Листок з альбому
Марія Фіґоль-Любинецька
“ЛИСТОК З АЛЬБОМУ” АБО ЛЬВІВСЬКА УКРАЇНСЬКА ПЕДАГОГІЧНА ШКОЛА
Зал звучав захопленими оплесками. А на сцені сором’язливо кланялася тендітна дівчинка – лауреатка І нагороди у ІІІ категорії конкурсу Моніка Кимлова, учениця фортеп’янного відділу Школи мистецтв з Кралуп над Влтавою. Відбувався фортеп’янний конкурс учнів Шкіл мистецтв Чеської республіки.
В перерві між категоріями конкурсу слухачі підходили до мене і питалися:
- Як вдалося Вам домогтися у Вашої учениці такого прекрасного звучання інструменту? Складалося враження, що вона грає на інакшому фортеп’яно, аніж інші конкурсанти!
- Цим я завдячую своїй професорці з Високої школи.
- А де ж Ви навчалися?
- У Львові, в Україні, у професора Марії Крушельницької.
- О, так Ви маєте російську школу?
- Ні, українську – львівську, - відповідала я.
Так, українську, львівську.
Моніка ще була на сцені. А я, сидячи в куточку зали між слухачами, “перегортала” у пам’яті свої роки навчання.
В думках лину до свого рідного, найріднішого Львова. Переношуся до консерваторії, до класу, де працює Марія Крушельницька. 1962 рік. Марія Крушельницька – ще молодий викладач, нещодавня випускниця Московської консерваторії з класу видатного фортеп’янного педагога Генріха Нейгауза. А я – студентка першого курсу, одна з перших Її учениць.
Марію Крушельницьку знала я вже й перед тим. Адже це була одна з найкращих, найздібніших учениць моєї останньої вчительки з музшколи-десятирічки Олександри Процишин-Пясецької. Пані Нома (як в приватних розмовах говорилося про О.Процишин) часто про Неї розповідала і інформувала про успіхи та досягнення своєї улюблениці. Було для мене честю і великим щастям вчитися у Марії Крушельницької.
В класі завжди панувала творча атмосфера. Говорилося виключно про музику. З великим зацікавленням проходила робота над поліфонією, над Прелюдіями й фуґами Й.С.Баха з “Добре темперованого клавіру”. Гралося і навіть вивчалося напам’ять голосами, потім сполучалося у дво-, три- чи чотириголосся. Часто я чула:
- Ще мусиш знайти відповідні темброві барви кожного голосу, не змінюючи характеру теми. Шукай, Міцуню, шукай!
І шукалося, і знаходилося, і з любов’ю гралося. І це розуміння та радість з відкриття поліфонії чи поліфонічних місць у інших творах залишилося в мені й дотепер. За це я вдячна Марії Крушельницькій.
А яким радісним було відкриття музики Й.Брамса – лицаря як людини і лицаря в музиці. Вже тут, в Чехії, я довідалася, що Й.Брамс дуже допоміг А.Дворжакові у виданні Його творів. А якою прекрасною була праця над звучанням творів К.Дебюссі та М.Равеля. Як влучно вміла пояснити М.Крушельницька імпресіонізм в музиці.
Згадала я і “безрозмірні” уроки – коли приходилося до класу, припустимо, о 14 годині, а відходилося приблизно о 18-тій. Клас був повний студентів, що по-черзі грали, обговорювали, радилися, навчалися. Навчалися передавати зміст твору, його образність звуковими барвами; вивчали музичну мову кожного композитора; виробляли вміння воскрешати до життя знаки німого нотного запису. Дуже любила я ці “безрозмірні” години і вони дали мені надзвичайно багато. Це була велика Школа Музики – від бароко до сучасності.
За працею, знаходженням, відкриттями пролетіли мої роки навчання у Марії Крушельницької.
Мої думки знову перервали оплески: на сцену вийшов наступний лауреат. Цього разу – лауреат ІІ місця VIII категорії, мій учень Ян Крупа. Чую за собою:
- Це – учень пані Любинецької; пані Любинецька має українську школу.
Як приємно було це почути!
І знову поринаю у спогади. Українському репертуару моя професорка Марія Крушельницька приділяла особливу увагу. Гралося багато творів М.Лисенка, В.Косенка, Л.Ревуцького. З особливою любов’ю ми виконували твори львівських композиторів, не раз несправедливо забутих – таких, як Н.Нижанківський чи В.Барвінський. І сама Марія Крушельницька, прекрасна піаністка, часто включала до програми своїх виступів українську музику. В думках бачу залу філармонії. На сцені – молода, чарівна Марія Крушельницька. А люди в залі заслухані в звучання “11-ти Етюдів у формі старовинних танців” В.Косенка. Як звучав інструмент! Як вміла Вона передати характер кожного твору! Я була захоплена.
А потім, вже в Чехії, куди мене закинула доля, довідувалася: був прекрасний виступ Марії Крушельницької з творами В.Барвінського; величезний успіх Марія Крушельницька здобула, виконуючи твори С.Людкевича! А ще, а ще – надзвичайний концерт з творів професора М.Колесси – грала М.Крушельницька! Сенсація: виступ М.Крушельницької з невідомими творами А.Кос-Анатольського! Ці всі вісті я сприймала з величезною радістю та гордістю за свою професорку Марію Крушельницьку. Влітку ж, приїжджаючи до Львова та зустрічаючись зі своєю професоркою, я діставала від неї в дарунку то платівку із записами творів Людкевича в Її виконанні, то компакт-диск з незнаними творами А.Кос-Анатольського. Ці платівки я часто запускаю для слухання своїм учням. А обкладинка однієї з них, на якій є портрет Марії Тарасівни, висить на стіні в мойому класі.
Коли я буваю в Празі на концертах з циклу “Світова фортеп’янна музика” у залі ім. А.Дворжака, часто відчуваю гостре бажання побачити на сцені мою професорку Марію Крушельницьку – прекрасну піаністку, досі недооцінену, на мою думку, надзвичайного музиканта, художницю фортеп’янних звуків. Вона напевне б очарувала своєю грою чеських слухачів. А може, колись ще так і буде!
Конкурсний день добігав до кінця. Були роздані дипломи, грамоти, і молоді лауреати, повні радості й щастя, зійшли зі сцени. Моніка і Ян підсіли до мене, показували дипломи та не приховували своєї втіхи. А я тішилася разом з ними.
Повертаючись поїздом до Кралуп над Влтавою, ми обговорювали почуте, ділилися враженнями. Ян признався, що колезі з його категорії дуже сподобався один із творів, який він грав, - Вальс Н.Нижанківського.
- А сказав Ти йому, що це – український твір львівського композитора?- спитала я.
- Так, сказав.
- Добре, Яне. Зробимо копію і пішлемо. Адресу маєш?
- Маю.
А тут відізвалася і Моніка з тим, що одній дівчинці теж дуже подобався “Листок з альбому” С.Людкевича.
- Чудово, Монічко, також зробимо копію і перешлемо. Нехай частіше звучить в Чехії українська музика.
Індивідуального ставлення до учнів, терплячості в праці з ними, прищеплення їм любові до музики, доброго смаку – всього цього навчила мене моя професорка Марія Крушельницька, педагог, яких, на жаль, тепер мало. Цілу себе віддавала в праці з нами, піклувалася про нас, була опорою і помічником. Залишилася й надалі такою. І сама лишень думка, що маю ще свою професорку, що маю до кого звернутися за порадою, запитанням чи консультацією, зігріває мені серце.
То ж ще на Многая, Многая Літа!
Львів, серпень 2004.
