Що відбувається у темряві. Сивак Софія. Квіткова ковдра

Я сиділа так ніби у дитинстві граючи у хованки та щиро вірячи в усе, що тобі розповідають
про чарівні світи. Тихенько, боячись пошорухнутись та так затамовуючи подих, що
забуваєш дихати, а потім шалено ковтаєш те повітря думаючи, що вже ніколи не повернеш
звичний темп.

Дивно, що я саме це згадала. Я сиділа на кутику стільчика - старого «соєтського стула». Лак
яким покриті всі дерев’яні деталі вже давно почав лущитись. Знаєте лак відшаровувася
продовгуватими полосочками, раніше я любила їх відколупувати, але зараз дивлюсь і не
можу зрозуміти чому саме так він лущиться. Ці дурні нічні думки, що так засідають у
голову.

Ніжки мали перепонки, по одній з кожного боку, певно вони мають якусь функцію
стабілізації, але мій дід завжди використовував їх як вішак для шкарпеток. А що ви думали
не кинув же, а культурно повісив.

В темноті важко не думати, ти майже нічого не бачиш, не можеш порозглядати, саме тому
мозок починає генерувати свої максимально рандомні думки. Але я знаю кожен куточок цієї
кімнати, кожен її сантиметр. Мені здається якби я на хвилину втратила зір, то з легкістю
змогла показати що де знаходиться. Ні не просто сказати - правильно піднятися
навшпиньках аби тицьнути пальцем прямо в ціль.

Сьогодні місяць освічував кімнату яскравіше чим зазвичай. Але аби роздивитися сам місяць
треба було стояти у самісінького вікна, бо інакше я б бігла закривати вікно старими тюлями.
От правду кажуть ті психологи про відбитки на психіці з дитинства, бо тож баба говорила,
що не можна аби місяць світив на тебе з вікна коли ти спиш. Я вже не пам’ятаю причини і
якщо подумати не вірю у то, але все одно так роблю і робитиму.

Мої очі закінчили екскурсію кімнатою і погляд впав на нього.
Його очі почали свою екскурсію, вони повільно рухались то в один бік то в інший, потім
зупинялись. За декілька хвилин вони знову починали блукати.

— Цікаво, що він бачить? - ненароком ледве в голос промовила я намагаючись не
закашляти.

Навряд чи то прогулянки куточками кімнати мого діда в якій він втретє. І тут моє тіло
почало зжиматись, потрохи окутуючи себе тривогою. А це відбувається так швидко, як
провалюються у сон: спочатку повільно, а потім одним разом.

Його очі знову почали щось видивлятися, вони вже не повільно рухались зупиняючись, а
бігали з однієї сторони в іншу.

Тіло охололо. Зараз чи ні?

Що йому сниться?

Знаєте, кажуть коли ми рухаємо очима під час сну, це не якісь там рефлекторні дії, а ми так
спостерігаємо те, що відбувається у нашому сні. Форматується усіляка інформація пережита
нами на передодні або ж мучає травматичний досвід.

Сподіваюсь, йому не сниться знов те саме завдання, яке він так оповив павутинням
таємниць. І ти б хотіла дізнатись усе про той день, але він не каже - подібне навіть з
побратимами згадувати тяжко, не те що розказати своїй дівчині.

Від цього певно стає спокійніше, ти не знаєш усього, тому краще можеш допомогти йому
повернутися до нормального життя. Але ж ні, ти намагаєшся усіляко уявити що ж там
такого було, що тобі не варто знати і від цього моторошно. Потім ти починаєш розуміти те,
що ти навіть і уявити не можеш, не можеш видумати і половину з того, що з ним відбувалося
- тут починається ступор.

Чи можливо він вже відходить і зараз йому сниться наш заміський будинок про який він так
мріяв. І він разом з друганами розбудовує стару хату, що впала з бухтибарахти спадщиною
на голову. Тягають доски, дсп як вони кажуть.

Очі почали миготіти як прикраса з новорічної ялинки, я ледь не впала з того стільця. Може
вже пора обійняти, сильно зажати в своїх обіймах і прикрити ковдрою в старомодну
квіточку. Чи ще рано?

Я не хочу щоб повторювались ті ночі коли він криком підривався, ні не тому, що я
налякалася не на жарт, а тому що дуже не хочу аби йому було так боляче. Знаєте, що
зазвичай допомагає? Це чиєсь буркотіння на фоні чи то музика, подкаст чи аудіокнига, так
людина певним чином розслабляється і краще засинає відчуваючи яиюсь присутність. Він
дуже опирається аби включати так звану колискову, бо він справжній мужчина, яким не
потрібна допомога. Розкриваю вам карти, по правді кажучи ті шоу які я почала дивитись на
ніч, то тільки заради його фону, але він того не знає.

Його очі бігали так, що здавалося скоро вії підлетять догори. Мої пальці легесенько пробігли
ковдрою і торкнулися його руки.

Мені дуже лячно... Я довго наважувалась, поки не зрозуміла, що треба саме зараз. Гадала,
обійму його так, що йому буде важко дихати. Але перевзбуджений мозок часом думає те, що
не співпадає з реальністю і мого виснаженого тривожністю тіла вистачило тільки на те аби
легенько пригорнутися до нього та вципитись пальцями вільної руки у його плече. Я дихала
йому прямісінько у вухо. Він поворухнувся декілька разів.

Мої м’язи так зтягнулися від хвилювання, а моє тіло ще ніколи не було таким підтягнутим,
здавалося зараз судоми розійдуться усім тілом.

За мить трошечки розплющуючи очі, дуже сонним голосом ледве він сказав - «Га?».

— Я тебе люблю, Ромо.

Кутик його губ вздригнувся, певно він усміхнувся і я накрила нас тією квітковою ковдрою.