бокову поверхню, що м’яко світилася на столі, якщо поставити ліхтаря торчма, читати не дуже, але для шахів те що треба.
Але сьогодні Васько був явно не налаштований на шахи. Він швидко затяг Сашка всередину квартири та мовчки потягнув коридорм до своєї кімнати, подалі від сторонніх вух.
- Ходи швидше, таке дізнався, - схильовано заявив він здивованому Сашкові. - Ти ж хотів повербанк? У мене ідея!
І він таємничо зашепотів щось товаришу на вухо. По тому хлопці змовницьки перезирнулися, відкрили чіпси і взялися до роботи. Включили ноутбук, створили у ворді новий документ і... мовчки заклякли на кілька хвилин. Сашко навіть запропонував поки що вимкнути ноут, щоб не розряджався, але Васько лише махнув на нього рукою. Тож почали. Спочатку поволі, а далі все більш захоплено, сперечаючись та відштовхуючи один одного від клавіатури. Аж поки на екрані не заблимав індикатор низького заряду. Засмучений Васко зберіг написане та розтратовано захлопнув ноутбук.
- Тягни якогось зошита, - не розгубився Сашко.
- Тільки писати буду я, а то потім твої загогулі не розберу, а мені ще у комп заводити, - кинувся Васько.
І, підсунувши поближче чарівний ліхтарик, обидва схилились на зошитом. Час спливав непомітно. Ось і остання крапка. Задоволені хлопці перевели подих та захрумтіли залишками чіпсів.
Аж тут заграв Сашковий телефон. Схопився: матуся шукає. Слухавку не взяв, все одно без світла нічого нечутно, добре хоч дзвоник крізь темряву пробився, може мама не вперше телефонує, став похапцем збиратися додому.
- Не хвилюйся, я все зроблю, - запевнив Васько. - Коли світло з’явиться...
І побіг хлопець додому: з темного-темного коридора у темний-темний під’їзд, темними-темними сходами з восьмого на дванадцятий і повз темний-темний ліфт до своєї темної-темної квартири.
Васько стрімко влетів до класу:
- Сашко! Сашко!! Ти бачив?! Бачив?!! Ми виграли!!!
Сашко ошелешено дивився на свого друга. Так, після темних-темних зимових канікул вони потоваришували.
- Ти що, не дивився на сайті!? Забув як інтернетом користуватися? - засміявся Васько. - Вже 5 лютого, оголосили результати конкурсу оповідань про темряву. Яке ми писали у темряві. На канікулах. Сашко, ти що, забув? Ми виграли повербанк! Ти виграв повербанк, про який мріяв!
- І справді, забув, - посміхнувся хлопець. - Так, 5 лютого. Тільки навіщо мені повербанк в місті, де тепер завжди є світло...
