Війна, кохання, перемога. Сергій Сіваченко
Йому за двадцять. Звати – Валентин.
Сержант-артилерист у добробаті.
Він не святий. Зостався геть один,
Коли рашистський «град» по рідній хаті
Влупив. І там загинула вона –
Кохана, найдорожча та єдина.
Казала, як закінчиться війна,
Народить неодмінно доньку й сина.
Все втратилось… Відтоді Валентин
Із позивним «Амур» забув про святість
І нищить, не рахуючи годин,
Усі редути варварські, трикляті!
Не стрілами пронизує серця
Тварюкам, а осколками снарядів!
Він не боїться смертного кінця,
Бо в раї отаких приймати раді.
Оскільки без напучень та вагань
Товче у пах москальських ловеласів
За кожне з покалічених кохань,
Підірваних на вражому фугасі.
За кожну з посирічених родин
І на вустах нелишений цілунок
Таврує кляту нечисть Валентин!
А уночі його кохана юна
Заходить тихоплинно в напівсон,
Стрибнувши з занебесної хмаринки.
Цілує та чіпляє на погон
Найпершу зірку, наче валентинку.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
Поділитися