Що відбувається у темряві. Олег Майборода. Той, хто боявся темряви
Закотилось сонечко за обрій. Темно стало в лісі. Не видно жодної стежини.
Лише тіні дерев на галявині чудернацьки застигли при місячному сяйві. Аж
раптом в повітря піднялась блискуча жовто-зелена цяточка, схожа на
малесеньку зірочку. Покружляла довкола кремезного крислатого дуба, який
стояв осторонь, і приземлилася просто на одну з його гілок. Потім ретельно
склала крильцята і розгладила лапками черевце, яке випромінювало світло.
Та це ж світлячок, якого звати Ліхтарик, сів перепочити під час нічної
прогулянки:
– Як гарно!
– Що ж тут гарного, коли майже нічого не видно?! – писнув хтось поруч
тоненьким голоском.
Здивувався Світлячок:
– Хто це зі мною розмовляє?
– Це я – ТОЙ, ХТО БОЇТЬСЯ ТЕМРЯВИ!
– Нічого собі! – ще більше здивувався Ліхтарик. – I де ти від неї ховаєшся?
– Звичайно, що в дуплі дуба, – продовжив незнайомець.
– Отакої! А можеш вилізти зі свого сховища?
– Я не хочу знову! – запищав таємничій незнайомець. – Темрява – це дуже
страшно!
– Навпаки! Це дуже весело і цікаво! – сказав Світлячок. – Гайда за мною, я
тобі покажу!
А потім запитав:
– Ти літати вмієш?
– Авжеж! –на цей раз більш сміливіше озвався ТОЙ, ХТО БОЇТЬСЯ ТЕМРЯВИ. –
Тільки прошу, лети попереду і не озирайся – будеш мені шлях освітлювати,
щоб не так лячно було…
Птах зі строкатим забарвленням і банькатими очима широко відкривши
дзьоба шугав у нічному небі.
–Привіт! Я Дрімлюга – чемпіон з маскування! – привітався до нічних
мандрівників. – Вдень відпочиваю на гілках дерев, причому сідаю завжди
уздовж їх. Тому й не важко переплутати мене з сухим сучком. А вночі я ловлю
комарів, мошку та інший дріб’язок. За це прозвали мене корисним
комахоїдним птахом! – додав Дрімлюга і уважно подивився на Світлячка.
– Летимо швидше! – прошепотів Ліхтарик своєму попутчику на льоту, і різко
додавши швидкості, почав знижуватися:
– Екстрена посадка!
Гоооп! І вже на землі біля пишно вкритого духмяними різнокольоровими
квітками чагарника.
– Оце так відірвались! – розсміявся Світлячок, а ТОЙ ХТО БОЇТЬСЯ ТЕМНОТИ
сказав: – І нічого смішного не бачу! Темрява все одно дуже страшна.
– А я так не вважаю… – раптом озвався чагарник з квітками. – Недарма мене
називають «Нічною красунею» або по-науковому Мірабілісом. А все тому, що
мої квіти розкриваються надвечір, а закриваються на світанку.
– Так-так… – зафоркав Їжачок, який притупотів на шум. – Мій будиночок
недалечко і я завжди спостерігаю нічне цвітіння. До речі, я теж більше сутінки
уподобаю. Не спекотно і поживи більше!
– Точно більше! – раптом запугукав Пугач, який сидів неподалеку на березі.
Аж раптом як витріщить свої бурштинові очі..! Друзі – хто куди..! І опинилися
на болоті. Чують голосне бухкання, схоже на рев бика. А то пташка – водяний
бугай – серенаду співає для своєї нареченої.
– Мені, – каже, –вночі ніхто не заважає. І я себе відчуваю справжнім
співаком...
Потомлені і сонні мандрівники вранці повернулись на таку знайому галявину
з крислатим дубом.
– А все-таки дійсно було дуже цікаво і весело! – раптом сказав ТОЙ, ХТО
БОЇТЬСЯ ТЕМРЯВИ. – Дякую тобі, Ліхтарику!
Перший промінчик сонця осяяв галявину і світлячок побачив замість ТОГО,
ХТО БОІТЬСЯ ТЕМРЯВИ маленького кажанчика, який усміхався йому:
– Як стемніє – прилітай!
