Акорд, що запам’ятався на ціле життя

Йожеф Ермінь

Перше знайомство з Марією Тарасівною Крушельницькою в мене пов'язане з враженням від її гри. Мій батько привіз із гастролей по Україні платівку творів С.Людкевича у виконанні М.Крушельницької. Її гра справила на мене яскраве враження.

Потім, у 1979 році був сольний концерт Марії Тарасівни в Ужгороді, й тоді у мене виникло бажання навчатися в її класі.

Якщо характеризувати Марію Тарасівну як піаністку, то вона належить до романтичної плеяди піаністів, має характерне саме для романтиків розуміння і відношення до звуку.

Тонка звукова ґрадація є основою поезії фортепіано. У виконанні Марією Крушельницькою творів Шумана, Брамса, раннього Скрябіна (виконання Другої, Третьої сонат цього композитора пам'ятаю завжди) особливо виразні ці тенденції. Їй притаманне специфічне ставлення до звуку: постійне образне сприйняття, відчуття звуку як барви, звуку як інформації. Це найважливіше у її розумінні фортепіанної гри.

Це також, як я згадую, було дуже важливим у педагогічній праці Марії Тарасівни. Вона постійно говорила про цінність впливу інформації від образу, яка вимагає певної якості, тембру, забарвлення, характеру звучання.

Інша річ, що Марія Тарасівна ніколи не бавилася в чисте розуміння “краси” звуку. Часом говорять, що у цього чи іншого піаніста гарний звук. Таких понять у класі Марії Тарасівни не існувало. Сам із себе звук нічого не означає. Звук мусить завжди відповідати образній сфері виконуваного твору, він несе відбиток психології, філософії автора, тому він був і є завжди різним. Для кожного композитора вимагався аналіз його звукової палітри – будь то Бетовен, Шопен, Ліст, Рахманінов чи хтось інший.

Щодо праці над звуком-образом, у моїй пам'яті яскраво відбився такий випадок. На вступних іспитах до консерваторії я грав першу частину Сьомої сонати Бетовена. На першому курсі ми працювали над ІІ, ІІІ, ІV частинами цієї Сонати. Мені якось не вдавався початок другої частини. Я відчував цю музику, розумів трагізм концепції цілої сонати, але знайти вирішення початку ІІ частини чомусь не міг. Розмовляючи зі мною про Сонату, Марія Тарасівна заграла перший акорд ІІ частини. Я просто заціпенів, я попав під якесь магічне враження. Я не міг зрозуміти, чи це зазвучало фортепіано, чи зазвучав оркестр. Скільки звуків було в акорді – кожний звук зазвучав різним забарвленням. Настільки був висвітлений верх акорду, що до сьогодні пам'ятаю енергію того звучання, енергетично цей акорд живе в мені дотепер.

Спеціальної технологічної праці як окремого завдання в класі Марії Тарасівни не було, в її методиці це йде через образ, через звук. Зрештою, тут продовжується лінія Г.Ґ.Нейгауза, який технологією як самоціллю ніколи не займався, про що свідчать його методичні роздуми чи спогади про нього таких видатних його учнів, як С.Ріхтер.

Напевне, вже на етапі навчання в консерваторії цим займатися дуже важко. Технологічні принципи ніби “сховані” у виконуваних творах і шліфуються при їх виконанні.

Марія Тарасівна дуже гарно вміє допомогти усвідомити важливість методу “чистити слух”. Власне через слух ти сам починаєш організовуватися, розуміти й вирішувати технологічні проблеми.

Я колись думав, що мені дуже бракує якихось базових “шкільних” речей. Будучи в аспірантурі в Москві, я ходив на уроки до різних викладачів, намагаючись зрозуміти цю “кухню”. Потім я осягнув, що не це дало мені усвідомлення мистецтва піанізму: передусім загострення, очищення слуху і певний дорослий музикантський досвід приводить до відповідного виконавського результату.

Одним з цікавих аспектів педагогічної практики Марії Тарасівни є співпраця викладача й студента у виборі репертуару. Майже завжди моє бажання і пропозиція зі сторони викладача збігалися, зрештою, Марія Тарасівна завжди виходила з моїх потреб на даний період. Пам'ятаю, що я мав певні проблеми, недоліки на початку консерваторського навчання: як кожний молодий, любив гнати, заганяти, дуже любив шалені темпи, бракувало мені часової організації, а навіть і певної піаністичної організації. На ІІ курсі у мене була програма, підпорядкована приготуванню до конкурсу М.Лисенка, отже мої проблеми вирішувалися на різноманітному репертуарі. На ІІІ курсі Марія Тарасівна “посадила” мене на саму тільки класику. Ми грали цілий Бетовенівський концерт: Сонату № 21, Багателі, ор. 126, Рондо, ор. 129, Andante favori, а також Концерт № 2 для фортепіано з оркестром. Це, я розумію, був дуже правильний вибір. Мені бракувало якоїсь певної організації, а власне праця над класичними творами дуже багато мені дала.

Протягом навчання я багато готувався до різних конкурсів. Одним з таких етапів була підготовка до конкурсу імені С.Рахманінова. У зв'язку з цим, очевидно, ми грали багато Рахманінова, що теж принесло величезну користь.

При виборі репертуару Марія Тарасівна має особливий підхід до кожного студента, аналізує його індивідуальність, бачить, що кому на даному етапі найбільше потрібне.

Взагалі уроки в Марії Тарасівни завжди насичені інформацією, з повною віддачею, натхненні. На уроках завжди присутні як мінімум 3-5 студентів, які слухають заняття.

Марія Тарасівна завжди дуже пильно слідкувала за моїм студентським життям. Можна сказати, що це було подібне на відношення Мами, яка постійно тримає руку на пульсі. У той час таких підопічних нас було двоє – я і Клок. Домашні хлопці, ще властиво підлітки, які вперше жили самі в гуртожитку, де були різні компанії, можливість попасти під різні впливи. Я почав курити, що Марія Тарасівна сприйняла спочатку дуже негативно, з часом почала ставитися до цього спокійніше. Пам'ятаю, були моменти, коли приходила в гуртожиток, контролювала мене, бо я забув піти на те чи інше заняття. При підготовці до Рахманіновського конкурсу Марія Тарасівна домовилася в Спеціальній музичній школі про те, щоб мені дозволили займатися там з 8 години ранку. Я люблю зранку поспати і встати на 8 годину мені дійсно дуже складно. Поскільки можна було займатися до 12 години, я вирішив одного разу прийти на 9-ту. Приходжу перед дев'ятою… Марія Тарасівна стоїть під класом: „Це що таке? Я для чого домовилася? Ти хочеш, щоб я теж так відносилася до наших занять?” І все це дуже строго, хоча я відчував велику доброзичливість. Адже мої уроки ніколи не мали часового ліміту, могли тривати і 2, і 3 години.

Марія Тарасівна також вплинула на те, що я занявся сучасним мистецтвом, сучасною музикою, особливо українською музикою. Марія Тарасівна багато грала і грає твори композиторів-сучасників, адже це завжди співпраця з композиторами. Все таки виконання таких творів завжди народжується у контакті з композиторами, й у цьому є надзвичайна цінність.

Фактично, така сама річ відбувається у мене: три концерти А.Нікодемовича народжувались разом з ним – це була співпраця, і я їх виконавець. Тепер написаний ще й ІV концерт. Я виконував Концерт Щербакова; “Постлюдію”, Сонату Сильвестрова, Концерт польського композитора Сєліцького. Інша справа, що я пішов далі, я пішов з тими композиторами, які працюють і творять тепер. Ця тяга, відношення до нового, сучасного виникла підсвідомо, але під великим впливом Марії Тарасівни, я десь продовжую її лінію.

Пройшли роки і тепер ми стали колегами у праці в Музичній академії. Часом ми разом є членами журі одного й того самого конкурсу. Як журор вона завжди чесна і дуже об'єктивна, їй не властивий ситуативний дипломатизм. На жаль, коли у викладацьку працю кожен вкладає багато зусиль, він не завжди може об'єктивно оцінити свого студента та його виконавську роботу. Марія Тарасівна говорить справедливо й правдиво, часом дехто ображається на таке оцінювання. Марію Тарасівну не надто манить праця в журі, у неї є своє бачення, своє відношення до сприйняття музики – це чесне відношення. Чесність у всьому – адже вона не може інакше поступити, це випливає з її психології.

Марія Тарасівна – людина, яка живе мистецтвом, музикант. Як педагог-музикант відчуває надзвичайно велику відповідальність, допомагаючи стати музикантами своїм учням. Вміє не насильно, але строго, через любов до музики, через свій приклад показати найвірніший шлях до цілі. Це є дуже важливим у вихованні молодої людини, яка займається музикою, щоб її шлях не йшов зиґзаґами, щоб вона не втратила віру у свої сили, не попала під певні впливи, які відводять її від музики.

Своїм відношенням Марія Тарасівна вміла мене переконати, що музика – це основне, це – моє і це – моє життя. А для педагога, напевне, це найважливіше.

Червень 2004

Записала Тетяна Воробкевич