Функціонування концептуальних метафор у новелістиці Л. Піранделло (на матеріалі циклу новел «Novelle per un anno»)

О. В. Вишенська

У статті розглянуто особливості функціонування концептуальних метафор у новелах Луїджі Піранделло (на матеріалі циклу новел «Novelle per un anno»). Концептуальна метафора постає одним з центральних об’єктів вивчення когнітивної лінгвістики і представляє собою процес взаємодії двох концептуальних доменів, один з яких (вихідний домен) допомагає організувати інший (цільовий домен). Процес формування концептуальних метафор відбувається завдяки існуванню низки концептуальних відповідностей між елементами вихідного та цільового доменів, або метафоричного відображення. Присутність структурних, орієнтаційних та онтологічних метафор у мовленні є прямим відображенням того, як мова та мислення тісно взаємодіють між собою. Ці метафори є відтворенням універсального людського досвіду, а також визначаються суто індивідуальними особливостями когнітивних процесів окремої особистості, зумовлених культурним, біологічним та перцептивним досвідом. Концептуальні метафори у новелах Л. Піранделло набувають позитивної, нейтральної та негативної валоритивної складової і є засобами відображення мислення письменника та формування його концептуальної картини світу, зокрема що стосується концептуальних метафор, пов'язаних з емоціями, ідеями та станами.

Досліджуючи функціонування концептуальних метафор у новелах Л. Піранделло, важливо зазначити, що вони є важливим компонентом авторського дискурсу і засобом відображення концептуальної картини світу письменника. Це дає підстави зробити висновок, що використання концептуальної метафори у мові безпосередньо впливає на те, як людина сприймає навколишній світ, тому концептуальні метафори можна розглядати як частину формування мови та мислення, а також як відображення сприйняття оточуючої дійсності.

Ключові слова: концептуальна метафора, цільовий домен, вихідний домен, метафоричне відображення.

This article deals with the functioning of the conceptual metaphors in the short stories of Luigi Pirandello (on the material of a collection of short stories «Novelle per un anno»). Conceptual metaphor appears as one of the central objects of studies within cognitive linguistics and represents the process of interaction between two conceptual domains, one of which (the source domain) helps to organize another (target domain).

The history of the formation of ideas about the concept of metaphor dates back to the time of antiquity, and to this day there is a continuing growing interest of researchers in the functioning of the metaphor in its interrelation with the languag e. For a long time, the metaphor was one of the central objects of linguistic research, in particular of rhetoric and stylistics, and was considered solely as a way of poetical expression of the surrounding reality. Thus, in the classical sense a metaphor is a figure of speech, in which occurs an implicit comparison of two objects based on their similarity.

In the second half of the twentieth century there is a rethinking of the concept of metaphor, in particular, from the standpoint of cognitive linguistics. Linguists perceive the metaphor as an element of the cognitive process and believe that language and thinking are closely interrelated, and that metaphor appears to be a natural factor in the process of expressing thoughts and ideas about the surrounding world. Thinking is therefore considered to be a metaphorical process, and metaphor is considered to be a key factor in the formation of speech. Within the cognitive paradigm, linguists focus on the functioning of a metaphor in the process of thinking, whereas its ornamental and expressive functions become less important. Through the usage of metaphors, people are able to express their ideas about the surrounding world, as well as to recreate their own thoughts and ideas, which form part of their unique world outlook.

The process of formation of conceptual metaphors occurs due to the existence of a number of conceptual correspondences between the elements of the source and target domains, or metaphorical mapping. The presence of structural, orientational and ontological metaphors in speech is a direct reflection of how language and thinking interact closely with one another. These metaphors are the reproduction of the universal human experience, as well as they can be determined by the purely individual peculiarities of the cognitive processes of the individual, due to cultural, biological and perceptual experiences. The cognitive function of structural metaphors is that the speaker is able to understand the content of the target domain through the prism of the source domain. This is achieved through means of conceptual metaphorical mapping of both domains. Orientational metaphors, unlike structural

ones, do not form one concept in terms of another; they create a whole new system of concepts in relation to another system. Ontological metaphors operate with abstract concepts related to human existence, which are often quite complex in terms of description or explanation. Ontological metaphors in the short stories of L. Pirandello represent the author's perception and description of the human experience of handling material objects, in particular as regards the human body as a container of emotions and feelings and container metaphors in general, as well as the introduction of personification in relation to emotions.

Conceptual metaphors in the short stories of L. Pirandello acquire a positive, neutral and negative evaluative component and are the reflection of the writer's thinking and shaping his conceptual image of the world, in particular concerning conceptual metaphors related to emotions, ideas and states. There are numerous orientational metaphors as well as ontological metaphors related to human experience and abstract concepts. Also, in the short stories of L. Pirandello there are structural metaphors, which are often more or less universal in terms of expressing abstract concepts with the help of concrete ones. After analyzing the examples of the functioning of conceptual ontological, orientational and structural metaphors, it is important to note that in the work of L. Pirandello conceptual metaphors are connected with the psychological state of the characters associated with emotions related to the feeling of the existential crisis, and sometimes to the emotions of despair, sorrow, anxiety, pain. Many of the metaphors also have a relatively neutral evaluative meaning and describe the emotional state of the characters immersed in calm, meditative reflection on their lives. Some metaphors have a positive evaluative meaning, thus creating the contrast effect of the transition from one emotional state to another.

Exploring the functioning of conceptual metaphors in L. Pirandello's short stories, it is fair to say that they are an important component of the author's discourse and represent the conceptual image of the writer's world. This gives a reason to conclude that the use of a conceptual metaphor in discourse directly influences the way people perceive the surrounding world, therefore conceptual metaphors are part of thought and discourse formation, and are a reflection of the perception of the world.

Key words:  conceptual metaphor, target domain, source domain,

metaphorical mapping.

Вступ

У межах когнітивної парадигми лінгвістичних досліджень мислення розглядається як метафоричний процес, а метафора - як ключовий чинник формування світосприйняття та мовлення.

Актуальність дослідження зумовлена незгасаючим інтересом лінгвістів до особливостей формування мовної картини світу шляхом метафоричної концептуалізації дійсності, а також до того, яким чином взаємозв’язок мови та мислення виражений за допомогою метафори.

Мета дослідження полягає у визначенні особливостей функціонування концептуальних метафор у новелах Л. Піранделло.

Об'єктом дослідження постає концептуальна метафора у новелах Л. Піранделло.

Предметом дослідження є функціональні особливості онтологічних, орієнтаційних та структурних метафор у новелах Л. Піранделло.

Матеріалом дослідження є збірка новел італійського письменника Л. Піранделло «Novelle per un anno» (кількість концептуальних метафор, відібраних методом суцільної вибірки - 583).

Наукова новизна роботи полягає у спробі пояснити, яким чином використання концептуальної метафори у новелах Л. Піранделло відображає світогляд письменника.

Основний зміст

Метафора тривалий час поставала провідним об'єктом досліджень риторики та стилістики і розглядалася в якості тропу, за допомогою якого можна увиразнити опис оточуючого людину світу. І лише наприкінці ХХ століття виникає ідея, що людське мислення за своєю суттю метафоричне, що виражається не лише у свідомій поетизації реальності, а й у випадках, коли людина несвідомо послуговується великою кількістю метафор у повсякденному житті у всіх сферах своєї діяльності (особистої, професійної тощо), не звертаючи на це увагу та навіть не усвідомлюючи цього.

Питаннями взаємодії мови та мислення займалися безліч дослідників, зокрема, у межах когнітивної лінгвістики, що розвинулася у другій половині ХХ століття. Зокрема, важливе місце посідають ідеї М. Блека, З. Ковечеша, Е. Ортоні, Ж. Фоконьє, Дж. Сьорля, а також вітчизняної дослідниці О. О. Селіванової. Як зазначає О. О. Селіванова, «метафора є найпродуктивнішим креативним засобом збагачення мови, виявом мовної економії, семіотичною закономірністю, що виявляється у використанні знаків однієї концептуальної сфери на позначення іншої, уподібненої до неї в якомусь відношенні» [3, с. 97]. Одним із принципів дослідження зв'язку між концептуальною та мовною картиною світу є принцип холізму, відповідно до якого, мова є лише частиною людської свідомості як системи, всередині якої відбувається безперервна та одночасна обробка інформації, що надходить з різних джерел. Цю позицію відстоювали лінгвісти Дж. Лакофф, Л. Талмі, Ж. Фоконьє та інші [цит. за 2, с. 259-260].

Проте, на нашу думку, найповніше теорію концептуальної метафори розвинули американські лінгвісти Дж. Лакофф та М. Джонсон, які стверджували, що використання метафор є невід'ємною складовою повсякденної мови та мислення, як результат колективної діяльності та досвіду [1, с. 25]. Ідеї Дж. Лакоффа та М. Джонсона розвинув угорський лінгвіст З. Ковечеш, на думку якого, метафори завжди вмотивовані, проте неможливо передбачити, як і чому вони з'являються і яким чином відбуватиметься їхній розвиток, зокрема, що стосується вихідних та цільових доменів у мові. Абсолютно однакових метафор, які б повторювалися в усіх мовах, не існує, проте метафори не можуть суперечити універсальному людському досвідові і тому подібні концептуальні метафори іноді зустрічаються у кількох мовах [6, p. 95].

Поняття домену може розглядатися як відносно усталений набір інформації, своєрідна «структура знання» щодо певної сфери людського досвіду, необхідної для інтерпретації лексичної одиниці [8, p. 141]. У процесі метафоризації характеристики, притаманні одному концептуальному домену (який лінгвісти називають вихідним доменом), проектуються на інший домен (що має назву цільовий домен). Таке метафоричне відображення полягає у перенесенні певних характеристик з вихідного домену на цільовий. Прикладами можуть слугувати спроби людини описати абстрактні сутності (наприклад, життя чи кохання) у термінах подорожі, руху, дороги тощо, а час - у термінах грошової одиниці тощо. Цільовий домен може одночасно складатися з кількох вихідних доменів, так само один вихідний домен може слугувати джерелом для утворення кількох цільових доменів [5, p. 145]. Цільовим доменом концептуальних метафор переважно постають абстрактні ментальні сутності, вихідним доменом здебільшого виступають фізичні об’єкти [9, p. 98]. Так, вихідний домен - це концептуальний домен, з якого формуються метафори з метою зрозуміти інший концептуальний домен. Цільовий домен - це концептуальний домен, який людина намагається зрозуміти за допомогою вихідного домену [6, p. 19]. Серед провідних вихідних доменів існують наступні типи: частини тіла людини, здоров'я та хвороби, тварини, рослини, будівлі та споруди, інструменти та механізми, ігри та спорт, економічна діяльність, їжа та страви, холод та тепло, світло і темрява, сила, рух та напрямок. Існують наступні цільові домени: емоції, бажання, мораль, ідеї та мислення, суспільство, політика, економіка, людські стосунки, комунікація, час, життя та смерть, релігія, дії та події [6, p. 41].

У концепції Дж. Лакоффа та М. Джонсона існує наступна класифікація концептуальних метафор: структурні метафори, онтологічні метафори та орієнтаційні метафори. У структурних метафорах один концепт метафорично структурований у термінах іншого концепту. Проте існують метафори, які організують цілу систему концептів відносно іншої системи, такі метафори називаються орієнтаційними і вони оперують поняттями, пов'язаними з орієнтацією у просторі («вгору-вниз», «всередині- зовні», на поверхні-з поверхні», «центральний-периферійний» тощо) [1, с. 35]. Як зазначає З. Ковечеш, більшість орієнтаційних метафор пов’язана з орієнтацією у просторі та сприйняттям об'єктів чи сутностей у термінах «вгору-вниз», «центр-периферія». При цьому важливо зазначити, що орієнтація «вгору» переважно має позитивну оцінну складову, орієнтація «вниз» - негативну. При цьому така оцінка не обмежується напрямком «вгору-вниз»: позитивної конотації набувають образні схеми, пов’язані зі словами «цілий», «центральний», «збалансований», «в» тощо, негативної - «не цілий», «периферійний, побічний», «незбалансований», «з» [6, p. 51].

Онтологічні метафори постають одними з найскладніших у процесі аналізу, оскільки вони оперують абстрактними поняттями, пов'язаними з буттям людини, які нерідко є досить складними для опису чи пояснення. Ідеї, події, емоції та людська діяльність розглядаються в якості матеріальних сутностей, добре знайомих людині та базуються на тілесному досвіді, оскільки саме завдяки ньому людина має можливість описувати матеріальні об'єкти. Ці метафори поділяються на три категорії: метафори сутності та субстанції, метафори вмістилища та метафори дій, подій, занять та станів. Метафори сутності та субстанції дозволяють отримати уявлення щодо досвіду поводження з матеріальними об’єктами, щодо способів сприйняття ідей, подій, емоцій тощо [1, с. 49]. Деякі абстрактні сутності сприймаються крізь призму вмістилищ - простір та поле зору людина сприймає як такі, що вміщують у собі певні речі. Так, на думку Дж. Лакоффа та М. Джонсона, однією з найвідоміших універсальних онтологічних метафор вмістилища є метафора «життя - це вмістилище» [1, с. 86]. З. Ковечеш висуває ідею щодо персоніфікації як форми онтологічних метафор, коли відбувається «олюднення» неживих предметів [6, p. 50]. Людський досвід взаємодії з неживими сутностями таким чином осмислюється в термінах людських характеристик, діяльності тощо [1, с. 59]. Абстрактні сутності, такі як життя, смерть, емоції отримують можливість народжуватися, розмовляти, помирати тощо. Таким чином, у подібних метафорах людина виступає вихідним доменом, і стає можливим краще зрозуміти складні аспекти людського життя [4, p. 54].

Проаналізовані нами приклади концептуальних метафор у новелістиці Л. Піранделло відтворюють світогляд письменника, що відображається переважно в орієнтаційних та онтологічних метафорах, у яких емоції, стани та почуття мають негативну оцінну структуру. Деякі з концептуальних метафор пов'язані зі сприйняттям тіла в якості вмістилища на кшталт думок, емоцій та почуттів, які часто мають людські характеристики, маючи змогу жити, помирати, домінувати та бентежити, або таких, що мають властивості субстанцій (наприклад, які «переповнюють» героїв). Деякі з концептуальних метафор мають позитивне оцінне значення, наприклад, метафора «життя - це рух вперед», структурна метафора «здоров'я - це процвітання», а також метафора «час - це об'єкт», що постає нейтральною з точки зору оцінного забарвлення. Проілюструємо прикладами.

Va’ la, che tu m’intendi; e intendi anche più ch’io non dica, perché è molto difficile esprimere questo sentimento oscuro che mi domina e mi sconvolge (Pirandello, p. 938). У наведеному прикладі йдеться про структурну метафору «емоція - це фізична сила», у якій описане почуття «тисне» на головного героя, «придушує» його. При цьому слово dominare також означає «домінувати, панувати», тому в цьому контексті здатне набувати людських якостей, виступаючи онтологічною метафорою [7, с. 210]. Важливо зазначити, що негативна емоція у даному випадку пов'язана з вихідним доменом темряви, саме тому ця метафора набуває негативної конотації. Структурна метафора «здоров'я - це процвітання» представлена у наступному прикладі: Le ultime volte ch’era venuta, s’era lamentata di non star bene; e, difatti, a Cesarino non era sembrata florida come prima; aveva anzi notato una trascuratezza insolita nell’acconciatura di lei, che gli aveva fatto sentire più acuto il rimorso dei pensieri cattivi suggeriti dalla soverchia cura ch’ella prima vi poneva (Pirandello, p. 1273). У наведеному прикладі відбувається перенесення вихідного домену рослини (у цьому випадку - фази її цвітіння) на домен здоров'я, таким чином здоров'я асоціюється з процвітанням.

Домен темряви породжує безліч метафор з негативною оцінною складовою, домен світла, навпаки, стосується позитивних емоцій, наприклад: Ella, si, veramente, non aveva allora creduto che colui, quel suo nemico, potesse fare il miracolo di ridar la vista al suo Silvio; non lo credeva neanche adesso; ma perché aveva taciuto? proprio perché non aveva creduto di prestar fiducia a quel medico; o non piuttosto perché il dubbio che il medico aveva espresso e che sarebbe stato per Silvio come una luce di speranza, sarebbe stato invece per lei la morte, la morte del suo amore, se poi si fosse affermato? (Pirandello, p. 1504). У цьому прикладі вихідним доменом концептуальної метафори постає світло, цільовим - емоція, відчуття надії, що має позитивне оцінне значення, оскільки пов’язане з гіпотетичною реалізацією бажаного. Як ми зазначили вище, однією з форм онтологічної метафори є персоніфікація. Проілюструємо цей феномен наступними прикладами: E non potendo in Dio, non poteva per conseguenza neanche più credere, come gli sarebbe piaciuto, in qualche diavolaccio buffone che gli si fosse appiattato i n corpo e si divertisse a ridere ogni notte, per far nascere i più tristi sospetti nell’animo della moglie gelosa (Pirandello, p. 1735). Як бачимо, у цьому прикладі онтологічна метафора, де йдеться про підозри, використовує стан народження. У творчості Л. Піранделло персоніфікація часто стосується саме негативних почуттів людини, наприклад: E grido, l’anima mia grida dentro questa forma morta che mai non è stata mia: - Ma come? io, questo? io, cosi? ma quando mai? - E ho nausea, orrore, odio di questo che non sono io, che non sono stato mai io; di questa forma morta, in cui sono prigioniero, e da cui non mi posso liberare (Pirandello, p. 3019). У цьому прикладі, як бачимо, автор описує душу людини, «оживлюючи» її, вона починає сміятися, проте сміх цей насправді приховує відчай та розпач від того, на що перетворилося життя персонажа.

Однією з найбільш поширених онтологічних метафор є «життя - це вмістилище» [1, с. 86]. Ця метафора є відносно універсальною і відображує життя в якості вмістилища, що може бути повним або порожнім, наприклад: Lo Spina, ora, vecchio scapolo, cominciava a soffrire del vuoto della sua vita, in una camera d’affitto, tra mobili volgari, neppur suoi; ma almeno poteva dire d’aver goduto a suo modo in gioventù e d’aver voluto lui che fosse così sola e senza conforto di cure amiche e senz’abitudine d’affetti la sua vecchiaja (Pirandello, p. 779). Онтологічні метафори вмістилища також пов'язані з мисленням та тілом, наприклад: Si chiuse in se, e non uscì più dalla sua cameretta, se non per qualche passeggiata solitaria o su per i boschi di castagni, fino al Pian della Britta, o giù per la carraja a valle, tra i campi, fino alla chiesetta abbandonata di Santa Maria di Loreto, sempre assorto in meditazioni e senza mai alzar gli occhi in volto a nessuno (Pirandello, p. 593). Як можна побачити, за допомогою прийменника in відбувається формування концептуальних метафор «тіло - це вмістилище» та «розум - це вмістилище» - герой закривається «у» собі, його поглинають думки так, немов мислення представляє собою місце, всередину якого можна потрапити. У цьому випадку йдеться про онтологічну метафору простору як вмістилища, що відображує сприйняття світу як співставлення понять «зовні» та «всередині» [1, с. 54].

Поняття глибини вбудоване у людське мислення і є універсальним у сприйнятті оточуючої дійсності. З його допомогою стає можливим пояснити абстрактні поняття та сутності, використовуючи спосіб, у який людина поводиться з матеріальними об'єктами (які мають об'єм). З метою пояснити психоемоційний стан героїв також використовуються метафори вмістилища, наприклад: E vero intanto che il corpo, anche quando lo spirito si fissi in un dolore profondo o in una tenace ostinazione ambiziosa, spesso lascia lo spirito così fissato e, zitto zitto, senza dirgliene nulla, si mette a vivere per conto suo, a godere della buon’aria e dei cibi sani (Pirandello, p. 593).

Цілком зрозуміло, що значна кількість онтологічних метафор пов'язана зі сприйняттям людиною фізичного простору. Негативний аспект абстрактних сутностей (емоцій, думок, почуттів тощо), що мають властивості фізичних об'єктів, безпосередньо пов'язаний з фізичними відчуттями людини, яка мусить нести дещо тяжке. Переважно такий стан є неприємним та переходить у болісні відчуття. У такий спосіб відбувається проекція фізичної важкості на психоемоційний стан людини, таким чином з'являються онтологічні метафори, які стосуються досвіду поводження з матеріальними об'єктами, використаного для пояснення ментального стану людини, наприклад: Non sospettava forse nemmeno, che ci si potesse stare diversamente, o che, a starci diversamente, si potesse sentir meno il peso della noja e della tristezza (Pirandello, p. 2816).

Орієнтаційні метафори допомагають проаналізувати те, яким чином Л. Піранделло суб'єктивно сприймає світ, що проявляється на рівні відчуттів та емоцій персонажів його новел. Ці відчуття дуже часто негативні (провина, відчай, відчуття внутрішньої кризи, неспокій, розпач, біль тощо). Як зазначалося вище, орієнтація «вгору» переважно має позитивну конотацію у процесі метафоричного відображення, орієнтація «вниз» - негативну [6, p. 51]. Особистісне процвітання слугує фізичною основою таких метафор, процвітання в буквальному сенсі означає ріст вгору та пов'язане з найкращим для людини: здоров'ям, життям, щастям, владою тощо [1, с. 40]. При цьому «рости» можуть не лише позитивні емоції, а й негативні, наприклад: E il turbamento le cresceva, udendo le stridule risate del marito che di la ascoltava il racconto delle saporite avventure occorse al fratello; diventava sdegno, ribrezzo poi, la sera, allorche il marito, dopo quei racconti del fratello, veniva a trovarla in camera, acceso, sovreccitato, smanioso (Pirandello, p. 2612). Так, у цьому прикладі ми маємо змогу проаналізувати відтворення негативного відчуття хвилювання персонажа новели, яке метафорично росте, і таким чином підкреслюється стрімка зміна емоційного стану людини, того, як мислення піддається впливу емоцій.

Поняття, які використовуються в орієнтаційних метафорах - «вперед-назад», «вгору-вниз», «в-з» тощо - пов'язані з втіленим досвідом. Так, наприклад, фізичне падіння супроводжується неприємним для людини відчуттям болю, цілком логічним є припустити, що це слугує основою метафор «негативна емоція - це рух вниз», наприклад: E vero, si, caduto più la nella trappola, avrei allora odiato quell'altra forma, come ora odio questa; avrei odiato quell’altro tempo, come ora questo, e tutte le illusioni di vita, che noi morti d'ogni tempo ci fabbrichiamo con quel po’ di movimento e di calore che resta chiuso in noi, del flusso continuo che è la vera vita e non s’arresta mai (Pirandello, p. 941). Так, у цьому прикладі падіння відбувається у зв'язку з метафоричною пасткою, якою для героя є власне життя. Також варто звернути увагу на концептуальну орієнтаційну метафору «життя - це рух вперед», виражений словосполученням flusso continuo. Очевидно, що для автора плин, течія символізує рух вперед, і оскільки письменник асоціює життя з течією (річкою, струмком тощо), життя також означає рух вперед.

Аналізуючи приклади функціонування концептуальних онтологічних, орієнтаційних і структурних метафор, важливо зазначити, що у творчості Л. Піранделло ці метафори відтворюють картину психологічного стану персонажів, їхніх емоцій, пов'язаних з відчуттям екзистенціальної кризи, іноді - відчаю, смутку, тривоги, болю. Деякі з метафор також мають відносно нейтральне оцінне забарвлення і описують емоційний стан персонажів, занурених у спокійні, медитативні роздуми про своє життя. Деякі метафори мають позитивне оцінне значення, таким чином створюючи контрастний ефект переходу від одного емоційного стану до іншого.

Висновки

У даному дослідженні було проаналізовано функціонування концептуальних метафор, описаних Дж. Лакоффом та М. Джонсоном, у новелістиці італійського письменника ХХ століття Л. Піранделло. Результати даного дослідження дають можливість стверджувати, що функціональний аспект концептуальних метафор у новелах Л. Піранделло представлений у використанні метафор, пов'язаних з психоемоційним станом персонажів, плином їхніх думок та вираженням почуттів. Структурні метафори у творчості автора пов'язані з вихідним доменом сили, а також рослин. Орієнтаційні метафори пов'язані з тілесним досвідом та тим, як людина орієнтується у просторі. Онтологічні метафори мають на меті пояснити складні абстрактні сутності за допомогою матеріальних об'єктів на кшталт вмістилищ. Деякі з цих метафор постають у формі персоніфікації, коли відбувається олюднення абстрактних сутностей. Проаналізовані нами метафори дають підставу стверджувати, що вони є важливою складовою авторського мовлення та засобом відображення концептуальної картини світу письменника. Це дає підстави зробити висновок, що мова та мислення перебувають у тісному взаємозв'язку, використання концептуальної метафори у мовленні безпосередньо впливає на спосіб сприйняття людиною оточуючого світу, а власне концептуальні метафори є частиною мислення та формування мовлення, і відтак вони є відображенням авторського світосприйняття.

Література:

1. Лакофф, Дж., Джонсон, М. Метафоры, которыми мы живем (Москва, УРСС Эдиториал, 2004), 256.
2. Селіванова, О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія (Полтава, Довкілля-К, 2006), 716.
3. Селіванова, О. О. Сучасна лінгвістика: напрями і проблеми (Полтава, Довкілля-К, 2008) 712.
4. Basson, A. Divine Metaphors in Selected Hebrew Psalms of Lamentation (Mohr Siebeck, 2006), 280.
5. Cosaceanu, A. «La Métaphore Conceptuelle.» The Annals of Ovidius University of Constanta, Philology Series, vol. XXVIII, 2 (2017): 143-158.
6. Kovecses, Z. Metaphor: A Practical Introduction (Oxford University Press, 2010), 365.

Джерельна база:

7. Онацький, Є. Італійсько-український словник (Roma, Esse gi esse, 1977), 635.
8. Brown, K., Miller, J . The Cambridge Dictionary of Linguistics (Cambridge University Press, 2013), 481.
9. Crystal, D. A Dictionary of Linguistics and Phonetics (Malden, Wiley- Blackwell, 2008), 529.
10. Pirandello, L. Novelle per un anno, 2 v., 1383 (Milano, Club degli editori, 1987), 1251.

Л-ра: Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. – 2019. – № 35. – С. 127-142.

Біографія

Твори

• Дурень
• Посвист поїзда
• Шлюбна ніч

Критика

• Іронічні структури в романі «Іl fu Mattia Pascal» Луїджі Піранделло
• Лексико-семантичні засоби вербалізації комічного у великій прозі Луїджі Піранделло
• Особливості інтерпретації комічного у праці Луїджі Піранделло «L`Umorismo»
• Особливості реалізації культурно-історичного аспекту на матеріалі перекладів драматичних творів Л. Піранделло українською мовою
• Піранделло – драматург оголених масок
• Символи природи як основа образної складової концепту смерть малої прози Луїджі Піранделло
• Функціонування концептуальних метафор у новелістиці Л. Піранделло (на матеріалі циклу новел «Novelle per un anno»)