Олександр Пономаренко. Вчитель, який змінив моє життя
Дивувалися люди
Етюд
Люди, заходячи на його подвір’я, дивувалися: вчорашній нічний заморозок перекреслив багатьом сподівання на високий урожай цього року. Почорніле на винограді, шовковиці, горіхах листя зів’яло, не кажучи вже про картоплю, якої, здавалося, на їхніх городах не лишилося – суцільні чорні цяточки на ґрунті, а на Йосиповому городі заморозку ніби і не було, бо всі елітні сорти винограду: "Надія", "Августін", "Каберне" – дбайливо вкрито було ряднами, старими килимами та іншим ганчір’ям; страхуючись, по всьому периметру городу Йосип розвів невеличкі багаття – подих диму і жаринок в попелі допоміг картоплі залишитися неушкодженою.
...Справді, було чому дивуватися того дня, заходячи на його подвір'я. Відразу за огорожею – маленький басейн, в якому плавали не лише дивовижні екзотичні рибки, а й звичайні карасі, і пластмасова, як жива, качка; в другому кінці огороді у формі фаертона – гойдалка для онуки; а ще скрізь попід тином – безліч квітів; у хаті на вікнах і на підлозі – лимони, гранати і апельсини – знався Йосип на цьому.
...Всі його знали, як майстра золоти руки, яких в народі називають “дока”. Не маючи вищої освіти, він міг відремонтувати будь-який комп’ютер, будь-який механізм з програмним управлінням, і в кожну роботу вкладав серце.
...На всякому сімейному святі у нього було своє вино – такого в магазині не купиш: його хотілося не лише пити, а й нюхати, і коли його питали, як зробити подібне, відповідав, жартуючи: “Просто я дуже люблю вино”. А сам-то ніколи і не пив його.
...Одні люди заходили у двір, інші виходили, бо всім хотілося побачити його. Оглянувши подвір'я, де все було як у віночку, заходили в хату і дивувалися теж: у труні він лежав як живий, склавши одну на одну свої великі золоті руки, бо його золоте серце було хворим з дитинства, плакала дочка й онука; обличчя дружини було білим як крейда – вона перестала плакати, бо виплакала все, що можна було виплакати. Голосили старенькі бабусі-сусідки – нікому буде розчистити навесні сад, відремонтувати кран, врізати замок чи поставити сигналізацію – і без всього цього ніяк, бо навколо – одні бандити і грабіжники. Хто підключить майже задарма супутникову тарілку, щоб по ящику дивитися сто каналів? Плакали сусідські дітлахи, бо хто їм відремонтує велосипеди.
...Дивувався товариш Іван, бо домовився позавчора поїхати на Стугну на риболовлю, а бач не вийшло. На Стугні, коли не клювало, спілкуючись, Йосип любив повторювати: “Біда не в цім”. Видно і на риболовлі думав про те, як там вдома.
Дивувалися колишні товариші по роботі і згадували, як свого часу він назвав себе не Йосипом, а Сашком, бо чомусь соромився свого імені... А ще одна сусідка тихо сказала іншій: “Бач який, вчора встиг накрити виноград, а вночі помер. Інша у відповідь: “є чому дивуватися: лікарі після операції на серці говорили, що проживе років п’ять, а він ще сім прожив: може, коли б працював менше, прожив би не п’ятдесят, а шістдесят. І коли б у нас всі так працювали і дбали, Україна була б найбагатшою у світі. А глянь на молодих сьогодні: їм до лампочки та картопля чи виноград: підрахують, що краще купити на базарі – перевелися господарі, а країна в боргах, як Бровко в реп’яхах”.
...Вдягнений був у вишиванку; обличчя в труні було напрочуд спокійним, і, здавалося, ось-ось він підніметься і скажу: “Біда не в тім...”
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
