Листок з альбому

Марія Фіґоль-Любинецька

“ЛИСТОК З АЛЬБОМУ” АБО ЛЬВІВСЬКА УКРАЇНСЬКА ПЕДАГОГІЧНА ШКОЛА

Зал звучав захопленими оплесками. А на сцені сором’язливо кланялася тендітна дівчинка – лауреатка І нагороди у ІІІ категорії конкурсу Моніка Кимлова, учениця фортеп’янного відділу Школи мистецтв з Кралуп над Влтавою. Відбувався фортеп’янний конкурс учнів Шкіл мистецтв Чеської республіки.

 В перерві між категоріями конкурсу слухачі підходили до мене і питалися:

-  Як вдалося Вам домогтися у Вашої учениці такого прекрасного звучання інструменту? Складалося враження, що вона грає на інакшому фортеп’яно, аніж інші конкурсанти!

- Цим я завдячую своїй професорці з Високої школи.

- А де ж Ви навчалися?

- У Львові, в Україні, у професора Марії Крушельницької.

- О, так Ви маєте російську школу?

- Ні, українську – львівську,  - відповідала я.

Так, українську, львівську.

Моніка ще була на сцені. А я, сидячи в куточку зали між слухачами, “перегортала” у пам’яті свої роки навчання.

В думках лину до свого рідного, найріднішого Львова. Переношуся до консерваторії, до класу, де працює Марія Крушельницька. 1962 рік. Марія Крушельницька – ще молодий викладач, нещодавня випускниця Московської консерваторії з класу видатного фортеп’янного педагога Генріха Нейгауза. А я – студентка першого курсу, одна з перших Її учениць.

Марію Крушельницьку знала я вже й перед тим. Адже це була одна з найкращих, найздібніших учениць моєї останньої вчительки з музшколи-десятирічки Олександри Процишин-Пясецької. Пані Нома (як в приватних розмовах говорилося про О.Процишин) часто про Неї розповідала і інформувала про успіхи та досягнення своєї улюблениці. Було для мене честю і великим щастям вчитися у Марії Крушельницької.

В класі завжди панувала творча атмосфера. Говорилося виключно про музику. З великим зацікавленням проходила робота над поліфонією, над Прелюдіями й фуґами Й.С.Баха з “Добре темперованого клавіру”. Гралося і навіть вивчалося напам’ять голосами, потім сполучалося у дво-, три- чи чотириголосся. Часто я чула:

-  Ще мусиш знайти відповідні темброві барви кожного голосу, не змінюючи характеру теми. Шукай, Міцуню, шукай!

 І шукалося, і знаходилося, і з любов’ю гралося. І це розуміння та радість з відкриття поліфонії чи поліфонічних місць у інших творах залишилося в мені й дотепер. За це я вдячна Марії Крушельницькій.

А яким радісним було відкриття музики Й.Брамса – лицаря як людини і лицаря в музиці. Вже тут, в Чехії, я довідалася, що Й.Брамс дуже допоміг А.Дворжакові у виданні Його творів. А якою прекрасною була праця над звучанням творів К.Дебюссі та М.Равеля.  Як влучно вміла пояснити М.Крушельницька імпресіонізм в музиці.

Згадала я і “безрозмірні” уроки – коли приходилося до класу, припустимо, о 14 годині, а відходилося приблизно о 18-тій. Клас був повний студентів, що по-черзі грали, обговорювали, радилися, навчалися. Навчалися передавати зміст твору, його образність звуковими барвами; вивчали музичну мову кожного композитора; виробляли вміння воскрешати до життя знаки німого нотного запису.  Дуже любила я ці “безрозмірні” години і вони дали мені надзвичайно багато. Це була велика Школа Музики – від бароко до сучасності.

За працею, знаходженням, відкриттями пролетіли мої роки навчання у Марії Крушельницької.

Мої думки знову перервали оплески: на сцену вийшов наступний лауреат. Цього разу – лауреат ІІ місця VIII категорії, мій учень Ян Крупа. Чую за собою:

-  Це – учень пані Любинецької; пані Любинецька має українську школу.

Як приємно було це почути!

І знову поринаю у спогади. Українському репертуару моя професорка Марія Крушельницька приділяла особливу увагу. Гралося багато творів М.Лисенка, В.Косенка, Л.Ревуцького. З особливою любов’ю ми виконували твори львівських композиторів, не раз несправедливо забутих – таких, як Н.Нижанківський чи В.Барвінський. І сама Марія Крушельницька, прекрасна піаністка, часто включала до програми своїх виступів українську музику. В думках бачу залу філармонії. На сцені – молода, чарівна Марія Крушельницька. А люди в залі заслухані в звучання  “11-ти Етюдів у формі старовинних танців” В.Косенка. Як звучав інструмент! Як вміла Вона передати характер кожного твору! Я була захоплена.

А потім, вже в Чехії, куди мене закинула доля, довідувалася: був прекрасний виступ Марії Крушельницької з творами В.Барвінського; величезний успіх  Марія Крушельницька здобула, виконуючи твори С.Людкевича! А ще, а ще – надзвичайний концерт з творів професора М.Колесси – грала М.Крушельницька! Сенсація: виступ М.Крушельницької з невідомими творами А.Кос-Анатольського! Ці всі вісті я сприймала з величезною радістю та гордістю за свою професорку Марію Крушельницьку. Влітку ж, приїжджаючи до Львова та зустрічаючись зі своєю професоркою, я діставала від неї в дарунку то платівку із записами творів Людкевича в Її виконанні, то компакт-диск з незнаними творами А.Кос-Анатольського. Ці платівки я часто запускаю для слухання своїм учням. А обкладинка однієї з них, на якій є портрет Марії Тарасівни, висить на стіні в мойому класі.

Коли я буваю в Празі на концертах з циклу “Світова фортеп’янна музика” у залі ім. А.Дворжака, часто відчуваю гостре бажання побачити на сцені мою професорку Марію Крушельницьку – прекрасну піаністку, досі недооцінену, на мою думку, надзвичайного музиканта, художницю фортеп’янних звуків. Вона напевне б очарувала своєю грою чеських слухачів.  А може, колись ще так і буде!

Конкурсний день добігав до кінця. Були роздані дипломи, грамоти, і молоді лауреати, повні радості й щастя, зійшли зі сцени. Моніка і Ян підсіли до мене, показували дипломи та не приховували своєї втіхи. А я тішилася разом з ними.

Повертаючись поїздом до Кралуп над Влтавою, ми обговорювали почуте, ділилися враженнями. Ян признався, що колезі з його категорії дуже сподобався один із творів, який він грав, - Вальс Н.Нижанківського.

- А сказав Ти йому, що це – український твір львівського композитора?- спитала я.

- Так, сказав.

- Добре, Яне. Зробимо копію і пішлемо. Адресу маєш?

- Маю.

А тут відізвалася і Моніка з тим, що одній дівчинці теж дуже подобався “Листок з альбому” С.Людкевича.

- Чудово, Монічко, також зробимо копію і перешлемо. Нехай частіше звучить в Чехії українська музика.

Індивідуального ставлення до учнів, терплячості в праці з ними, прищеплення їм любові до музики, доброго смаку – всього цього навчила мене моя професорка Марія Крушельницька, педагог, яких, на жаль, тепер мало. Цілу себе віддавала в праці з нами, піклувалася про нас, була опорою і помічником. Залишилася й надалі такою. І сама лишень думка, що маю ще свою професорку, що маю до кого звернутися за порадою, запитанням чи консультацією, зігріває мені серце.

То ж ще на       Многая, Многая Літа!

Львів, серпень 2004.