14.10.2023

Біографія Луїджі Піранделло

Луїджі Піранделло – італійський письменник і драматург; лауреат Нобелівської премії з літератури 1934 року «за творчу сміливість та винахідливість у відродженні драматургічного й сценічного мистецтва» – народився 28 червня 1867 року в Джірдженті (Агрідженто) на Сицилії в багатій родині.

Батько хлопчика був власником копальні з видобутку сірки. Луїджі був дуже здібною дитиною. Літературний талант майбутнього письменника виявився вже у школі; ще підлітком він складав вірші, написав трагедію «Barbaro», яка не збереглася.

Юнак спочатку розпочав навчання у Римському університеті. Через рік він перевівся до університету Бонна, де провів 2 роки. Там він захопився німецькими класиками і перекладав їхні твори італійською. У 1891 Піранделло отримав диплом з романської філології. Перша його книга вийшла у 1889. Це була поетична збірка «Радісний біль».

У 1894 у житті Піранделло відбулася знаменна подія – весілля на Антуаньєтті Портулато. У подружжя згодом народилися два сини та дочка. У цьому ж році побачила світ збірка новел «Кохання без кохання».

У 1898 Піранделло стає професором у педагогічному коледжі у Римі. Водночас він продовжує творити: було написано п’єсу «Епілог» (1898). Основою деяких п’єс Піранделло ставали його ж новели, написані раніше.

Оскільки Піранделло не відчував потреби самостійно заробляти собі на життя, він міг цілком і повністю присвятити себе творчості. Батько матеріально підтримував сина. Виходить роман «Відкинута» (1901), у якому автор продовжує критикувати суспільство та соціальні забобони, зображуючи жінку, яка намагається стати самостійною та є об’єктом жорстокої критики з боку оточуючих.

1903 року повінь зруйнувала батьківську копальню, тож фінансове становище вкрай похитнулося. Дізнавшись про це, дружина Піранделло зазнала сильного шоку, після чого її психічне здоров’я стало нестабільним.

Тепер письменник уже не міг розраховувати на фінансову підтримку батька та змушений був сам заробляти на життя. Психічний стан Антуаньєти погіршувався, проте до психіатричної лікарні письменник вирішив помістити її лише через 15 років. Весь цей час він намагався самостійно доглядати дружину, при цьому займаючись педагогічною діяльністю.

Незважаючи на всі неприємності, у 1904 вийшов черговий роман Піранделло – «Покійний Маттіа Паскаль», зустрінутий із захопленням. Герой роману, намагаючись розпочати нове життя, робить так, що всі вважають його померлим. Але він не звільняється, а приймає на себе іншу оболонку, тому що життя поза суспільством неможливе для нього і він розривається між двома оболонками: собою реальним і собою вигаданим. Цей розрив символізує також розрив між реальною дійсністю та сприйняттям людини.

Першу п’єсу Піранделло написав у 1910, а після, 1915 року, він створює цілу низку п’єс. Усі вони мали величезний успіх. Матеріальне становище Піранделло значно покращилося, тому він перестав працювати викладачем.

У драматургії Піранделло 1910-х переважають побутові комедії на сицилійському діалекті («Ліола» (1916) та інші) та філософсько-психологічні драми італійською мовою.

Як драматург Піранделло був відомий розробками психологічного театру своєї концепції. Головні проблеми, про які пише Піранделло у своїх п’єсах, - це протиріччя між соціальною маскою людини та її реальним єством. У драмі «Шість персонажів у пошуках автора» (1921) втілено протиріччя між мистецтвом і життям та представлено соціальну трагедію людей, безсилих проти нав’язаної ним «маски». У п’єсі «Оголені одягаються» простежується реалістичний сюжет із критикою буржуазного святенництва. У цій п’єсі також є образ маски, у яку вдягаються герої чи намагаються надіти її (як головна героїня).

Суб’єктивність моралі та відсутність грані між реальністю та ілюзією стверджується в драмах «Кожен по-своєму» (1924) та «Сьогодні ми імпровізуємо» (1930). Тема бунту проти дійсності та створення ілюзорного світу втілюється в драмах «Генріх IV» (1922), «Життя, яке я тобі даю» (1924).

У збірці «Новели на рік» (1922) традиції веризму, характерні для творчості письменника, поєднуються із прагненням показати внутрішній світ «маленької» людини та її духовний бунт проти безпросвітності життя.

Політичну боротьбу автор висміює в новелах «Його величність» та «Дурень», про життя в цілому автор говорить в новелі «У готелі помер». Об’єктом критики Піранделло стали соціальні протиріччя у новелі «Віяло». Незважаючи на те, що творчості Піранделло притаманні риси декадансу і песимізму, він залишається гуманістом, підкреслюючи реальність людських почуттів («Все як у порядних людей», «Деякі зобов’язання», «У мовчанні»).

Піранделло був не лише талановитим письменником і драматургом, але також відомим режисером. Він сам займався постановкою своїх п’єс.

У 1923 Піранделло вступив до фашистської партії Муссоліні, з яким був безпосередньо знайомий. Але у 1927 його відносини з фашистами погіршилися, він публічно відмовився від членства в партії та заявив про свою аполітичність.

У 1934 Луїджі Піранделло був удостоєний Нобелівської премії з літератури «за творчу сміливість та винахідливість у відродженні драматургічного та сценічного мистецтва».

Луїджі Піранделло помер 10 грудня 1936 року в Римі.

Твори

Романи:
L'esclusa, 1901.
Il turno, 1902.
Il fu Mattia Pascal, 1904.
Suo marito (Giustino Roncella nato Boggiolo), 1911.
I vecchi e i giovani, 1913.
Quaderni di Serafino Gubbio operatore, 1925 (1916 – перший варіант).
Uno, nessuno e centomila, 1925.

П'єси:
«Лещата» (1910) – перша п'єса.
«Право для інших» (1915).
«Ліола» (1916).
«Ковпак з бубонцями» (1917).
«Глечик» (1917).
«Насолода з чесноти» (1917).
«Це так (якщо вам так здається)» (1917).
«Як раніше, краще, ніж раніше» (1919).
«Шість персонажів у пошуках автора» (1921).
«Генріх IV» (1922).
«Оголені одягаються» (1922).
«Дурень» (1922).
«Життя, яку я тобі даю» (1923).
«Нова колонія» (1928).
«Лазар» (1929).
«Сьогодні ми імпровізуємо» (1930).
«Легенда про підміненого сина» (1934).
«Людина, звір і чеснота».

Піранделло українською перекладали Г. Бережна, Л. Танюк, В. Радчук, А. Перепадя, В. Чайковський, О. Поманська, І. Василенко, В. Шиманський, М. Прокопович.

Біографія

Твори

Критика