За органом відразу відчувається духовність

Духовну велич Львова насамперед творять люди. Сьогодні продовжуємо розповідати вам про них. Про тих, хто самовіддано і фанатично, щоденною мурашиною працею вкладає своє життя у духовність нашого міста. Спілкуємося з провідною українською органісткою, солісткою Львівської національної філармонії, Рівненської філармонії, а також Будинку органної та камерної музики у Львові Оленою Мацелюх. Вона виступає зі своїми концертними програмами по всій Україні і постійно гастролює у Швейцарії, Німеччині, Франції, Іспанії, Польщі, Чехії, Данії та США. Наша розмова сьогодні про дитинство, любов до музики, незвідані глиби органу, музичну духовність; про наукові досягнення і про органну музику України та Чехії; про перемоги на Міжнародних конкурсах і організацію Фестивалів органної музики; про лікувальні властивості органа, про виклики пандемії, а також – про мрії і плани на найближчий час.

Під час бесіди з нами присутній відомий український композитор, музиколог, видавець і етномузикознавець Богдан Котюк, який є незамінимою творчою підтримкою для пані Оленки.

Спілкуємося з пані Оленкою в неї вдома. Органістка скромно зізналася, що до 6 ранку працювала над науковою працею, а в планах на день в неї ще багатогодинна репетиція і вечірній концерт у Будинку органної та камерної музики у Львові. Із перших хвилин Олена Мацелюх вражає силою відданості та любові до музики…

Х. К. Пані Оленко, насамперед дякую Вам за те, що у своєму щільному графіку серед репетицій і наукових досліджень знайшли час для розмови. Для початку розкажіть трішки про себе. Нам цікаво дізнатися якою Ви були дитиною? Чим займалися в дитинстві? Якою є Ваша освіта?

О. М. Ой зараз важко точно пригадати якою я була дитиною. (Усміхається – ред.)Та була звичайною дитиною, яка особливо нічим не відрізнялася від інших. Моя родина була музичною, проте я ніколи не ставила собі мету стати музикантом. Хоч виросла і сформувалася у середовищі постійних концертів. Дуже часто сиділа за кулісами, а ще частіше відвідувала музичну школу, в якій працювала моя мама. Так я спробувала себе у музичній сфері і відразу відчула, що музика є справді моєю справою. Після школи я поступила в Івано-Франківське музичне училище ім. Дениса Січинського. На мою думку, я би і в інших сферах змогла досягти якогось успіху, бо беруся за роботу наполегливо. Мені також подобалася медицина. Після музичного училища поступила вчитися у Консерваторію. Закінчила Консерваторію. Я пройшла традиційний шлях для музиканта. Фанатично працювала і продовжую працювати над собою. Щодня з ранку до ночі.  Особливо це проявлялося колись і мені це дуже подобалося і зовсім мене не втомлювало. Часто їздили до Польщі на концерти, а відразу після концертів зранку виходила на роботу.

Повертаючись до Вашої родини. Якою була спеціальність ваших батьків?

О. М. Моя мама працювала у музичній школі, але паралельно вона грала у камерному оркестрі на фортепіано. Мені страшенно подобалося поєднання камерного оркестру і фортепіано. Тато на той час працював в Інституті Нафти і Газу і був його  доцентом, а згодом професором кафедри інформатики і сучасних технологій. Але дуже любив українську пісню і дуже багато співав по всіх хорах Івано-Франківська. Він не був професіоналом, а тенори завжди виділялися. Тому йому дуже часто казали, що більше нетреба, тихіше. Тоді він ображався і йшов з хору. Потім знову повертався і це тривав такий безкінечний процес.

Екскурс пані Оленки в дитинство  доповнює пан Богдан Котюк

Б.К. Я хотів би закцентувати увагу на тому, що мама Оленки безпосередньо пов’язана з музикою, а батько з наукою. Це відіграло колосальну роль в її житті: вона зуміла в собі поєднати музику і науку. Тому її досягнення – це 5 перемог на Міжнародних конкурсах і Ґран прі у Версалі. І це лише за останні пів року! А на завершення 10-ти річної титанічної праці ще цього року планується захист докторської дисертації в Університеті Палацького в чеському місті Оломоуц.

Х.К. Справді неймовірне поєднання. Пані Оленко,  як у вашій сім’ї прив’язували любов до музики?

О. М. Чогось особливого не було. Концерти в нашій сім’ї були звичайним явищем, тому не вважаю їх чимось особливим. Ми весь час ходили в театри і на концерти. Це звичайні буденні дні для творчих людей. Такими вони були і у моїй сім’ї.

О. М. Під час навчання в музичному училищі з колежанкою поїхала до Риги на екскурсію. На той час це була шалена атракція і далекий закордон. Там нам запропонували різні екскурсії, серед яких було відвідання Домського собору, де грав орган. Коли я почула як звучить цей інструмент, в той момент я для себе остаточно вирішила, що гратиму на ньому. Так я впродовж чотирьох років навчання в училищі мріяла навчитися грати на органі. А коли поступила в Консерваторію до Львова, то дізналася, що в нас є факультатив, де навчають грати на органі. Вирішила відразу записатися на цей курс. Моєму розчаруванню не було меж, коли я прийшла до декана, а він сказав, що з першого курсу на цей факультатив не записують. Коли я прийшла через рік, то цей факультатив закрили. Таким був мій початок.

Тоді я познайомилася з українським органістом і органним майстром Віталієм Півновим. Проте дуже швидко наші шляхи розійшлися і повернулася до органу тільки через декілька років. На той час директор органного залу запросив мене  на декілька концертів замінити Півнова, на час його гастролей за кордоном. Моя заміна тривала впродовж місяця і  за цей час я остаточно переконалася, що це мій інструмент.

Проте доля мені кинула випробовування і ще десять років я тільки хотіла цей інструмент опанувати. Мені казали, що нетреба двох органістів. На той час в органному залі була Надія Величко і в мені не було потреби. Таким чином близько десяти років я плекала в душі надію стати органісткою. Важливо зазначити, що коли я тільки починала  грати на органі, то було дуже складно, бо не було з ким порадитися. Органістів взагалі як таких не було.

В той час, десять років тому, доля подарувала мені зустріч з композитором Богданом Миколайовичем Котюком. Власне перші твори, які я грала на органі  – це були його твори. Стало набагато простіше, бо  пан Богдан приходив на репетиції, слухав і завжди підказував мені що потрібно поправити і як краще вдосконалити. В нас розпочалася дуже цінна співпраця. Це дуже важливо, коли є людина, яка Тебе підтримує і вказує на те, що ти не чуєш.

О. М. За цей період я працювала концертмейстером у філармонії і у ансамблі «Намисто» МПК ім. Гната Хоткевича. Зараз я є солісткою-інструменталісткою Львівської національної філармонії. Роботу в «Намисті» я не залишила до нині через те, що мені дуже близьким є український традиційний фольклор, який пропагує керівник ансамблю Марія Сергійчук. «Намисто» відроджує колядки, веснянки, гаївки, щедрівки, купальські пісні – найглибший прадавній пласт української народної пісні. Це мені страшенно подобаються.

Х.К. Розкажіть, будь ласка, більш детальніше в чому особливість органа? Наскільки важко на ньому грати музичні твори?

О. М.   Орган – це незвідана глиба науки. Кожного разу, коли сідаєш за нього, то розумієш, що не вмієш грати. Скільки би ти не вчився, щоразу починаєш як вперше. Орган – це симфонічний оркестр. Він продукує ту саму масу звуків, що і оркестр. Це важливо зуміти передати. Це дуже складно, бо важко поєднати руки, ноги, перемикання регістрів і перегортання сторінок. Справедливо кажуть, що орган і арфа – це два найскладніші інструменти. Це справді так.

Перевага органа в тому, що коли люди приходять в органний зал, то вони спокійно висиджують до двох годин. Бо наприклад, якщо прийти у філармонію і слухати скрипку, то стільки часу ніколи не витримаєш. Ні вокал, а ні фортепіано людина не може стільки часу слухати, бо втомлюється. Сама природа цього інструменту є дуже важливою. Якщо у скрипці вібрує струна, а у трубі – вібрує сам інструмент, то в органа вібрує стовп повітря, який знаходиться в органних трубах. У такий спосіб повітря вже у зміненому стані як звукові хвилі виходить назовні – починає вібрувати ціле приміщення. Ці вібрації дуже приємно і позитивно впливає на людський організм. Вчені говорять про органотерапію і про те, що люди виліковувалися завдяки органним вібраціям. Орган має лікувальні властивості.

Б.К. Цікаво, що орган не виготовляють, а будують безпосередньо під храм. Орган разом з акустичними характеристиками довколишнього простору творять єдине й неповторне ціле. А оскільки двох однакових органів не буває та ще й кожен простір, в якому розміщується цей неповторний інструмент є унікальним – то безліч варіантів активного впливу на слухача органних звукових вібрацій.

Кожен орган має свою особливість. Наприклад, у Львівському будинку органної та камерної музики встановлено орган, який по праву вважається сьогодні найпотужнішим і найдосконалішим в Україні ще й завдяки неповторній акустиці барокового храму Святої Марії-Маґдалини, де його було встановлено у 30-х рр. 20-го століття.

За скільки часу Ви відчули себе впевнено на цьому інструменті? 

О. М.   На це пішло десять років. Вже тепер  почуваю себе доволі впевнено, хоч прекрасному нема меж. Коли приїжджають органісти з-закордону, то це як взірець для мене для ще більшого самовдосконалення і опанування цього інструменту.

Х.К. На органі переважно виконують духовну музику. Як налаштувати струни своєї душі щоб виконувати її так, щоб це була немовби розмова з Богом у мелодії? Чи може виконувати духовні твори Баха атеїст?

О. М. Спеціально налаштувати себе нереально. Ці відчуття або є, або їх нема. Сила музики дуже сильно емоційно підносить і ти відчуваєш її і переживаєш по-своєму. Я собі уявляла Ісуса Христа, який стоїть наді мною. Я була дуже щаслива, що нарешті сиджу за цим інструментом. Коли граєш на органі, то забуваєш про все. Підсвідомо підносишся на вищий рівень. Дуже важко визначити якусь межу, де є сакральність, а де її немає. Коли сідаєш за орган, то вже відразу відчуваєш духовність.

У випадку з органом я переконана, що не людина його обирає, а інструмент вибирає собі людину. Мені слушно колись казав мій вчитель В.М.Півнов, що орган будь-кого до себе не підпускає. Він собі обирає людей. І тільки обрані люди залишаються біля органа. Цікаво, що орган любить робити різні підступні справи. Час від часу зависає якась нота, якась педаль не грає. Найважливіше чи ти маєш силу волі і терпіння, щоб довести свою працю на ньому до якогось рівня і результату. Це надзвичайно складно і практично ніколи не виходить. Тільки людина з великою силою волі може залишитися біля інструменту і зможе його опанувати. А обранцями є ті, хто по-справжньому любить цей інструмент. Відповідно ці люди самі по собі є високодуховними, бо атеїсти до цього етапу не дійдуть. Вони не зможуть і не захочуть так мучитися, бо не розумітимуть заради чого.

О.М. Музикант зазвичай потребує дуже багато часу для репетицій.  Одна репетиція для нас є нічим. Це так, як коли треба вивчити вірш на 20 сторінок, а дають його прочитати лише один раз. Відповідно за один раз нереально вивчити, так і за одну репетицію нереально вивчити музичний твір. Якщо ти багато часу працюєш над інструментом, то досягаєш результату, якщо тільки один раз спробував, то результату не буде. Я переконана, що тільки високодуховні люди зможуть залишитися біля органу.

Думку пані Оленки доповнює Богдан Миколайович

Б.К. Насамперед я б хотів наголосити на тому,  що орган – це на сто відсотків той інструмент, який вибирає собі людей. Під час гри на органі треба настільки володіти своїм тілом, щоб вміти одночасно володіти різними ситуаціями. Настільки має бути відшліфована координація рухів. Уявіть собі, що ви диригуєте кожною рукою іншу схему, а потім підключіть ще ноги ще з іншими схемами. Спробуйте це відобразити одночасно. Без сумніву треба мати зовсім унікальний склад розуму і фізіологію, щоб опанувати це. Піаніст сідає за орган, який має ті ж самі клавіші, але гучність від натискання на них не залежить. Щоб змінити динаміку органіст має перейти на іншу клавіатуру. А це – вже перша проблема координації рухів. Для піаніста нормальний час підготовки – це 8 годин. Органіст за 8 годин зможе тільки перелистати ноти. А щоб вивчити, то треба ще 8.

О.М. Тобто це займає дуже багато часу. Якщо органіст має тільки годину на репетицію, то краще і не починати грати – бо лише зневіришся у своїх здібностях.

Х.К. Як ви готуєтесь до концерту? Чи маєте особливі традиції?

О. М. Особливих традицій нема. Сідаю і вчу твори. Для цього потрібно багато часу на репетиції. Традиційним і незмінним залишається лише постійний брак часу!

Х. К. Існує стереотипне уявлення, що для того, щоб почати відчувати музику потрібно мати відповідний вік? Як цього навчитися?

О. М. Це насправді неправильне питання. Відчуття музики або є, або його нема. Його не набудеш. Або ти з тим вродився, або ні. Дуже багато є музикантів, які не мають цього відчуття. Вони просто грають механічно і в їх музиці нема душі. То так само як з іноземними мовами. Хтось дуже багато зусиль  докладає і йому не вдається, а хтось схоплює находу і спілкується. Розвинена й інтелігентна людина цікавиться всім: музикою, поезією, виставами. Бували моменти, коли мені було забагато музики. Тоді я йшла в театр. Знала весь репертуар театрів Марії Заньковецької, Курбаса, страшенно їх любила. В цей момент була велика  потреба почути слово. Такими чином я поєднувала музику і слово. Людина, котра йде на концерт чи виставу це вже непересічна людина, бо вона прагне більшого, чим має на щодень.

Б. К. Сприйняття музики – це також робота. Це – робота над собою. Над цим треба працювати. Існує музика різної інформативно-художньої насиченості. Деякі види – це просто звукове тло, яке може заколисати, залишити нас безучасними, або спрацювати як гострий подразник – аж до фізіологічного болю чи відрази. Музику, яка несе в собі глибокі думки неможна трактувати як розвагу. Якщо ти її не розумієш – то це проблема не музики, а твого інтелекту, настрою чи бажання примусити власний мозок працювати.

Х. К. Дякую пане Богдане.

Пані Оленко, також прошу Вас розказати про ваші нагороди, які ви здобули за такий короткий час. Що це за нагороди і як це сталося?

О. М. Нагороди не були ніколи моєю самоціллю. Хоча багато виконавців, ще під час навчання у музичному закладі паралельно приймають участь у різноманітних конкурсах чи фестивалях. У мене так не вийшло, бо я закінчувала навчання по фортепіано. Відповідно, коли я тільки добралася до органа, то необхідно було вчитися і ні про які конкурси не могло і йти мови. Дуже часто я грала аж до того моменту, коли мені руки затерпали. Я почала їздити по всій Україні і Європі, бо у Львові концертів мені було замало.

Ми з’їздили всі можливі українські міста, де тільки є органи. У кожному концерті я грала твір Богдана Котюка. Тим самим пропагувала сучасну українську музику. Коли почався карантин стало дуже сумно як і всім, бо ми привикли до публіки, до концертів… А тут треба було чимось зайнятися. В червні я побачила інформацію про конкурс. Участь у ньому вимагала ретельної підготовки, щоб записати програму. Я мала виконувати найновіший твір. Завдяки конкурсу в мене появився стимул  відновитися. Так з допомогою моєї творчої партнерки Меланії Макаревич ми разом записали концертну програму. На другий день я спробувала сольно зіграти, мені пішло і я ще себе записала і ми відправили свої записи на Конкурс «Ворота надії» в Ізраїль. Яким було моє щастя, коли я перемогла у цьому першому Міжнародному віртуальному конкурсі для виконавців у найрізноманітніших категоріях!

І одразу аж у двох номінаціях: перше місце за сольне виконання на органі, а також за дует “орган-фортепіано”. У конкурсі приймало участь понад 200 учасників з 17 країн світу. В останньому конкурсі ми нарахували 700 учасників.

З цього конкурсу почалося наше музичне відродження. Опісля я подалася на другий конкурс в Києві. Виграла там призове місце. Після того в Чехії і на завершення в Франції.

Цікаво було, що в умовах конкурсу було зазначено, що результати не оголошують, а вони приходять приватно у посилці. Тому я ні про що не здогадуючись пішла на Нову Пошту за посилкою. Вона мені видалась трохи дивною, бо зазвичай мені документи пересилали у конверті, а тут прийшла коробка. Я відкрила і побачила цей кубок. Я була шокована… Кубок «Ґран-прі» для мене прийшов із французького Версалю.

Ще купа додаткових призів, серед яких курси англійської мови.

Х. К. Розкажіть, будь ласка про вашу наукову діяльність. Ви пишете докторат. Яка тематика? Які можливості перед Вами відкриються після його захисту?

О. М. Найщасливіший день в моєму житті був в момент, коли директор органного залу сказав мені, що  потребує дві органістки і дозволив виписувати репетиції щодня. До цього моменту я розуміла, що мені треба десь займатися. Тому ми з директором Філармонії замовили електронний орган в Італії. Якраз в момент, коли у Філармонію приїхав орган з Італії в той самим момент директор органного залу мені дозволив приходити на репетиції. Те, про що я мріяла впродовж десяти років мені впало в один день. Я стала як біля розбитого корита не знаючи куди мені тепер йти. Так в основному була в органному залі, але бігала у філармонію. Десь через рік я зрозуміла: що я граю, що і скільки всього вивчила, але водночас – я усвідомила, що не до кінця розумію – «Як іти далі?»

Я відчула, що мені потрібне наукове підґрунтя і викладача, який би мені пояснив і допоміг віднайти відповіді на багато запитань. Зокрема, що стосується регістрування. Проблема регістрування – це включення різних інструментів на органі. Музику можна заграти на самих флейтах, а можна – цілим оркестром. Це так само, як писати букви. Ми потребуємо, щоб хтось нас навчив їх писати, бо самі по собі не дізнаємося.

Тоді я звернулася до Києва, там я закінчила магістратуру.  Написала магістерську роботу на тему:  «Сакральне і профанне в органній музиці Львова кінця ХІХ початку ХХ століття». Під час написання праці я віднайшла все, що було пов’язане зі Львовом. Дослідила які були композитори і органісти в нас у Львові. Я зрозуміла, що цього теж мало. Відтак мені вдалося поступити в докторантуру однієї з найстарших і найпрестижніших Європейських наукових установ – Університет Палацького в Оломоуц (Чехія) і там продовжити мої наукові академічні студії.

У темі моєї докторської дисертації ми звичайно ж не оминули чеську органну музику, яку поєднали з українською: «Сакральне і профанне в органній творчості композиторів України та Чехії на прикладах композитора Петра Ебена і Богдана Котюка». Таким чином достеменно вивчила органну культуру Чехії від її зародження, як і України. Цікаво, що органна традиція в Україні свій початок з 15 ст, а в Чехії з 12 століття. А перша згадка про органіста є в нашій Катедрі про те, що йому було виплачена зарплата. За час радянської влади нажаль все було винищено. Так, як орган був частиною Церкви, то його теж нищили.

О. М. Я не знаю які можливості переді мною відкриються після захисту докторату, але знаю точно, що буду себе впевненіше почувати з набутими знаннями про історію органної культури, зокрема про нашу українську історію і її місце в Європейській культурній еволюції.

Якщо на початку ХХ століття у Львові  було дві величезні фабрики будівництва органів і ціла купа  мануфактур, які виготовляли деталі і обслуговували всю Західну Європу. То зараз в нас лишилося чотири органи. Напроти палацу Потоцького була найбільша органна фабрика. Причому вона була настільки велика, що постачала органи починаючи від Лейпцигу і аж до Тбілісі, від Вільнюса до Кишинева. Але прийшла радянська влада і все винищила повністю. У храмах Львова звучало 53  органи, а зараз є 4, але один єдиний є повноцінним, де можна робити концерти. Другий є в трапезній Музею історії релігії, але це – лише прообраз органа, а також у Латинському Катедральному костелі. А ще – в костелі Св. Антонія, де нажаль, робити концерти служителі не дозволяють.

Х. К. Також Ви є організатором органних фестивалів. Розкажіть про них детальніше, будь ласка.

О. М. Моя любов до органа вилилася не тільки в те, що я граю дуже багато концертів, а ще за кордоном і по Україні пропагую українську музику. Я зрозуміла, що ми повинні пропагувати органне мистецтво. Завдяки підтримці Богдана Котюка ми організували багато органних фестивалів. Власне ми опікуємося двома Міжнародними фестивалями в нашій Національній філармонії, ще двома – у Рівненській філармонії. Самі фестивалі проходять двічі на рік: влітку і зимою.

Фестивальну географію останнім часом вдалося поширити на ще кілька міст Західної України. Зарубіжні виконавці завдяки нашій ініціативі виступають у Луцьку, Чернівцях і Золочеві. Звичайно, що пандемія нас дещо пригальмувала. Але влітку ми робили у філармоніях фестивалі-онлайн. Усі записи є в ютубі.

Львівський Зимовий фестиваль пройде у перших числах лютого. На літній фестиваль у Філармонії до нас завжди приїжджали органісти зі всіх куточків нашої землі. Починаючи від Польщі, Хорватії, Чехії ідо Швейцарії, Франції, Італії, США… Одна з американських органісток спеціально приїжджала в Україну, щоб записати компакт-диск «Українська органна музика».

Олена Мацелюх за органом під час концерту «Пори року» Вівальді та Бах

О. М. Я стараюся вносити в програми своїх концертів елемент несподіванки. Це і присутність контрасту в самій програмі мого виступу, і залучення до співпраці виконавців на інших інструментах, і мій власний коментар перед твором для кращого сприйняття його змісту публікою, і елемент візуалізації. На даний час маємо гарну співпрацю з художницею Олею Куц у програмі «Пори року» Вівальді та Бах, яка постійно збирає аншлаги в Органному залі.

Х.К. Які маєте мрії і плани на найближчий час?

О. М. Мрію заграти дуже багато творів і заграти ще не один концерт зі симфонічним концертом.

Х. К. Який ваш улюблений твір?

О. М. Це важко сказати, бо твори, які граю вже  дуже люблю. Мені більше подобаються твори починаючи з ХІХ століття. Загалом ХІХ-ХХІ ст  – це мій період. Музика цих століть є моєю душею.

Х. К. Як львів’янка яким бачите духовний Львів?

О. М.Я в захопленні від Львова. Люблю це місто і не уявляю життя без нього.  Я також співпрацюю з організацією «Святий Юр» з паном Валерієм Каленюком. Завдяки цій співпраці в Архикатедральному соборі Св.Юра я вже близько 5 років граю концерти. Цього року грала концерт з оркестром під час вшанування пам’яті митрополита Андрея Шептицького в останні дні липня.

Х.К. Щиро дякую Вам за розмову!

О.М. Дякую і запрошую відвідувати наші концерти та фестивалі. Найближчий стартує вже 1 лютого. Детальна інформація на фейсбук-сторінці Львівської філармонії.

Розмовляла Христина Кутнів

Вперше стаття була опулікована на сайті Духовна велич Львова під назвою: "Львівська органістка Олена Мацелюх: «За органом відразу відчувається духовність»"