Микита Рижих. Добірка віршів «Усе даремне»

***
Цей вірш синього запаху
Кольору зморшок на небі
Форми чорноти в прозорій воді
Цей вірш зранку підхоплять во́рони
Та кинуть з небесної висі 
На крижані бетонні сердечні скелі
Усе даремне

***
Повісьте на стіну синє небо
І не лягайте спати
Дивіться на стіну
Чекайте
Доки з вами заговорять
Ті у кого з крана тече
Гаряча або холодна війна*
Вони вам приготують м’яса
Уб’ють білу мишу в холодильнику
Насиплять цукру на гнійні рани
Тоді ви прокинетесь у ліжку
Перевернетесь у животі
Поле ліжко для сплячих цивільних військових
І чому ви не хочете прокидатися
Згідно з
Інструкцією
Повісьте на стіну синє небо
І не лягайте спати
*Примітка: Цитування відомого художнього ходу Ії Киви

***
У сірій
Миші
Живуть
Сірі
Сирі
Сири
Ковбаси
З'їдені в 
Різдвяну ніч
О першій
Годині
Часу
Обмаль
І сірі
Нещасні діти
Підходять
До ліжка
Матері
Шепчуть
Нам більше не страшно
Нам більше не страшно
Нам більше не страшно

***
Підстрілений танком міною брудом ненавистю словом

Заповідний бізон
Опадає тихенько
У кипу листків
Вільшаного лісу

Що він бажає
Тут знайти
У кипі листків
Вільшаного лісу

Знаю колись ми
Житимемо разом
У кипі листків
Вільшаного лісу

А наші діти
Ніколи не помруть

А наші діти
Сміятимуться над

Останньою у світі самотньою людиною

Такою схожою на бізона

У кипі листків
Вільшаного лісу

***
Учора надходила звістка
Про море про бурі печалі 
Мовчазні зазіхання вітру

Про білих птахів на деревах

Синоптики позіхали
Звістка прибула даремно та навіки
Розтанула на території невідомого міста

Разом із хвилями поцілунків бомбардувань
Доторкнися до мене будь-якою мовою
Виникни переді мною ніби весняна трава
Викинь вперед у майбуття моє сьогодення

Місто було зашифроване сном
Земним або потойбічним

Вчора наставало щось нове
Наближалося разом із повітрям
Торкалося губ наче окраєць хліба
Лежало в площині вісі абсцисс паралельно всесвіту

Сьогодні ж це нове перетворилося на птаха
Та полетіло собі в аттавізм серця
Аби сповільнювати його стукіт
Аби зустріти цю атомну зиму в холоді

Пташки співали мовою анагана
Мова анагана жива або мертва
Мова роботів або поетів
Мова мова чи мова деструкція

Ніхто тепер не дізнається
Ніби білі примари
Птахи на деревах

Білі примари
Птахи на деревах

Білі птахи 
На деревах

Птахи 
На деревах

Птахи

І раптом нічого
 
***
У джмелів два серця
Першим вони страждають
Другим прощають  усе на світі

У джмелів двоє легень
Першою легенею вони дихають
Другою легенею співають дзінь дзінь

У джмелів два ока
Першим вони бачать усе довкола
Друге вони закривають аби нічого не бачити

У джмелів два вуха
Першим вони чують одне одного
Другим чують власний голос

У джмелів дві душі
Першу вони використовують за призначенням
Другою вони діляться з усіма людьми та комахами

У джмелів два тіла
У першому тілі вони відчувають біль
У другому тілі вони відчувають сенс буття

У джмелів дві тіні
Перша тінь проявляється на світлі
Друга тінь потерпає у темряві

У джмелів два життя
А от навіщо їм потрібне життя
Цього вам не скаже ніхто

***
Коли на землю спускається сон
Вона пише листи до ООН
І хвилюється: «Може, дійсно отримають?
А якщо прочитають?»

Коли на землю спускається Син
Божий тоді вона дивиться: ін
І ян змішуються з небом
І нам тепер буде не до цього…

Неначе церква посеред поля
У небі ластівка

І це тоді коли розвинене людство
Дивиться в небо
Будує величезні  літаки та боїнги
Ластівка
Там літає
На своїх крильцях
І цілий світ їй здається маленьким та чепурним

Наче учень серед буденності
Гризе граніт землі
Донька синього неба 
Вільна птаха і думає:
«От якби ж мені таку ООН»,
«От якби ж мені було куди писати листи»

Висхлі люди
Сидять на підвіконні
З клаптиками паперу
Хочуть літати так само вільно
Як ластівка

***
1
Ключ журавлів
Як килим вишивають
Себе у плоті неба ті птахи
Вони не знають що вони

Схожі на квіти
Схожі на нитки
Схожі на голки

Вони відкривають
Своїм ключем
Нові двері

Це схоже на малюнки дизайнера
Це схоже на фотографії фотошоп
Це схоже на вигадку якогось дорослого

2
Іноді хочеться просто дивитися на небо
Коли по ньому летить ключ журавлів

Іноді хочеться нудьгувати
А іноді
Ти і сам перетворюєшся на птаха

Та одного разу
Обов'язково приходить 
Хлопчисько з рогаткою
Та стріляє з неї в ключі
Від вічності

І тоді хочеться
Вимкнути світло
Поплакати подуріти

Покликати дідів матерів
Але вони ще такі діти

Тоді виходить треба кликати вчителів
Але вчителів не буває в дитячому світі 
Зламаних іграшок і ляльок