Що відбувається у темряві. Алексендр Пономаренко. Дача
-Тільки-но намагався натиснути на курок, силует зникав, і чиїсь невидимі холодні дужі руки починали здавлювати горло – тоді пересохлими губами починав шепотіти «Отче наш» -і ці руки послаблювали тиск, дихати ставало легше, але і тінь зникала. Тоді знову брав рушницю і в цілковитій темряві на горищі чекав; знову з’являлася тінь і було виразно чути кроки, а надворі в цей час протяжно вили собаки; я знову брав свою «іжівку», заряджену жаканом, і в нічному мороці цілився знову, але знову – вже в котре –все починалося спочатку: я навіть чув чиєсь важке дихання, знову встигав прошепотіти молитву, а коли приходив до тями, знову брав рушницю, вже не вірячи, що це пекло колись закінчиться. Боявся одного: ці дужі руки колись задушать мене, і хто тоді моє тіло, обгризене пацюками, знайде на цьому горищі.
Нічні кошмари продовжувалися: лише повертало за північ, з горища доносився або стогін, або чиїсь кроки, або все разом – і тоді вже було не до сну. Попросив побути зі мною свого колегу з міста, так він ледь не збожеволів і сказав, що добром це для мене не закінчиться. Мої нерви, хоч я не з лякливих, здали, і п ісля третьої ночі чергування на горищі відмовився від ідеї жити влітку в селі – і нарешті відчув спокій. Але ж прикинь: цю дачу за 40 тисяч гривень – хай вони горять ясним полум’ям разом з дачею – я придбав, аби влітку ходити на риболовлю, на полювання, по гриби – для мене тут справжнє ельдорадо, а ще, прикинь, як оцю всю маячню розповісти дружині, але повірила і заспокоїлася.-Іван прикурив загаслий недопалок і продовжив: -Мені ж ніхто тоді не сказав, що саме я купую; та і в кого спитаєш, як на вулиці дві хати; це вже пізніше від одного діда довідався, що я вже четвертий покупець, а хату цю колись збудував один селянин із зруйнованої комуністами церкви, і ніхто більше місяця в цій хаті не жив, а оце сьогодні приїхав забрати інструменти.
…Ось таку історію розповів мені однокласник, якого не бачив з того часу, як закінчив школу. Я повертався від тещі в місто – приїжджав на вихідні копати картоплю, і тепер іноді уявляю, як Івана на тому горищі душать чиїсь дужі холодні руки…
