10 предметів, які змінили історію дизайну

Як пов'язана форма пляшки соєвого соусу Kikkoman із вибухом атомної бомби в Хіросімі, звідки взялася назва KitchenAid та яке відношення валізи Rimowa мають до літаків? Розповідаємо дивовижні історії предметів, які ми бачимо щодня.

Предметний, або промисловий дизайн з'явився в Англії у XVIII столітті. У період першої промислової революції стало зрозуміло, що для випуску масової фабричної продукції потрібні люди, які володіють дещо іншими навичками, ніж художники і ремісники. Так з'явилася професія дизайнера — людини, яка вигадує і як виглядатиме виріб, і як він буде влаштований з технічного погляду. Протягом XIX і XX століть предметний дизайн змінювався та розвивався, з'являлося безліч нових напрямків — від суто творчих до вузькотехнічних. Ми вибрали історії десяти різних предметів: вони показують, як предметний дизайн впливає на світ. Якісь із них увійшли в історію завдяки неймовірно зручній конструкції, якимось вдалося змінити побут, якісь змінили культуру та світ.

1. Peugeot Model Z (1874)

Чи не єдиний предмет, який дійшов до нас із XIX століття практично без змін. Перший кухонний механічний млинок для кави був випущений в 1840 році на одному із заводів французької промислової династії, заснованої в XVIII столітті Жан-П'єром Пежо, людиною широких інтересів і серед іншого будівельником млинків. Протягом історії Peugeot виробляла різні речі: пружини, інструменти, текстиль, швейні машини, велосипеди і, звичайно, автомобілі. На заводах використовували сталь (була навіть своя запатентована марка для виготовлення пилок) і дерево: з бука, який удосталь ріс у сімейних угіддях, робили ручки інструментів.

У 1874 році з'явився перший млинок для перцю та солі. Він був зроблений зі сталі та бука та називалася Model Z (сьогодні він називається Bistro). У 1896 році брати Ежен і Арман Пежо, не зійшовшись на думці про подальший розвиток компанії, поділили її: Арман і Société Anonyme des Automobiles Peugeot зайнялися автомобілями, а Ежен і Les Fils de Peugeot Frères - усім іншим. Знаменитий лев залишився на обох логотипах. За майже 150 років виробництва Peugeot експериментувала з матеріалом для корпусу, випускаючи моделі з порцеляни, металу і пластику, але класичний буковий млинок ніколи не зникав з лінійки.

2. The Anglepoise Lamp Original 1227 (1935)

Хоча автор Original 1227 вирішував суто інженерне, а зовсім не дизайнерське завдання, цей предмет став канонічним: його лампу можна побачити не тільки в офісах і квартирах, але і на офіційній заставці компанії Pixar і британських поштових марках. Конструкцію придумав інженер Джордж Карвардін, фахівець із пружинно-важільних механізмів з компанії Horstmann Car. У 1929 році вона збанкрутувала, і у Карвардіна з'явився вільний час. У своїй домашній майстерні він почав розробляти механізм, конструкція якого нагадувала руку. Карвардін намагався домогтися того, щоб вона рухалася у різних напрямках і фіксувалася у будь-якому положенні без додаткових механізмів.

У 1932 році з'явилася лампа на важкій основі, яка балансувалася завдяки системі пружин та важелів. Карвардін запатентував винахід та запропонував ліцензію компанії Herbert Terry & Sons. У 1934 році в масовому продажу з'явилася перша версія лампи з чотирма пружинами - Anglepoise моделі 1208. Вона стала неймовірно популярною, а вже через рік компанія представила нову версію під номером 1227. У ній було три пружини і трирівнева база в стилі ар-деко, що робило лампу більш затишною. У рекламі Anglepoise як особливі переваги підкреслювалися точність фокусування променя і енергозберігання.

Незважаючи на нові версії та різні стилі, антропоморфний силует Anglepoise, що приймає різні пози, залишався незмінним. 1937 року права на використання конструкції набув норвезький дизайнер Якоб Якобсен. Його фірма Luxo ASA випускала скромну і витонченішу версію лампи під назвою Luxo L-1. Саме ця лампа, що з'явилася в першому короткому анімаційному фільмі Pixar, стала символом кінокомпанії. А Herbert Terry & Sons у результаті перейменувалася в Anglepoise Lighting Ltd., а потім взагалі в Anglepoise.

3. KitchenAid Model K (1937)

В 1908 інженер Герберт Джонстон з компанії Hobart Electric Manufacturing створив перший стаціонарний міксер: ідея прийшла йому в голову, коли він побачив, як в пекарні замішують руками тісто по колу. Модель удосконалювалася одинадцять років, і в 1919 році вийшла нова версія: вона називалася H-5, важила 30 кг і коштувала величезні на той час $189. Новий міксер дали протестувати домогосподаркам, одна з яких сказала: "I don't care what you call it, but I know it's the best kitchen aid I've ever had!" — «Не має значення, як ви це назвете, але це найкращий кухонний помічник (kitchen aid), який у мене колись був». Того ж 1919 року від Hobart відокремилася окрема компанія, яку так і назвали — KitchenAid, «Кухонний помічник».

Перед співробітниками KitchenAid стояло завдання зробити H-5 легшим, компактнішим, надійнішим. У 1927 році був випущений міксер моделі G: він був неймовірно зручним і спричинив фурор на ринку домашньої техніки. У 1930 році в KitchenAid прийшов Егмонт Аренс, один із найпомітніших дизайнерів того часу. У минулому власник популярної книгарні у Нью-Йорку, видавець, редактор журналу Vanity Fair, до продуктового дизайну Аренс підходив з погляду маркетолога. У тридцяті роки, з кінцем Великої депресії та після реформ президента Рузвельта, у США стався бум споживчої економіки: компанії конкурували між собою, намагаючись створити зручні та корисні речі для ідеальної родини середнього класу. Як сказав інший знаменитий дизайнер того часу, Раймонд Лоуї, «потворне не продається». Аренс взяв це за правило та реформував міксер, знизивши ціну до $55. Нова модель K, випущена у 1937 році, мала обтічні динамічні лінії у стилі streamline moderne. Дизайн міксера був настільки точним, простим і пізнаваним, що його силует став зареєстрованою торговою маркою. Вже 80 років міксер випускається у цьому вигляді, а 1997 року Музей сучасного мистецтва Сан-Франциско назвав його іконою американського дизайну.

4. Візок для супермаркету (1937)

Символ епохи споживання та один із найуспішніших маркетингових винаходів XX століття у 1937 році створив Сілван Голдман, власник американських мереж магазинів Standard Grocery та Humpty Dumpty. Якраз у двадцяті роки в Америці у великій кількості почали відкриватися супермаркети: їхні відвідувачі купували рівно стільки, скільки можна було забрати в руках. Голдман довго продумував, як збільшити продаж, поки йому на думку не спала ідея кошика на колесах. Прототип візка Голдман зробив зі складного стільця та кошика, а потім за допомогою інженера Фреда Янга спроектував перший візок із металевим каркасом, колесами та двома кошиками. Інший інженер, Артур Костед, розробив метод масового виробництва візків, створив складальну лінію, здатну формувати та зварювати дріт. У квітні 1940 винахід запатентували.

Втім, візки стали популярними зовсім не одразу. Жінки не хотіли знову возити щось, що нагадувало дитячий візок, чоловіки з тієї ж причини боялися здатися недостатньо мужніми. Тоді Голдман пішов на хитрість: він найняв людей, які спеціально приходили до його магазинів та демонстративно користувалися новими візками. Крім того, в 1946 році з'явилася вдосконалена модель з задньою відкидною панеллю, що дозволяла збирати багато візків в одну конструкцію і пересувати разом. У 1950-ті роки в Америці з'явилося безліч супермаркетів і торгових центрів з великими парковками, і з того часу візок став одним із найпопулярніших предметів мас-маркету.

5. Rimowa Topas Series (1950)

Марка Rimowa виникла у 1931 році: її зареєстрував Річард Моршек, син власника компанії Görtz & Morszeck, яка виробляла коробки та валізи з дерева, фанери та шкіри. Річард експериментував з різними матеріалами, намагаючись зробити корпус валізи легшим та надійнішим. У 1937 році він розробив першу валізу з алюмінію, яка була набагато легшою за дерев'яну. Але потім почалася війна і роботу довелося відкласти. Після Другої світової Rimowa повернулася до справи і в 1950 випустила модель валізи, натхненну пасажирським літаком Junkers F13. Він був повністю виготовлений з металу і став символом нової ери подорожей.

Як і літак, чемодан був обшитий алюмінієм, а чіткі паралельні складки зробили його впізнаваним і не схожим на жодну іншу валізу. Таке рішення не було суто дизайнерським: ребра жорсткості дозволяли валізі витримувати великі навантаження, алюміній переносив будь-яку вологість і не покривався іржею. Валізи Rimowa коштували дорого і стали уособленням розкоші.

6. Kikkoman (1961)

Знамениту пляшку для соєвого соусу придумав Кендзі Екуан, один із піонерів японського промислового дизайну. Його батько та сестра загинули у Хіросімі після вибуху атомної бомби, і картина жахливих руйнувань, за словами самого Екуана, зробила його «творцем речей». Пізніше він вступив до Токійського національного університету образотворчих мистецтв і музики (сьогодні Токійського університету мистецтв), а в 1957 році разом з трьома іншими випускниками заснував лабораторію індустріального дизайну GK Design Group — першу студію дизайну в післявоєнній Японії.

Учасники GK навчалися у ФРН та Америці, а повернувшись до Японії, почали займатися проектуванням продуктів для мас-маркету. Пляшка для соєвого соусу корпорації Kikkoman з'явилася 1961 року. Екуан зробив близько ста варіантів, перш ніж знайшов форму, що задовольнила його, і яка відсилає до пляшки саке і стала канонічною. Якщо до цього соус переливали в спеціальний керамічний посуд і ставили на стіл лише в ньому, пляшка Kikkoman з товстого важкого скла зайняла на столі заслужене місце і не змінювалася з моменту запуску у виробництво.

7. Sony Walkman (1979)

Компанія Sony почала розробляти пристрої для запису та відтворення звуку на аудіокасетах у 1960-х. У 1969 році у продажу з'явився портативний аудіоплеєр Sony TC-50, що став неймовірно популярним: роком раніше NASA видавала його американським космонавтам, що вирушали у космос на кораблі "Аполлон-7". До кінця 1970-х Sony вже мала кілька касетних аудіопристроїв різного типу: громіздкий магнітофон TC-D5, компактний диктофон Sony Pressman TCM-600 і так далі. Але співзасновнику компанії Масару Ібуке не вистачало невеликого пристрою, на якому можна було б слухати музику під час довгих перельотів. І він доручив віце-президенту Sony Норіо Оге розробити маленький магнітофон для відтворення звуку в навушниках.

Першу версію Sony Walkman TPS-L2 вигадав Нобутосі Кіхара. Блискучий інженер, відомий як «скарб Sony», він заробив собі на освіту складанням електроніки і пройшов шлях від рядового співробітника до директора центру досліджень. 1 липня 1979 Sony представила новий плеєр: якість звуку було дуже хороша, плівку можна було перемотувати назад і вперед, змінювалася швидкість відтворення запису. Два роз'єми для навушників дозволяли слухати музику вдвох. За задумом дизайнерів, які розробили мінімалістичний корпус кольору джинсів із металевим відливом, головними споживачами нового пристрою мали стати підлітки. До просування нового продукту інший засновник Sony, Акіо Моріта, залучив найкращі рекламні агенції країни, знаменитостей та музикантів.

Плеєр став неймовірно популярним. Завдяки Sony Walkman музика вийшла за межі будинків, машин та концертних залів: тепер її можна було брати із собою у метро, спортзал, офіс чи подорож. Плеєру вдалося не просто стати невід'ємною частиною культури 1980-90-х років, а й змінити світ. Останній касетний Walkman WM-FX290 вийшов 2002 року. За 25 років у виробництво було випущено понад сорок різних версій і близько 200 мільйонів екземплярів. Пізніше з'явилися моделі для компакт-дисків та MP3. Випускати Walkman перестали вже з появою iPod та розвитком інтернету.

8. IDEO Macintosh Mouse (1984)

Офіційним днем народження мишки вважається 9 грудня 1968 року. Цього дня на комп'ютерній конференції у Сан-Франциско дослідник та інженер Дуглас Енгельбарт та його колеги з наукового центру ARC (Augmentation Research Center) представили перший прототип пристрою. Модель була дерев'яна, мала одну кнопку і два перпендикулярні коліщатка внизу. Коли пристрій переміщався, кожне колесо крутилося у своєму напрямку. Назва «миша» з'явилася пізніше разом із шнуром, що нагадує хвіст.

У 1970 році Енгельбарт отримав патент на новий пристрій, однак перша робоча модель була створена тільки в 1973-му завдяки його колегі по ARC, інженеру Біллу Інглішу: це він винайшов конструкцію з кулькою, що давала точніші координати курсору. Миша початку сімдесятих була зроблена зі світлого пластику, мала три кнопки і набагато більше нагадувала сучасні моделі. Але новий пристрій, що призначався для роботи на комп'ютері Xerox, мав великий недолік: миша коштувала $400 (сьогодні це $1000).

Наприкінці 1970-х Apple розробляла моделі нових комп'ютерів — Lisa і Macintosh. Зробити мишку для Lisa попросили Девіда Келлі, голову компанії Hovey-Kelley Design (1991 року компанія стала називатися IDEO). Перед дизайнерами стояло завдання зробити надійну, зручну і доступну річ: миша Apple повинна була коштувати в десять разів дешевше за свою попередницю. Келлі та його колеги досліджували поверхні столів, аналізували положення рук, продумували звук, який чути при натисканні на кнопку. В результаті було зроблено сотні прототипів — у тому числі з кульки від дезодоранту та кришки від маслянки. Келлі не просто вигадав мишу, але розробив нову методологію проектування і разом з Тімом Брауном із IDEO створив нову концепцію дизайн-мислення.

Lisa Mouse вийшла 1983 року. Дизайн корпусу розробили Дуглас Дейтон із команди Келлі та Білл Дрессельгаус із Apple. Миша була прямокутною і з однією кнопкою (з тих пір всі епплівські миші робляться за такою схемою). А через рік з'явилася трохи змінена модель Macintosh Mouse, що стала дуже популярною разом з Apple Macintosh, першим у світі масовим комп'ютером з повністю графічним інтерфейсом. Миша коштувала лише $25 і була доступна більшості користувачів.

Сьогодні IDEO - одна з найбільших і найзначніших компаній в галузі дизайн-консалтингу, а Девід Келлі залишається найважливішою фігурою в історії дизайну.

9. Juicy Salif (1990)

Перші ескізи знаменитої соковижималки Філіп Старк намалював, мандруючи Італією. Він сидів у піцерії на невеликому острові, їв кальмарів та накидав на серветці варіанти пристрою. Серветку Старк відправив Альберто Алессі, власнику знаменитої італійської компанії Alessi. Той зацікавився, і 1990 року новий виріб з'явився у магазинах.

Наприкінці 1990-х Філіп Старк, дизайнер інтер'єрів (у його послужному списку резиденція Франсуа Міттерана в Єлисейському палаці), меблів, освітлення та аксесуарів уже був суперзіркою, а кількість охочих працювати з ним зашкалювала. Його соковитискач дуже характерний для дизайн-хвилі 1990-х. Непрактичний, неоднозначний та незручний у використанні, він тим не менш входить до топів шедеврів дизайну та колекції музеїв у всьому світі. Наприкінці XX століття в дизайні відбулися зміни: звичайний кухонний аксесуар, від якого досі була потрібна тільки функціональність, став об'єктом вираження емоцій свого творця. За допомогою Juicy Salif, що нагадувала ювелірну прикрасу, Філіп Старк показав, що покупець — жива людина, особистість, а не безособовий споживач, який задовольняє свої потреби.

10. Chair One (2003)

Стілець Chair One придумав у 2003 році німецький дизайнер Костянтин Грчич для італійської компанії Magis, яка випускала пластикові меблі та інші вироби. Назва виникла випадково: папка з файлами на комп'ютері Грчича називалася Magis 1. Стілець був абсолютним нововведенням: він був повністю відлитий (до цього за допомогою лиття робилися тільки частини виробів) і відразу виходив готовим, не вимагаючи подальшої обробки. Перша версія стільця була на ніжках, які Грчич пізніше замінив важким бетонним конусом, що надавало конструкції стійкості. Верхня частина являла собою легкий несучий каркас з безлічі трикутних секцій. Зовнішній вигляд стільця, позбавленого будь-яких декоративних елементів, відсилав до архітектури Баугауса та німецького раціоналізму.

Універсальний Chair One, що підходить як для дому, так і для вулиці, став одним із найвідоміших виробів Magis і продається в усьому світі.

«Усі предмети з цієї добірки – чудові приклади культового дизайну. Справжня сила дизайну полягає у зміні життя, а не у комерційній успішності. Ми оточені продуктами, які суттєво змінюють повсякденність – від внутрішньовенних крапельниць до подушок безпеки. Дизайн — як повітря: якщо все добре, ми його не помічаємо, але як тільки щось іде не так, це миттєво позначається на якості життя, інколи ж навіть ставить його під загрозу. Перед дизайнерами стоїть серйозне завдання — дослідити контекст застосування продукту та дізнатися якнайбільше про його користувача. Сьогодні, в умовах глобальних екологічних викликів, ці знання є особливо важливими, адже тільки поєднуючи високоякісні матеріали та натхнення, можна створювати незамінні речі, а не одноразові, як більшість сучасних продуктів. Це є те, що я називаю „відповідальний дизайн“».

Ангус Колвін, куратор програми BA (Hons) Product and Industrial Design БВШД, промисловий дизайнер