Що відбувається у темряві. Павло Совєтов

З давніх – давен пітьма плекала розуми і душі. Для одних щось темне асоціюється з чимось моторошним, для других – загадковим, для третіх – спокусливим. І дійсно, коли ти бачиш поряд із собою контури коханої людини, її плавні рухи, тендітні торкання твого обличчя, руки … І при цьому ти сяєш. Вона бачить вогоньки-ліхтарики твоїх очей, полум’я душі. І нема ні слів, ні музики, лише двоє, сидячи разом, які одні в своєму маленькому світові.

І таких світів дуже багато! В кожному домі, в кожній хатинці, в кожній світлиці є морок, який бажає скорішого зближення родини. Але, чи однакова темрява?

Темрява оманлива та спокуслива.  Якщо прислухатися, то можна почути, як пітьма починає говорити голосами тих, кого ми так давно хотіли почути –  грубий голос татуся, медові мамині слова, ранкове щебетання дочки чи сина. Темрява жорстока і безжальна.  Коли ти з ними на самоті, здається, що треба було сказати ті слова, треба було сказати про почуття, треба було сказати, послухати … Але є лише ти і пітьма.

А потім – з’являється світло. Закон збереження такий, що після темряви йде світло. Трапляється таке, що пітьма не уходить, вона ховається десь у кутку та чекає наступного часу. Невідомо, коли це станеться, невідомо, яким голосом розмовлятиме і що саме хотітиме, проте завжди, коли зникає світло, мусиш пам’ятати одне – у темряви є ти.